«Жива енциклопедія» – саме так називали студенти українського літературознавця, бібліографа та краєзнавця, професора кафедри української літератури Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Володимира Теодоровича Полєка. Так іменує його у спогадах літературознавиця Марта Хороб. Його називають закоханим у книжку (Віталій Кононенко), галицьким інтелігентом (Володимир Качкан), унікальним енциклопедистом (Микола Лесюк), непересічною особистістю (Василь Грещук), «архіваріусом літератури краю і ченцем в миру» (Марія Вайно), подвижником українства (Михайло Косило), людиною енциклопедичних знань (Ольга Слоньовська), учителем Полєчком (Оксана Тебешевська), незабутнім професором (Олег Гуцуляк), «великим галичанином, що кохався у літературі більше, ніж у світі людей» (Лариса Табачин), людиною-містом (Євген Баран), людиною-інститутом (Ярослав Ткачівський). І всі ці характеристики свідчать  про те, як працював науковець. 

Щирого захоплення колегою і учителем Володимиром Полєком сповнені спогади про нього, які упорядкував доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури Степан Іванович Хороб. Книга «Професор Володимир Полєк: творчість і доля на тлі доби» видана до століття з дня народження шанованого науковця. 

Степан Пушик відзначив важливість книг «Літературне Прикарпаття» (1964), «Майданами та вулицями Івано-Франківська» (1994), «Бібліографічний словник Прикарпаття», наголосив на взаєминах Володимира Полєка з митцями і складні стосунки з владою, цензуру й заборони публікацій (С. Пушик, «Дух одержимості»). Більше про це пише Степан Хороб, аналізує літературознавчі дослідження, виокремлює його українство: «любов до всього рідного, пропаганда національної культури, шанобливе ставлення до тих, хто творив її зразки колись і тепер, настійливе прагнення не втратити в круговерті життя бодай часточку  нашого духовно-історичного набутку» (С. Хороб, «Світ і світло його душі»).

Науковці підкреслюють важливість кожної праці В. Полєка. «“Історія української літератури ХVІІІ ст..” не лише містить величезний фактичний матеріал (тут згадуються тисячі видатних українців того часу, сотні і сотні творів), а й є концептуально новим дослідженням» (В. Кононенко «Закоханий у книжку (слово про Володимира Полєка)»). «Загалом, розпочинаючи з 1959 року, В. Полєк опублікував сотні досліджень історичних подій, історичних постатей, діячів культури. Це, зокрема, «Іван Франко на Прикарпатті» (1966 р.), «Творчість І. Котляревського у зарубіжній практиці» (1974 р.), «Літературно-меморіальні місця Івано-Франківщини» (1974), «Образ Довбуша у польській літературі» (1988 р.), «Іван Крип’якевич на Прикарпатті» (1991 р.), «Тарас Шевченко і Прикарпаття» (1991 р.)…» та інші, про які пише Михайло Косило («Подвижник українства»: Володимир Полєк – учений, краєзнавець»). З його спогаду дізнаємося, що В. Полєк як глибоко релігійний професор був першим істориком Івано-Франківської греко-католицької єпархії і у своїх працях «порушив цікаві питання, зокрема запровадження християнства на Прикарпатті, відомості про галицьких єпископів і митрополитів княжої доби». Більше про віру В. Полєка й виклади з української літератури в Духовному інституті, розмови про українську культуру та її нищення комуністичним режимом згадує о. Ігор Пелехатий («Життя основи – праця і молитва»). 

Євген Баран («Людина-місто… Спомин-вдячність»), Степан Процюк («Робінзон Крузо на заселеному острові»), Микола Лесюк («Унікальний енциклопедист»), Василь Грещук («Непересічна особистість») згадують про життя В. Полєка в квартирі, закладеній книгами, відзначають його залюбленість у наукові пошуки, дослідження, радість від кожної публікації. Він залишив після себе величезну бібліотеку рідкісних книг.  «Було відчуття, що у своїй домівці професор Полєк сильніший, відвертіший. Врослий у містичні корені власної родової пам’яті. Носій до пори, до часу прихованих національних знань» (С. Процюк). 

В. Полєка любили студенти, яких «зумів зацікавити викладом матеріалу і зачарувати доброзичливим ставленням до студенток-дівчат» (Я. Висилишин,  «Біла хустина (Декілька штрихів до спомину)»), дивував своєю скромністю і вмінням «так багато і жертовно працювати» (Н. Вівчарик, «Світ не зумів його спіймати (світлій пам’яті Володимира Полєка)»). Захоплював інтелігентністю і знаннями: «І цей, на перший погляд, звичайний викладач поступово ставав якимось особливим: скільки дат у пам’яті, фактів, імен, назв! Як доцільно, логічно, системно в’яже він їх у якусь дивовижну цілісність, яка справді захоплює» (Оксана Тебешевська, «Мій учитель Полєчок»).

У цих спогадах так багато вдячності, адже в житті кожного В. Полєк відіграв важливу роль. Як згадує Володимир Качкан, «був тією зіркою, що появою на моєму небі, влила у спраглу душу яснини-тепла, вприснула у молоде тіло може тоді ще й неусвідомленої віри у потребу стати саме на ту стежину, на якій я залишаю свої скромні сліди ось уже п’ятдесят літ» (В. Качкан, «Галицький інтелігент»). 

Окрім спогадів, у книзі вміщено епістолярій різних років, бібліографічний покажчик, світлини з родинного архіву Володимира Полєка.  

Володимир Теодорович – зразок правдивого науковця, залюбленого у свою справу викладача. На щастя, мала можливість пізнати це особисто. Пригадую наші пари з давньої української літератури на першому курсі. Він навчив нас вчитися: казав нам «все, що ви кажете, що ви вичитали в книжках і тут озвучуєте, ви маєте розуміти і вміти пояснити, кожне слово, кожне поняття» ... Тому ми студіювали літописи і словники, додаткові праці... і цей принцип підготовки до заняття став основою не тільки в навчанні, а й науковій роботі. 

Ми любили говорити з ним про нього... для нас, тодішніх першокурсників, було цікаво, як так можна жити серед книжок, не прагнути світських розваг, одружитися і виховувати дітей…  Якось ми запитали його, що б він обрав, якщо б знову довелося ставати на шлях науковця і викладача: одруження чи наукову працю і книжки… Так, ви, напевно, здогадалися, він сказав, що в будь-якому випадку обрав би той шлях, яким ішов, – науку, дослідження, книжки, університет… 

 Вдячність упоряднику і всім авторам за цю чудову книжку, яка відкриває багатогранну особистість Володимира Полєка  з різних ракурсів, дозволяє ще більше пізнати його життєві принципи і науковий доробок. Так важливо зараз, в огромі різної інформації, де кожен намагається якомога голосніше заявити про себе і свої здобутки, зберегти цей особливий світ великого Вчителя, не дати згаснути тому світлу, яке він дарував нам, належно поцінувати й продовжувати його справу якісними, глибокими і системними дослідженнями літератури. Він був надзвичайно скромним науковцем, хоч його праця варта найвищого поцінування і слави.