Re: цензії

Та й справді, сербський письменник, літературний критик та літературознавець охоче спілкується і з молодими людьми, і з ровесниками. Про молоду прозу, сербську літературу, співпрацю між літературознавцем Савою Дам’яновим та письменником Савою Дам’яновим в інтерв’ю ZAXID.NET із Савою Дам’яновим.

- Ви, як літературознавець, відчуваєте зміни у молодій прозі на початку ХХІ ст.? Чи має сербська молода проза тенденцію до чогось?

- Нова генерація письменників має не одну тенденцію. Частина цієї генерації наслідує постмодернізм, який я і моя генерація впроваджували, а друга частина цієї генерації, ніби наперекір постмодернізму, повертається до реалізму і його проблем. Варто зазначити, що ця генерація має дуже багато тем для писання, оскільки йдеться про 1990-ті роки, коли в історії Сербії було дуже й дуже багато подій.

- Ці події, певно, трохи схожі з українськими…

- До певної міри вони схожі. Зокрема це стосується розвалу радянського союзу. Але ви мали одне історичне щастя: вам пощастило в історії, яка в літературі взагалі не є щастям, на відміну від України Югославія розпалася з війною. Війна дає дуже багато тем і мотивів для літератури. Війну в Югославії і її вплив на літературу треба вважати щастям у нещасті. Але я думаю, що найбільші подібності, спільні точки і дотики з’являються в літературі постмодернізму. Тут є спільні теми і мотиви.

- Як в одному тілі вживається і літературознавець, і письменник. Чи розповідає літературознавець письменнику, як краще написати?

- Моєю особистістю як людини є одна дуже цікава річ, що я не тільки двояка людина гомо-дуплекс, тобто письменник і критик, а в тому, що я багатогранна особа. Я часто жартома кажу, що шизофренія надто обмежене слово, тут для мене потрібно щось ширше і різногранніше. Кожна людина є багатовимірною особистістю, але моє щастя в тому, що я мав шанс в житті реалізуватися принаймні у двох вимірах. А тепер конкретніше скажу, що письменник каже науковцю, коли той пише, і що письменник каже критику, коли той пише. Кожен з них каже іншому: «Взагалі, ти не слухай того іншого – обдури його». Якщо метафорично, то цей письменник і літературний критик є подружжям, але не моногамним, а подружжям, яке постійно зраджує один одному.

- Якщо повернутися до літератури, чого Вам, як літератору, бракує в сучасній літературі? Можливо, якоїсь розповіді, можливо, теми, якої досі не торкалися в сербській літературі?

- Дві відповіді є на це запитання. Одна дуже проста. Більшість критиків відповіли б вам на запитання так: Сава Дам’янов пише те, що він, як потенційний читач, хотів би прочитати. А з іншого боку, я, як читач, хотів би прочитати те, що я ніколи в житті не матиму часу написати, тому що життя коротке, і ніхто з нас не може все написати, навіть якщо ви проживете 90 років, ви не зможете все написати. Я мрію про веселу літературу, мрію про таку літературу, про яку, Фрідріх Ніцше сказав, що вона має бути «веселою оповіддю». Мрію, щоб література власне стала такою, щоб вона була радісною і несла радість.

- Таке, як «Гражданський еротикон»?

- Ще кращою, універсальною, щоб викликало і провокувало сміх.

- Розкажіть, будь ласка, про «Гражданський еротикон», він не перекладений українською…

- До речі, я розмовляв з українським письменником Іваном Лучуком, який перекладає з сербської, а вивчав також старослов’янську мову. Отож, він зголосився перекласти «Еротикон» українською. Це антологія сербської поезії та прози XVII–XVIII ст. Там різні народні оповідання. Відверто вам скажу, що є такі сербські оповідання, що їм Казанова не доріс навіть до коліна. Цікавим є те, що деякі події у XVII сторіччі відбуваються десь тут, у Галичині, на території цілої австро-угорської монархії, зокрема у Львові.

Один із засновників сербської організації типу української «Просвіти», культурний діяч Сава Текелія у XVIII ст. був у Львові. Власне, тут, він мав досить пікантну авантюру з двома сестрами.

- Значить у «Гражданському еротиконі» оповідки, легенди, можливо, міфи та домисли. А Ваші фантастичні історії чим навіяні: у Ваших текстах навіть бог з’являється на дні пляшки.

- Власне оце оповідання, де бог з’являється на дні пляшки, дуже автобіографічне, хоч реальність мого життя часто подібна до чогось фантастичного і містичного. Винен не я, а доля, яка мною провадить. Але, коли я кажу про реальність, це не лише реальність, що зі мною відбувається, сюди належать мої мрії, сни, фантазії – все, що зі мною відбувається. Річ не в тім, чи я все випробував, а річ у тобі: чи ти, читаючи цю книгу, маючи деякий свій досвід, чи ти маєш у своїй голові - свої фантазії. Оце все.

- Ви не вперше на Форумі видавців у Львові. Як на Вашу думку, розвивається Форум?

- Я багато разів ХХІ сторіччі приїжджав до Львова. І скажу таке, я та мої друзі, які теж сюди приїжджають, мають позитивне враження від міста: ціле місто розвивається у якомусь позитивному напрямі. Маю на увазі і фестиваль, як частину цього контексту.

Я є також організатором літературного фестивалю в Новому Саді, який називається «Проза fest». Як організатор літературного фестивалю в Сербії, порекомендував би таке Львівському форуму: варто зменшити кількість гостей-літераторів, які приїжджають на цей фестиваль. Літературний фестиваль з меншою кількістю авторів мав би включитися безпосередньо у контекст Форуму видавців, і це б зробило його набагато потужнішим. Якби була менша кількість авторів, яким би була присвячена більша увага, це було б краще і для всієї читацької аудиторії, які не можуть розірватися і встигнути на всі заходи, і для письменників.

На фестивалі «Проза fest», який триває так само чотири дні, приїжджають максимум 10 учасників, тобто дні ті самі, але менша кількість учасників, що дозволяє всім охочим прийти, послухати, відвідати всі імпрези акції фестивалю; і відповідно кожен з письменників має чотири виступи в різних місцях, фактично щодня в іншому місці. Ми не прив’язані до одного автора, а можемо послухати всіх авторів у різні дні.

- А як змінився Львів?

- Довга історія. Львів змінюється на краще. Я говорю про період останніх 6-7 років, коли я вже почав приїжджати до Львова. Вперше я був у Львові 2003 року чи 2004 року. І якщо порівняти з цими роками, то зараз місто стало жвавішим, воно наче ожило. Мешканці, які живуть тут, цього не помічають, але помічають ті, хто приїжджає. Наведу один приклад. Я рідко приїжджаю: скажімо, раз в два роки. Ось приклад. 5 років тому я жив біля готелю «Супутник», але не в готелі, а далі, біля якогось дитячого садочку. Тоді, 5 років тому, в цей же час, у цю пору року там не було стільки кав’ярень, магазинів... Я пригадую, що через дорогу від того садочку була якась кнайпа, одна єдина, яка працювала о десятій вечора, а вчора ми з колегою помилково вийшов не на тій зупинці (але я вважаю, що це було щастя від Бога) і пройшли цим районом, дорогою побачили, скільки ресторанів, кав’ярень, книгарень, де сидять люди, причому молоді, старші теж там були, що були дуже вражені цим. Я навіть подумав, може, був тоді у хмільному стані, що не пам’ятаю, але колега теж підтвердив, що цього не було 5 років тому. Вважливо те, що життя розвивається не лише в центрі, а й за центром.

- Сербські письменники вже не вперше приїздять до Львова. Яка головна мета приїзду цього разу? Знайти видавця, перекладача? Знайти українських письменників, яких би можна було перекласти на сербську?

- Я, насамперед, хотів довідатися, як тут живуть люди, бо тутешнє життя мені набагато важливіше від літератури. Я давно знаю Аллу Татаренко ( модератор літературних зустрічей з сербськими письменниками, славіст, перекладач, історик літератури та літературний критик, доцент кафедри слов`янської філології Львівського національного університету ім. Івана Франка, - ZAXID.NET/index.php" target="_blank">ZAXID.NET ), яка, власне, ставить міст між сербською та українською культурою. Думаю, що це не лише міст – це заскромне слово - і не лише між сербською та українською культурою, міркую, що зробив би її послом, не лише послом України в Сербії, а й послом Сербії в Україні.

Я познайомився з українською літературою завдяки пані Татаренко, оскільки був редактором двох літературних часописів, де була представлена найновіша сербська література і середньоєвропейська література. Я хотів представити в тих часописах середньоєвропейську літературу. Алла Татаренко допомогла мені обрати ті найкращі зразки постмодерної української сучасної літератури. Переклали і видали Андруховича сербською мовою, видали «Антологію українського постмодерного оповідання» сербською мовою. У цій антології є оповідання Юрія Винничука, хоча його важко перекладати як автора на сербську мову. Також є оповідання Ірени Карпи, що була учасником фестивалю «Проза fest».

І хоча це не було моєю основною метою – познайомитись з письменниками, – а ознайомитись з життям, все ж таки, певним чином ми зробили цей діалог.

Аліна Небельмес

Довідка ZAXID.NET

Сава Дам’янов закінчив філософський факультет Ново-Садського університету (сербсько-хорватська мова і література), магістр (1986) і доктор філософії (1996) цього ж університету. Викладав на кафедрі славістики університету Тюбінгена (Німеччина), проводив лекції в університетах Берліна, Галле, Тріра, Реґенсбурга, Ґьоттінгена, Кракова, Вроцлава, Гданська, Любляни і Скоп ’ є.

Наукові дослідження: вивчення фантастичної літератури, еротичні й експериментальні тенденції в сербській традиції, постмодернізм і компаративістику. В 1990-х роках був редактором журналу про світову літературу «Pismo» і журнал «Sveti Dunaj», присвячений середньоєвропейській культурі.