Із творчістю Люко Дашвар познайомилася, навчаючись ще у школі, завдяки моїй вчительці української мови та літератури. Саме вона дала мені прочитати одну з книг цієї письменниці – "Село не люди". Прочитала її за "одну ніч".

Перегорнувши останню сторінку, пам’ятаю наскільки я була вражена від прочитаного. Таких змішаних почуттів у мене не викликала ще жодна з книг. Цікаво те, що так було і з наступними двома книгами цього автора, кожна з яких була кращою за попередню ("Молоко з кров’ю", "РайЦентр").

Ця гра слів погано перекладається іншою мовою. Все, що в цій книжці відбувається, погано перекладається взагалі на інший світ. Бо все це може статися лише тут і лише з нами. В основу роману письменниця поклала реальну життєву історію, яку колись побачила на одеському пляжі й у якій, переконана письменниця, багато людей побачать своє власне невигадане життя.

Є книги, які ми примушуємо себе читати. Книги ж Люко Дашвар самі примушують їх читати. Відкривши книгу ти просто не в змозі відірватися від неї – наскільки вона цікава і добре написана. А відриваєшся тільки тоді, коли розумієш, що перегортаєш вже останню сторінку роману.

Тому я з нетерпінням чекала четвертого роману найтиражованішої письменниці України Люко Дашвар під назвою "Мати все", щоб знову в чотири години ранку закрити книгу і відчути її справжність. Адже в жодному романі письменниці немає ніякої "біжутерії" – все по-справжньому.

Нарешті дочекалася – він був представлений широкій публіці цієї осені. Перший наклад твору склав надзвичайну цифру для сучасної української літератури – 15 тисяч екземплярів. На щастя, один з цих екземплярів опинився і в моїх руках.

Як я і думала, історія повторилася вчетверте: цей роман, найбільший, теж прочитала "за одну ніч". Було саме так, як і в попередні рази: "боляче, бридко, солодко і дуже добре". Закривши книгу, знову відчула, що залишилася купа запитань. Але так і повинно було бути, адже письменниця в одному із своїх інтерв’ю сама говорила, що намагається у своїх книжках не давати відповіді, а більше ставити запитань: "Тоді люди починають думати. Тож хай думають… Може, це наштовхне їх на глибші роздуми. І примусить щось змінити у своєму характері. А може – озирнутися на своє життя?" Думаю, що все вище сказане, і було мотивом вибору саме цієї книги для написання відгуку.

Люко Дашвар розповідає історію про професорську доньку, яка мала все: турботливу маму, коханого чоловіка, гарну квартиру, вдосталь грошей — тобто всі ознаки ідеального життя. Але, як то кажуть, і "багаті теж плачуть". Підступ і брехня – ось на чому "авторитарна" мати побудувала родинну ідилію. Назва "Мати все", як і назви усіх книжок Дашвар, засновані на грі слів і мають неперевершену властивість з ювелірною точністю передавати прихований у сюжетні лінії зміст.

Про історію написання роману "Мати все" Люко Дашвар розповіла наступне: "Ця історія почалася півжиття тому, коли на одеському пляжі я випадково опинилася поряд із дивною компанією: огрядною колоритною одеситкою, її зануреним у власний світ сином років 20 і сільською дівчинкою-підлітком. Та, остання, була між ними чужою, зайвою. Вона й сама це відчувала, сиділа каменем, не сміла очі підвести, і я би вже пірнула у море замість спостерігати за трійцею, та раптом колоритна одеська мама сказала дівчинці слова, що прибили мене до одного місця, змусили завмерти, вразитися і... не забути. Уже ніколи не забути".

Як і всі книги Люко Дашвар, вона про любов, про життя. Це історія одного нещастя, яке ніколи не могло б стати щастям. У центрі подій, на перший погляд, звичайна, сучасна, київська сім’я, але не варто забувати, що у кожної людини є свої секрети. Переважно дія відбувається на Подолі, але жахів, прикрощів, радощів там вдосталь.

Люко Дашвар вірна своїй темі. Це історія трьох різних жінок – літньої, середнього віку і зовсім юної. Мати, сестра і невістка. Середовище мешкання – чотири стіни в Києві. Об’єднує їх у цьому будинку, звісно, чоловік. Але характери у творі ламаються через обставини.Всі твори письменниці про кохання. У першій – “Село не люди” - кохання неможливе через різницю у віці героїв. У другій, “Молоко з кров’ю”, воно не складається, бо героїня – красуня, а герой – чудовисько. У третій “Рай. Центр” – любов гине через різний соціальний статус героїв: герой з родини багатіїв, дівчина бідна. Четверта книга про кохання нормальної людини і блаженної. Воно теж приречене на фіаско.

Холодні розрахунки протягом всього життя, егоїстична материнська любов, безжальне використання людей у своїх цілях, самопожертва заради кохання (як відомо, це до добра не приводить), дика, тваринна жага плоті, сліпа покірність вигаданому ідолу (звичайній людині, яка цього не заслуговує, але використовує в своїх цілях), божевільність ідеї, яка бере верх над здоровим глуздом, людська продажність, тут скільки всього! Цікаво те, що кожна з цих проблем розкривається не через якийсь один образ, а через образи усіх персонажів цього роману.На перших тридцяти сторінках мною оволодів скептицизм: занадто вже нереальна історія. А також я почала відчувати те, чого найбільше боялася – розчарування. Я сподівалася, що не змінюючи традиції, ця книга Люко Дашвар буде кращою за попередні. На щастя, мої сподівання справдилися, варто мені було лише перевернути тридцять першу сторінку… Занадто живі персонажі, занадто справжні почуття, занадто переживаєш за долю героїв, занадто реальна історія сучасного життя…

Весь зміст у назві книги – "Мати все". Дійсно, така гра слів можлива тільки в українській мові. Адже слово "мати" може виступати у ролі дієслова, тоді назва книги звучить як "Мати все", а також у ролі іменника, тоді назва книги звучала б як "Мама – все".

Мені подобається, що Люко Дашвар пише про вчинки, адже, на мою думку, тільки справа може охарактеризувати людину. Саме вчинки виявляють характер. У зв’язку з цим, може, і стиль інший, і динаміка присутня в її творі.

Отже, новий роман Люко Дашвар – це нова оповідь про нас, українських жінок, про кохання, втрати і зради, про бажання мати все і наслідки цього бажання. Авторці вдалося зазирнути в мою душу, змусити глибоко відчувати, переживати – не залишатися байдужою. Найцінніше те, що я змогла відчути самого автора, а не тільки насолодитися гарно побудованим сюжетом. Мабуть, саме за це мені так подобаються її твори.