Літературний дайджест

08.02.2010|09:42|Високий замок

Коля Менсінґ: «У Німеччині дедалі більше видають твори українських авторів»

Німецький письменник та режисер Коля Менсінґ - персона, яку європейський літературно-кіношний світ обговорює.

І обговорення ці нерідко мають дещо скандальний присмак. Усе – через вільний та незаангажований потік думок Менсінґа – як на папері, так і на кіноекрані. Коли письменник приїхав до Львова на Форум видавців, довкола його персони виник неабиякий ажіотаж. Творча зустріч Колі, яку провів Сергій Жадан, зібрала аншлаг. І тут не обійшлося без скандалу: хтось із залу написав німецькому гостеві листа, у якому закликав не пропагувати в Україні “європейську розпусту”... Не знаю, чи перейнявся Менсінґ такою реакцією українців, але під час ексклюзивного інтерв’ю “ВЗ” не показав жодного пригнічення...

- Ваш автобіографічний есей “Як звідси вибратися? Виростати в провінції” отримав суспільний резонанс. Відповідь на своє запитання знайшли?

- Так. Вирватися із провінції, з одного боку, – просто: сідаєте у перший-ліпший потяг - і їдете у найближче велике місто, починаєте жити там. Але з іншого боку, ми назавжди залишаємося дітьми провінції – провінція у наших головах, вона супроводжує нас, де б ми не були.

- Саме слово “провінція” для вас має більш позитивний чи негативний зміст?

- У Німеччині це слово наче лайка. Воно має вкрай негативне забарвлення. Коли хтось комусь каже: “Ти - провінціал”, - це рівноцінне “Ти - дурень”. Попри це, є й інша тенденція: німецькі провінції здобувають дедалі більше певності у собі, своїх силах. Новинки науки, естетики, нові життєві віяння усе частіше надходять саме із провінції.

- Ви народилися у федеральній землі Нижня Саксонія. Це – Західна Німеччина. Ваші дитинство та юність припали на роки, коли ще було дві Німеччини. Що запам’яталося з того часу?

- Моя мама у ті роки листувалася з однією жінкою зі Східної Німеччини. Одного разу вони домовилися, що мама відвідає її в НДР. Мама взяла мене з собою. Загалом ця подорож видалася мені нормальною, бо ми тоді багато подорожували, зокрема німецькомовними країнами. Але на кордоні, пригадую, нашу машину так ретельно обшукували, що розібрали її ледь не до останнього гвинтика. Шукали пропаганду, заборонені речі... А найприкрішим у ті часи було те, що перед кожною поїздкою до НДР потрібно було замельдуватися у східнонімецьких поліцейських установах. Ніколи не забуду запаху тих конторських приміщень. Там панувала суміш людського поту, викликаного страхом, засобу для обробляння дерев від жуків і чорнила для штампів...

- Зараз ви живете у Берліні. Як на мене, це місто – ідеальне для творчої людини. Недарма там залюбки поселяються митці, письменники... Український автор Юрій Андрухович часто змінює івано-франківську прописку саме на берлінську...

- Берлін притягує творчих людей тільки тому, що це місто на тлі усіх інших великих міст Європи - несамовито дешеве. Водночас Берлін дає відчуття юності – там можна почуватися молодим, навіть не будучи молодим.

- Ви вперше в Україні. Які стереотипи про нашу країну розвінчалися?

- Не приховуватиму – не надто багато знаю про Україну. Усі мої знання базуються, в основному, на повідомленнях у газетах та із новин на телебаченні. Помаранчева революція, конфлікт між сходом та заходом України, отруєння Президента... Вимальовується образ абсолютно спотвореної політики. Та коли приїхав сюди, побачив, що насправді Україна – інша. З новин дізнаємося про дрібну частину реальності. Та найсуттєвішим моїм знанням про Україну є знайомства із українцями. Коли кілька років тому був на стипендії у Кракові, познайомився, зокрема, із Юрком Прохаськом. Повернувшись додому з України, розповідатиму про нові знайомства із милими людьми і про те, що у цій країні є великий інтерес до літератури.

- А з ким із українських письменників ви знайомі?

- Моєю найкращою українською подругою є поетеса Галина Крук. Загалом, у Німеччині помітна тенденція, що українських авторів видають дедалі більше. І йдеться не лише про Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Любка Дереша, Тараса Прохаська... Німецька літературна критика із захватом читає твори українських письменників. Так, як колись читалися релігійні тексти – зі сподіванням віднайти у них якісь такі досвіди, які на Заході просто неможливі. Як на мене, важлива “коректорська” функція сучасної української літератури. У наших головах є ідеалістичні образи цих країв, зокрема давньої, австрійської Галичини. А тексти теперішніх письменників як ляпаси – показують, що ці образи неправильні.

- Ви – майстер малих прозових форм: оповідання, есеї... Про написання роману подумуєте?

- Подумую... Але зараз працюю над книжкою про мого дідуся-поляка. І з того, як вона мені пишеться, бачу, що це не буде великий роман. Цей твір знову розкладається на короткі сегменти. Але це виправдано, бо життя мого дідуся не було цілісним, воно було пошматованим.

- Що вам як письменнику приносить найбільшу насолоду: процес написання, факт виходу книги, присвоєння літературної премії?..

- Саме писання не приносить задоволення – у жодному разі. Бо це дуже складно. А найгарніше у письменницьких буднях – це зустрічі із читачами, публічні читання, коли чуєш коментарі, зауваження, запитання... І байдуже, позитивні вони чи негативні.

- Що вам дає ваше режисерське амплуа?

- Це інший засіб досягнення однієї мети – наблизитися до людей, вислухати їхні історії, зрозуміти їх... Коли ми знімали свої фільми, то доти записували наших героїв на камеру, доки не почули від них ті історії, які давали можливість сказати: “Це – воно!”.

P. S. “ВЗ” дякує за сприяння в організації інтерв’ю “Гете-Інституту” і особисто перекладачеві Юркові Прохаську.

Довідка «ВЗ»

Коля Менсінґ – німецький письменник, критик, режисер інтерактивних фільмів. Народився 1971 р. в Ольденбурзі (Нижня Саксонія). Вивчав політологію та історію. Співпрацював із газетами і радіостанціями. Серед літературних творів: автобіографічний есей “Як звідси вибратися? Виростати в провінції” (2002 р.) і збірка оповідань “Мінібар” (2007 р.). Здобув третє місце на літературному конкурсі в Пренцлауер Берґ (2005 р.). Як режисер разом із Флоріяном Тальгофером Менсінґ зняв два інтерактивні фільми: “[13-тий поверх. Історія з висотного будинку]” та “[13-тий шоп]”. Живе у Берліні.

Розмовляла Галина Гузьо



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери