Re: цензії

26.05.2017|Людмила Скорина, кандидат філологічних наук, доцент, Черкаси
Залишиться тільки один
26.05.2017|Ілля Прокопенко
Казка з модернізаціями
25.05.2017|Буквоїд
Анатолій Дністровий: Іронія над собою автора – це вищий дзен
25.05.2017|Аліна Акуленко
Детективна міфологізація: Юрій Коцюбинський, Марко Швед, Симон Петлюра –вигадані та справжні персонажі «Червоної Офелії»
24.05.2017|Буквоїд
Євген Баран: Книжки – се як українське небо. Ріжні звізди і ріжні уподобання
24.05.2017|Ганна Клименко-Синьоок
Тисяча сценаріїв про смерть війни, Або узагальнене у строфі століття
23.05.2017|Буквоїд
Дмитро Лазуткін: Всім раджу читати книжки, котрі виводять за межі буденного
Прагнення до Світла
22.05.2017|Буквоїд
Степан Процюк: «Хотілося би прочитати все, що вміщує сенси і мудрість»
22.05.2017|Юлія Юліна
Роман, від якого мороз іде по шкірі
Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Літературний дайджест

Люко Дашвар: Псевдо утворене з імен найдорожчих мені людей

Чому Ірина Чернова не їздить у письменницькі тури, як їй живеться на письменницькі гроші і за що вона сердиться на критиків.

Її тексти з’явилися у вигляді книжок завдяки конкурсу «Коронація слова». Ірина Чернова, чи то пак Люко Дашвар, кулеметно випустила три романи. Їй докоряють виразною серіальністю й іронізують із сільських декорацій. Усіляко препарують її псевдо: статеву належність, походження, звуко–буквені збіги з іменами брендових письменників. А Люко Дашвар обурює зверхнє ставлення критиків до масового читача. Вона рідко дає інтерв’ю і попервах зауважила:

— Я погодилася, бо виникло спонтанне бажання поговорити, зовсім не про книги й письменство, а про читачів. Жодна з рецензій на свої книги, які я читала, не здалася мені вартою уваги. Тільки маса негативних суджень, пов’язаних не з моїми книгами, а з поверховістю рецензентів. І це почало мене сильно дратувати, бо літературні критики ставляться до поняття «масовий читач» легковажно і зневажливо. Це до людей, які читають книжки! Що я повинна?.. Вмовляти читати свої книги? Виправдовуватися?..

 

«Пропозицій — вистачає, грошей не вистачає»

— Іноді цікаво поговорити з автором, щоб побачити людину, яка створила тексти.

— Я не думаю, що кожне ім’я треба роздувати. Книга має пожити своїм життям, а потім уже варто говорити про автора. Я не можу сказати про себе нічого особливого. Гадаю, я така сама, як і тисячі інших людей, у яких просто колись забракло духу виставити напоказ свої таланти.

— Чи підтримує псевдонім, коли таланти треба виставити напоказ?

— Так, звісно. Є психічні відхилення і роздвоєння особистості, а псевдонім — майже те саме при здоровому глузді.

— Напевно, часто неправильно ставлять наголос?

— Я й сама не знаю, як. Себе називаю ЛюкО ДашвАр. Байдуже, як кажуть інші. Хоч раніше був інший псевдонім, ближчий моєму внутрішньому світові... (Л. Д. попросила його не вказувати). Люди постійно плутаються: хто така Ірина Чернова, а коли буде Люко Дашвар...

— Вас, напевно, постійно питають, чому обрали цей псевдонім. Розповідаєте якусь одну версію чи інтерпретуєте, додаєте деталей?

— Я можу розповідати мільйон версій. Насправді псевдо утворене з імен найдорожчих мені людей. Воно дуже логічне.

— Коли письменниця почувається популярною?

— У мене це сталося завдяки першому конкурсу, який допоміг опублікувати першу книгу. Видавці зізнавалися, що, якби не конкурс, вони, може, й не розглядали б мою книгу, не ризикнули б надрукувати. Не було піар–акцій і презентацій, книжку просто почали купувати. Якось так склалося.

— Іноді особа автора популярніша за його книги. Це добре, нормально чи погано?

— Це всього–на–всього риса нашого часу. Згадаймо Володимира Висоцького, який був епатажним, дозволяв собі багато такого, що інший не дозволив би, але це не затуляє його творчість. Час минув, і ми розуміємо: та яка різниця, чим він коловся і що пив? Залишилися його чудові поезії... Кожному своє, я аніскільки не засуджую.

— Чи є сьогодні поняття «кар’єра письменника»? Ви робите цю кар’єру?

— Напевно. Зараз багато письменників мусять десь підробляти, а я звільнилася з усіх робіт, щоб відчути, як воно: жити на письменницькі гроші. Я завжди досить багато і плідно працювала, остання посада, з якої пішла, — головний редактор глянцевого журналу. Окрім того, писала оповідання для інших видань. Звісно, є чоловік, дорослі діти — я не одна, але заробляю тільки цим. Важко говорити про комерційну успішність у рік кризи, але нічого не змінилося: мої книги друкують, а сценарії розглядають. Пропозицій вистачає. Грошей — не вистачає.

«Ліміт своїх життєвих історій я вже вичерпала»

— Відзнаки на конкурсах авторитетні для читача? Це своєрідний знак якості?

— Думаю, так. «Коронація слова» і «Книга року ВВС» створили моїм книжкам резонанс. Хоч, наприклад, харківські видавці вважають, що «Коронація» вичерпала себе як конкурс, який дозволяє авторові знайти свого видавця. Чимало відомих авторів, які видавців уже мають, продовжують надсилати рукописи на конкурс... Видавці кажуть, що якість книг зросла і «змагання» є авторитетним для читачів.

— У якому інтелектуальному (може, письменницькому) змаганні ви б хотіли перемогти?

— Мені це не цікаво, бо супроводжується додатковими речами, які стаються поза книгами. Хай змагаються твори. Є маса точок відліку, щоб визначити, хто гірший, а хто кращий. Тиражі. Для мене це найважливіше. І читач. Я прочитала кілька рецензій і дуже завелася, бо в одній навіть була думка, що масовий читач — це бидло, яке спокійно зжує цю траву, і, знаєте, тон такий поблажливий: бо їм треба щось жувати... Серйозні критики не мають права таке стверджувати, бо ще 20 років тому в нас не було інтернету й такого інформаційного тиску, коли люди мають ще й мужність читати. Називати моїх читачів бидлом? Я би просто... я не знаю, що б цим людям зробила! До того, що пишуть про мої книги, ставлюся неспокійно, тому не звертаю на це уваги. Але, коли чіпають моїх читачів, це заводить до втрати пульсу. Для мене люди, які читають, — це еліта.

— Різні поважні інституції регулярно складають книжкові рейтинги. Ваше ставлення до цього як читачки?

— Вони потрібні — більше конкурсів, нагород і взагалі всього. Рейтинги продажу, популярності, тиражів, книжкових магазинів. Завжди з цікавістю дивлюся, кого читають. Подобається, що мої книги там є. Тож рейтинги — це класно.

— Що самі читаєте? З якого носія?

— Багато — з інтернету. Останнім часом — більше того, що треба для роботи. Це заносить у такі нетрі на кілька діб... Потрібна історія однієї–єдиної церквиці ХVII ст., а в неї був настоятель, з яким там–то трапилася цікава історія. І лізеш далі, по нові знання... Напевно, ліміт своїх життєвих історій я вже вичерпала.

— Зараз автори стають набагато доступнішими для спілкування з читачами. Наскільки доступні ви — презентаціями, літвечорами тощо?

— Для читачів — завжди і в будь–який час. А презентації... Я не знаю, що розповідати про свої книги. Бо думка, мовлена вголос, уже брехня. Ти пишеш думки, людина читає і створює власний образ. Промовиш — і вийде інакше. Не знаю, як пояснити цей феномен. Моя книга — про любов? Про село? Про що? Не вмію надати цьому форми.

— Чи варто ставити запитання, про що книга?

— Ні, звичайно. Це тільки в народі спрацьовує, коли один читач розповідає іншому і ця думка варта довіри. А от коли автор починає вговорювати, пояснювати — це зовсім не потрібне.

— Автори нерідко популяризують свої книги й себе, вирушаючи в «турне» різними містами. Іноді об’єднуються для цього. У вас таке було?

— Пропозиції були. Я не погоджувалася. Коли часто бачу письменників на екранних тусовках, думаю: коли вони працюють? Ти відриваєшся, виходиш із теми, витрачаєш багато часу — на що? Воно вже написане, живе своїм життям, і ти нічого йому не додаси: ні презентаціями, ні своєю фізіономією. Все, що ти міг, уже йому дав...

«З кожною новою книгою набуваю нових комплексів»

— З ким із письменників вас порівнюють?

— Коли я придумала собі псевдо Люко Дашвар, то не знала, що є такий письменник Любко Дереш. А потім прочитала, що взяла це псевдо, аби під такою маркою кудись пролізти. Дуже з цього реготала... Так, мене порівнюють із деякими письменниками, але не хочу називати імен, щоб вони не подумали, буцім я за їхній рахунок хочу стати популярною.

— Французький письменник Бернар Вербер писав: «Коли пишу, убиваю монстрів, позбуваюся комплексів»... Чого позбуваєтеся ви?

— Не позбуваюся. З кожною новою книгою набуваю нових комплексів, більше страхів, ніж десять років тому. Напевно, це нормальне критичне ставлення до себе. Пишу вже сто років, але кожен має свій поріг, коли може показати написане. Іноді боїшся повертати події саме так, як вимагає персонаж, щоб цього не сталося з тобою. Отакі страхи є. Намагаюся про них не думати.

— Якими уявляєте своїх читачів?

— Зовсім не уявляю, тому подобається з ними зустрічатися — душею відпочиваю. Не бачила жодного тупого обличчя. Багато молодих дівчаток, зовсім ще наївних, але не дурненьких, очі ж ніколи не брешуть. Юнаки, молоді пари... У них такі чисті, світлі обличчя. Я дуже люблю своїх читачів і рада їх бачити. А уявляти конкретну людину й писати для неї — це вже писати не своє. Вгадати, що їм цікаво — не реально, та й робити цього нема сенсу.

— Чому на обкладинках трьох ваших книжок — оголені жінки?

— Це до видавців. Вони якось уявляють собі комерційний продукт. Не можу сказати, що я шалено захоплена цими обкладинками, але повністю довіряю видавцям, які знають, як треба продавати. Не обкладинка вирішує все, а текст. Коли роман «Молоко з кров’ю» розглядали на «Книжці року ВВС», Ольга Герасим’юк узяла його до рук і сказала: що за жах, я цього читати не буду! Але переборола себе, бо оцінювали все–таки тексти, й вона перша голосувала за мою книжку.

— Уже двічі в романах було село. Нещодавно — «Рай. Центр». Тема отримає продовження? Щось пов’язане з областю, країною, материком?

— Я пишу не про село чи місто, а про людей. А в якому антуражі все відбуватиметься — та хоч у чотирьох стінах. Це не є точкою відліку. Знову ж таки, з рецензій: Люко Дашвар, мовляв, узяла тему села, яка валялася під ногами, і все в неї вийшло... Я дуже поважаю людей, які живуть у селі. Я не жила в селі, але була там сотні разів і все це бачила.

— Чи треба письменнику відчути те, про що він пише, на собі?

— Ні, бо тоді треба писати про те, як ти вариш борщ, виховуєш дітей, ходиш на роботу чи що бачиш із вікна свого будинку. Із цього складається наше життя. Пережити все те, про що я пишу, — нереально. Важливо це знати й розуміти, а коли людина сідає писати, то проживає це на собі. По–іншому не виходить.

Аніта Грабська

ДОСЬЄ «УМ»

Люко Дашвар — псевдонім Ірини Чернової. Про цю письменницю відомо небагато. Має дві вищі освіти — Одеський інститут легкої промисловості (інженер–механік), Академія дер­жавного управління при Президенті України (магістр державного управління). У журналістиці — з 1986 року, у Херсоні заснувала дві газети, працювала головним редактором газети «Селянська зоря», жіночого глянцю. З 2001 живе в Києві, з 2006 займається літературою. На її рахунку: романи «Кров з молоком», «Село не люди» і «Рай. Центр», сценарії до фільмів «Луна–Одесса» та «Время — это все» і серіалів.

Фото: УМ



Додаткові матеріали

07.12.2008|16:22|Події
Бі-Бі-Сі оголосила пятірку фіналістів Книги року
19.12.2008|10:42|Події
Корона для п’ятьох
06.10.2009|09:14|Новинки
Люко Дашвар. «РАЙ.центр»
20.04.2009|08:25|Re:цензії
Світлана Пиркало: «Перш за все рекомендую роман Люко Дашвара «Молоко з кров’ю»
11.01.2010|07:34|Re:цензії
Олег Коцарев: Часто трапляється так, що книжки самі знаходять мене
Яна Дубинянська: Переможців не судять
Літературний рік 2009: довгоочікувані книжки і старі-добрі письменники
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

27.05.2017|07:50
Валентин Бадрак: Внесок у розвиток цивілізації – це збереження і розвиток базових цінностей
26.05.2017|22:32
Нічний адміністратор. Відомий шпигунський роман вийшов українською
26.05.2017|22:05
В Україні відкрився «Чілдрен Кінофест – 2017»
26.05.2017|15:34
В Музеї Івана Гончара відбудеться лекція Оксани Кісь "Голова, шия та інші органи влади: у пошуках матріархату в традиційній українській культурі"
26.05.2017|13:47
Дитячий форум у Львові: понад 400 учасників, «Космовізія» та «Книгоманія»
24.05.2017|14:45
Українською мовою в білоруському «Палаці»
24.05.2017|14:13
Марина Єщенко презентує «життЯ моЄ!!!» у «Купідоні»
24.05.2017|12:28
Визначено фіналістів Всеукраїнського літературного конкурсу "Літературна надія Дніпра – 2017"
24.05.2017|11:37
Саша Кочубей презентує сенсаційну “Книгу рекордів Говорухи”
23.05.2017|14:06
Книжковий відеоблогер Анна Єкименко-Поліщук: BookTube – новий і цікавий напрямок


Партнери