Жанр: страшна казка про українського письменника 

Якщо закривати очі на зміст двох третин роману «Песиголовець», решта за формою та змістом відповідає типовому роману жахів. Чоловік, який переживає кризу подружніх стосунків, їде з Києва на Франківщину, аби дослідити давню ікону. На ній зображений песиголовець, про походження якого оповідається окремо й досить майстерно. Між іншим, паралельні історії появи прадавнього Зла не рідкісні в горорах, що свідчить про певну обізнаність Олександра Завари в обраному жанрі. Легко прогнозується наслідок: цікавість людини мимоволі розбудила тихе лихо. Й дуже цікавим виглядає авторське рішення: нечистий дух подається, як заразна хвороба. Причому штам песиголовця героя чомусь не вразив, перейшовши на його молодшу доньку Іванну.

Далі починається українська версія «Екзорциста» Вільяма Пітера Блетті. Тільки функції отця Карраса виконує не священик, а професор-гуманітарій, завкафедри Львівського університету Станіслав Бакарчук. Вплив західної класики про вигнання диявола у Завари дуже помітний, що не є злочином. Адже з будь-якої класики треба брати мотиви й наділяти їх питомо українським контекстом.

У випадку «Песиголовця» пропонується такий собі синтез згаданого «Екзорциста» й «Омена» Девіда Зельтцера – новелізованого сценарію однойменного фільму. Маємо дівчинку, в яку вселився біс у вигляді песиголовця, яку треба вбити сімома стилетами. До честі автора, вдалося передати муки героя, який до останнього чіпляється за можливість зберегти доньці життя. І ще один оригінальний хід: двобій зі Злом відбувається в помешканні героя, де в сусідній кімнаті сплять, пригнічені снодійним, дружина й старша донька.

Та позитивні враження від роману псує розуміння, для чого твір насправді написаний. Горор починається зі сторінки номер 99, і дія типового роману жахів постійно гальмується ще типовішими для української літератури сповідями письменника. Ні для кого не секрет, що український письменник частенько робить героєм своїх творів українського письменника. Тобто, себе самого. Причому не такого, яким типовий український автор книжок є насправді. А такого, яким хочеться бути: автором бестселерів, лідером думок, мільйонером, впливовим діячем культури. Автора так і представляють: «Твори обговорювані, а головне – непересічні». Ким обговорювані й де видно ці активні обговорення, історія сучасної української літератури замовчує.

Письменник Юрко Побиван, який буде протистояти песиголовцю, далі цитати, «приречений бути популярним». Ось ще трохи: «Дебют наробив у читацьких колах такого галасу, що критики почали пророкувати Побивану шалене майбутнє», «Регалій дедалі більшало», «У тобі відчувається стрижень, саме ти станеш нашим криголамом», «Дебютний роман мав шалений успіх». А Христина, його вдова, після смерті Побивана збиралася жити з того, що отримає всі права на книжки й незакінчені твори. Завдяки чому забезпечить донькам більш-менш пристойне дитинство.

Ані Станіслав Лем, ані Рей Бредбері, ані АйзекАзімов разом із Гаррі Гаррісоном – словом, ніхто з відомих фантастів, включно з Мариною та Сергієм Дяченками, не зміг би вигадати нічого подібного про реалії письменника в Україні. Припустімо, це авторська гра. Прийом, який Олександр Завара використовує в художньому творі. Але ж закони літератури вимагають, аби сюжет був схожим на правду. Мова не про містичну складову. Того вимагає жанр, і страшним казкам віриш. Проте ні в кого з читачів не виникне сумніву в достовірності, наприклад, такого сюжету: відомий вчений-археолог чи історик під час дослідів відкопав череп, чим пробудив прадавнє Зло. Вчений в Україні може мати світове ім`я. Письменник же – лише маргінал. Хай навіть його видають за кордоном, проте й така приємність не дозволяє йому стати Генком Муді з серіалу «Блудлива Каліфорнія»: автором одного бестселера, котрий живе у власному будинку й все життя отримує гонорари, поводячись, мов рок-зірка. Описаний Заварою алкоголізм Побивана реальний.Та український письменник може пити не від шаленого успіху, а від шаленої нереалізованості. Йому не треба в пошуках сюжету для потенційного бестселера їхати Бог знає, куди, досліджуючи старовинні легенди. Максимальний тираж такої книги – 2 тисячі примірників. А заробіток дозволить Побивану пити згадане в романі віскі… три дні. На більше гонорару не вистачить, бо ще ж треба утримувати родину.

Роздуми на тему місця письменника в Україні, замішані на фантазіях автора та невідповідність реаліям роблять доволі цікавий та непогано написаний роман жахів твором із претензією на геніальність. Демонструючи потенціал Олександра Завари як жанрового автора – й разом із тим руйнує його. Бо пересічному споживачеві горорів зовсім не цікаво читати про нереальне: українського літератора – мільйонера.

Оцінка** (+)