Жанр: добро по-українські теж може бути з кулаками

Хороші детективні романи показують недосконалий світ і підказують, що в ньому можна змінити, якщо почнеш із себе. Вони як тюльпани на 8 Березня. Жінки розуміють підлабузництво, нещирість та несправжність таких знаків уваги, однак не відмовляються. Квіти - гарні, чоловік - приємний, і взагалі – завтра все буде як завжди, а сьогодні життя вдалося і ми перемогли.

Відтак чтиво, писане українськими авторами, такого настрою, на жаль, не створює. Хоча буду відвертим: просто розповідати прості історії в нас потроху вчаться. Але, взявшись за перо (чи сівши за комп’ютер?) з метою прославитися та заробити (для іншого чтиво не пишеться), українці частенько забувають озиратися довкола себе. Україна багата сюжетами не менше, ніж Росія чи Америка. Залишається адаптувати їх.

Усе, сказане вище, можна вважати першою реакцією на роман Івана Аврамова «Гру починає покійник». Це дуже соціальна історія: за однією з сюжетних ліній, тут привозять неповнолітніх дівчаток привозять на тихі бази відпочинку багатим можновладцям для сексуальних забав. Є в тексті ще одна сюжетна лінія: автор порушує проблему контрабанди антикваріату.

Показовість наявності в одному детективі двох таких різних соціальних проблем, як вивезення з України творів мистецтва і процвітання в самій Україні всіх видів сексуальних збочень, повинна в межах одного роману примирити два табори: шанувальників «вишуканого інтелігентного інтелектуального детективу» і «прихильників низькопробної попси з елементами насильства та сексу». Іван Аврамов не просто робить, а майже зробив неможливе: таки догодив і тим, і іншим.

Ось наприклад: «І хоч Аліна, як квітнева берізка, вже переповнилася соком, що очікує свого здобувача, мій вхід у неї супроводжувався пружним і ніжним опором – так добре підігнаний корок щільно вгвинчується у вузьку й довгу шийку винної пляшки» .

Або: «Ребром долоні я потривожив його сонну артерію. Спи спокійно, любий друже! Через півгодини ти прокинешся в себе під стійкою» .

Для естетів подібні сцени дуже просто врівноважуються: «Сакральним мистецтвом я почав цікавитися дуже давно. Подивився «Андрія Рубльова» - фільм мене, отрока, просто вразив. І треба ж, сусід по сходовому майданчику, професор лінгвістики, виявився пристрасним колекціонером живопису. На кожній своїй іконі професор вважав мені за необхідне прочитати цілу лекцію».

Не хочеш сексу та бійок – борися з контрабандистами і рятуй українські ікони. І навпаки.

Між іншим, саме цей роман виявився одним із не багатьох зразків сучасного українського чтива, більш-менш придатним для екранізації. За моїми даними, же існує сценарій однойменного повнометражного фільму за цим твором, який почне зніматися, щойно в Україні відновиться кіновиробництво.

Однак наявність обмовки «майже» насправді свідчить про наявність в тексті Аврамова однієї проблеми. Головний герой роману – такий собі Ед Хомайко, український чи миротворець, чи найманець, словом – «дикий гусак», що прилетів додому з Ліберії з сумкою зароблених доларів. Впізнати в ньому себе, свого друга чи свого сусіду важко, зате дуже просто знайти таких персонажів хоча б у французьких кримінальних романах. Та і злокохучий цей Ед такий самий, як француз.

Далі: приводом для початку розслідування таємничої загибелі дядька-митця стають листи, написані ним перед смертю. Все це добре, але Ед отримує їх по пошті. Тобто, дядько подбав, аби листи з того світу якимось чином надходили до племінника з певним інтервалом. Технічно це надто складно. А якщо це складно уявити, то читати про це важкувато. Штучність та запозиченість початкової інтриги доповнюють аж надто куртуазні імена та прізвища дійових осіб: слідчий Вальдшнепов, художник Платон Платонович Покамістов, колекціонер Моріс Веніаминович Блинський, та й сам покійний дядько – Модест Петрович. Все це – як вузлувате коріння, об яке постійно перечіпляєшся на загалом рівній дорозі, якою йде це доволі цікава та динамічна оповідь.

Проте я абсолютно не проти такої атаки клонів на здебільшого дике та не окультурене поле сучасної української масової літератури. Нехай їх буде більше. А кількість сама по собі перейде в якість. 

Оцінка            **** (-) 

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику: 

*  Жодної надії; 

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу; 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину; 

**** Хочеться краще, але загалом поживно; 

***** Так тримати! 

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.   

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику