Всі ми, українські книголюби, прагнемо почитати книжкові новинки, про які говорять за кордоном. І бажаємо їх почитати саме рідною мовою – українською. І нібито, з одного боку, тепер є для цього багато можливостей. Але, з другого боку, часто ті видавництва, які й наважуються когось новенького перекласти, намагаються «врівноважити ризики», щоб на цьому фінансово не втратити, зокрема не «переплатити» за переклад.

Вади перекладу

Від якості перекладу залежить і те, як продаватиметься  книжка, і як читатимуть цього автора надалі, і загалом чи не відпаде в нас охота читати. Напевно, не всі видавництва це чітко усвідомлюють: і на книжкових полицях часто можна побачити «дивовижку»: комп’ютерний переклад, з одноразовим прочитанням від коректора (і це в кращому разі). Така книга стає просто нікому не потрібним дрантям. Але хтось же профінансував її вихід у світ…

Часто комерційні мотиви вимагають, аби перекладач якомога швидше завершив працю. А від цього страждає якість перекладу, бо, як перекладачеві “вийти на одну хвилю з письменником”, коли його просто женуть у спину. Всі перекладачі нібито і знають собі ціну (за якою стоїть якість) і знають, скільки на це треба часу, однак вони дуже часто не мають роботи, принаймні постійної. Тобто, знову справа впирається у гроші.

Хто зараз стає перекладачем? Часто це «самоуки», люди, які мають філологічну освіту, або просто знають мову і перекладають самотужки. Так, приміром, склалася доля у Іллі Стронґовського та в багатьох інших молодих перекладачів. Але навіть фахівцям найвищого рівня, якщо вони не мають потрібної перекладацької літератури, словників, важко зробити справді довершений переклад. А словників якраз не просто обмаль - деяких просто немає в природі, наприклад, ґрунтовного французько-українського і українсько-французького чи українсько-грузинського та навпаки. Тобто перекладачі, прагнучи відтворити якнайкраще оригінал, часто просто вимушені звертатися до російського перекладу, що, за їхніми словами, безумовно, має вплив на переклад.

« Насправді існує дрібка людей в Україні, які здатні перекладати на якісному рівні , - зазначив ZAXID.NET Ілля Стронґовський. – Окрім того, перекладами тут займаються ентузіасти. Якщо говорити про літературу світову, перекладену українською, то у нас є великі плями у періодах світової літератури ».

Ми перекладаємо

Найкращий варіант – це коли перекладач береться за роботу з особистих причин: улюблений письменник чи поет, або ж дуже сподобався твір. Тож і переклад має вдатися якісним. Але це радше з галузі фантастики.

 В Україні, як це не прикро визнавати, нині практично відсутня школа художнього перекладу. Та й статус перекладача в українському суспільстві низький. « Прогодувати» перекладацька праця, на жаль, не може , - заявила ZAXID.NET поетеса, перекладач Наталка Трохим. - Можна перекласти величезну книгу – і заробити на два місяці проживання, а перекладати п’ять місяців. А якщо щоденно дбати про родину, то це затягнеться на сім-вісім місяців, а заробиш же тільки на два. Якщо є багато сфер, де людина задіяна, то переклад рухається дуже повільно. Висока продуктивність досягається тільки тоді, коли присутній збіг власних уподобань і перекладу. Брак патріотизму теж породжує неякісний переклад. Якби наші видавці спробували трохи скромніше жити, і давали хорошому перекладачу хороші гроші, аби він міг за ті кошти жити, а не підробляти ще десь, ситуація була би зовсім інша. Сьогодні мало хто може дозволити собі працювати безкоштовно ».

За її словами, сумно бачити, що чудові перекладачі не мають замовлень. Окрім того, і перекладачу треба постійно розвиватись, самовдосконалюватися, щоб знати живу свою і чужу мову. Також треба знати найновіші літературні тенденції, орієнтуватися в тому, що зникає, що з’являється.

Натомість у поважних видавництвах кажуть про те, що купити право на видання книги є достатньо затратною справою. І зазвичай видавництво його отримує шляхом листування з правовласниками, або ж — шляхом безпосередніх переговорів на книжкових виставках-ярмарках. Приватна особа не може звернутися до правовласників, запевнив ZAXID.NET головний редактор видавництва «Факт» (Київ) Леонід Фінкельштейн, лише видавництво. За його словами, поки що видавництво може дозволити собі придбати авторське право і перекладати за свій кошт ту чи ту книгу. За словами шеф-редактора видавництва «Грані-Т» Діани Клочко, закордонні видавництва не кожному видавництву можуть дати права на опублікування якоїсь книжки. « Їх цікавлять нагороди, звання, які мають видавництва », - запевнила Діана Клочко.

В обхід традиційній купівлі авторського права, український перекладач чи видавництво  може скористатися грантовою програмою іноземної країни на переклад книги. Так, для прикладу, вже років 5-6, Україна бере участь у програмі польського Інституту книжки (Краків). За словами представника Інституту Еви Войцєховської, тут уже 10 років існує перекладацька програма, яка дофінансовує проекти. « Програма надає гранти, займається ліцензією. Наразі перше місце за кількістю перекладів займає Німеччина, а Україна - друге (78 позицій видано) », - зазначила ZAXID.NET Ева Войцєховська.

Окрім того, важливим моментом є й популяризація перекладної книги. Адже навіть у наших цілковито «кризових» умовах з´являються шедеври перекладу.

Нас перекладають

Марно було б шукати опису цілісної реальної картини того, що робиться із перекладами наших сучасних письменників за кордоном. По-перше, тому, що у нас немає інституції, яка би за цим стежила, а по-друге, сучасні письменники самі прокладають собі шлях до перекладів в інші країни. І тут головне – це особисті контакти.

Що ж до перекладів української класики, то чимало перекладачів і просто поліглотів говорять про те, що вона перекладена просто жахливо. « За кордоном ситуація з українською класикою не найкраща: переклади з української на англійську - трагічні. Вірші Шевченка без форми втрачають частково зміст », - зазначила Наталка Трохим.

Самі українські видавництва теж не дуже дбають про те, щоб їх перекладали. " Українські видавництва не мають анотації до книжок англійською мовою. Також в Україні немає такого, що можна звернутися до однієї агенції і вона зможе звести з представниками певного сектору літератури , - зазначила перекладач Ріта Кіндлерова (Чехія). - Коли я вперше переклала кількох літераторів і вийшла збірка 30 українських письменників, то вони були вибрані суто за моїм смаком, оскільки не було від чого відштовхуватися. Немає можливості зв’язатися з письменником ні електронною поштою, ні через агенцію ".

Як зауважив головний редактор газети "Кніжноє обозреніє" Алєксандр Гаврілов, для промоції української літератури передусім треба підтримувати перекладачів. " Перекладачі повинні мати можливість на безкоштовний доступ до уривків тексту і біографії письменника. А також для популяризації книг за кордоном держава, або приватний фонд не повинні шкодувати ресурсів на підтримку перекладачів, перекладів та авторських прав ", - заявив він.

 
Інститут книжки

Україні конче потрібна така структура як інститут книжки. Тобто інституція, яка б консолідувала перекладачів, яка б опікувалася перекладною літературою. До цієї інституції могли б звертатися і про переклад з української, і на українську. Тут би «гартувалася сталь», тут могли б навчатися молоді перекладачі.

Видно неозброєним оком, що у цій галузі щось треба терміново робити. Це має бути і державне втручання, і залучення приватного капіталу. І нам потрібно також видавати гранти на переклад і підтримку української книжки за кордоном, принаймні так, як це робить польський Інститут книжки. Як запевнила Ева  Войцехівська, їхня перекладацька програма не була популярною на початках, але її завше презентували під час різних виставок, ярмарок, - і вона почала набирати обертів.

Конче потрібно щось змінювати, треба підштовхнути до цього кроку когось із капіталом, а також мати чіткий план, чого треба досягти. Благо, вчитися є у кого.

Аліна Небельмес

Фото: Openspace.ru