Перший давно всім відомий, бо лежав на поверхні відпочатку: блог — не є приватним простором людини, як би нам цього не хотілося, бо кожен, хто його заводить, насправді плекає протилежну думку, «я заведу приватний щоденник, який читатимуть всі».  Така забаганка ще 20 років тому здалася би абсурдною нісенітницею (я б назвав це «анахронізмом навпаки»): пам´ятаєте жарт якихось квк-шників про Сталіна, що вимагав від вчених негайно надати йому можливість «мишею відкривати вікна» та «поставити багато іконок на робочому столі»? Але ось ми вже маємо приватний щоденник для всіх, який є, до того ж, і незареєстрованим і менш з тим абсолютно легальним засобом масової інформації потенційно величезної потужності: мій блог у той скандальний день прочитало понад 30 тисяч людей. Для мене очевидно, що відбулася якась загадкова мутація інформаційного простору. Загадка її для нас полягає в тому, що жоден з тих, хтої ї спричинив, навіть не сподівався на такі наслідки, а ми, у свою чергу, незнаємо, з якими монстрами цієї технології зіштовхнемося надалі.

Звідси випливає другий висновок, не такий очевидний: приватний простір людини, яка веде блог (або взагалі висловлюється вінтернеті) наближається до нуля. Віднині все, що вона висловить, одразу стає набуттям широкої спільноти, а отже — публічно-оприлюдненою інформацією. Таким чином, блогер не має права на приватні висловлювання, бо навіть «підзамочні» записи можуть бути скопійовані та викладені для загального ознайомлення.

Третій висновок напрошується з другого: жоден з блогерів не готовий до такої ситуації. Це все одно як машиністу паровоза запропонувати покерувати реактивним літаком — катастрофа неминуча. Але більшість виживе та пристосується, зазнавши також певної світоглядної мутації,

Як вона виглядатиме? Це парадоксально, але в умовах інтернету, що унеможливлюють існування цензури, блогери почнуть вдаватися до езопової мови, або, як казали в СРСР 50 років тому, «показувати дулю у кишені». З іншого боку — кількість героїв, що прагнутимуть пробити стінку головою не меншатиме, тому контролюючим органам доведеться влаштувати щось типу електронних цензорів, начатки яких існують вже зараз. Ці мережеві павуки постійно моніторитимуть інтернет на предмет «неправильних записів», і будуть їх здебільшого просто терти, у деяких випадках — разом із акаунтами. Встановиться рівновага.

Поки ж що для кожного з нас існує можливість таспокуса отримати 15 хвилин слави, користуючись небезпечними провокаціями. Але чи варта слава втрати переваг приватного життя?