Новий роман Олександра Клименка «Орфей і Соломія» (2020) – це оповідь про історію кохання двох музикантів: Андрія та Соломії – піаніста й скрипальки. Кохання, в якому оживають тіні Орфея, божественного співця, та його возлюбленої Еврідіки, на що натякає сама назва твору. Однак є певний секрет у цій кореляції давньогрецького міту й зображеної миті сучасности. Цей секрет, у котрому зринає чи не найголовніша тема роману: служіння покликанню, з яким приходимо у світ, – і випадає відчитати бібліофагам.

Роман «Орфей і Соломія» входить у чотирикнижжя Клименка: «Пазл пазлів» (2006), «Коростишівський Платонов» (2009), «Прихована фортеця» (2013). Проте, як на мою читацьку думку, за художньою стилістикою новий роман стоїть осібно від инших творів автора (висновую на досвіді читання «Коростишівського Платонова» та «Прихованої фортеці»). Вищезгадані твори мають у собі виразний відбиток сюрреалістичного напрямку: химерні видіння, просторово-часові нелогічності, іронія, сон як художній засіб, який переходить в реальність, і реальність, яка стає сном, а дійові особи – люди різних часових, культурних та географічних вимірів, проте «вживлені» у спільний художній світ. Сюрреалізм – це незгода з тим, що поруч: лицемірством, неправдою, крикливою попсою, «кучерявою» банальністю в літературі, кітчем, яким міряється суспільство.

Однак Україна змінюється, очищується ціною крови. І художній стиль письменника в новому творі узгоджується з дійсністю, виходить на позиції інтелектуального неокласичного роману, що створює в оповіданому тексті ефект абсолютно реальної історії, ніби без будь-якої умовности, котра є обов’язковою характеристикою літератури як виду мистецтва. Композицію роману побудовано так, що читацька увага не слабне з розвитком подій, хоча деякі факти стають відомими вже на початку розповіді, а навпаки: пильно та палко слідкує читач за долею Андрія та Соломії, – студентів Київської консерваторії, які мріють розчинитися в музиці та залюблені в мистецтво джазу. Однак Андрій ще й мріє про те, щоб Соля розчинилася в його коханні… Андрій не лише творить джаз, він складає верлібри, а згодом, у трагічний для України час (грудень 2013-го – січень 2014-го) напише роман «Орфей і Соломія». Крім історії головних героїв, у творі є ще історія Генріха Свідзінського – однофамільця поета Володимира Євтимовича Свідзінського, образ та поезія якого зринає зі сторінок «Орфея і Соломії».

Твір сповнений тонкого ліризму психологізму та художніх символів, які передрікають майбутні події.

До речі, вперше з окремими героями роману (музикантом Андрієм, письменником Васею Місяцем, Сашком-музикантом) ми знайомимося в «Коростишівському Платонові». Ці дійові особи, ніби по колу, переходять з попереднього твору в новий роман, сюжет якого вибудувано за принципом «кругообігу, обертання»: початок збігається з кінцем, а кінець – із початком. Ідея «зафіксувати історію на папері», сконструювавши романний сюжет за принципом кола, у джазового піаніста Андрія з’явилася після прослуховування диска «Robert Fripp & The League of Crafty Guitarists», зокрема, композиції «Циркуляція». Всі невипадкові події у творі «складаються у пазли та корелюють між собою тому, що в дію від початку запущено подібний обертальний механізм, покликаний ті події синхронізувати».

У творі багато Музики, вона є повнокровним персонажем. Оповідь обертається навколо платівки з оперою Крістофа Віллібальда Ґлюка «Орфей і Еврідіка». Музика вимагає уваги та дії, прослуховування: вона може бути ключем до розкриття таємниці, може бути ембієнтом подій, може бути засобом розкриття внутрішнього стану героїв. Насичене інтелектуальне життя головного героя – Андрія (alter-ego автора), Соломії та побратимів-музикантів створює у тексті прецедент для саморозвитку читача. Cудіть самі, який огром композиторів і музикантів згадують дійові особи роману: Й. Бах, Г. Ф. Телеман, К. В. фон Ґлюк, В. А. Моцарт, Ф. Шопена, М. Равель, Т. Дж. Альбіноні, М. Мусоргський, А. Шнітке, Дж. М. Кейдж, Е. Саті, А. П’яццола, А. Пярт, А. Тертерян, В. Сильвестров, Ґ. Канчелі, Л. Грабовський, І. Стравінський; видатні джазмени – Чарлі Паркер, Діззі Ґіллеспі, Джон Колтрейн, Майлз Девіс, Білл Еванс, Телоніус Монк, Дейв Брубек, Орнетт Коулмен, Чарлз Мінґус, Сесіл Тейлор, Дон Черрі, Ерік Долфі, Чет Бейкер, Чик Коріа, Жак Лусьє, Клод Боллінґ, Володимир Чекасін. Згадують і письменників: Е. Т. А. Гофмана, Й. Ґете, Г. Мелвілла, Т. Шевченка, П. Целана, Х. Кортасара, Р. Бернса, Г. Косинку, К. Воннегута, П. Тичину, М. Зерова, М. Йогансена.

Попри те, що озвучено таку кількість видатних імен з покликаннями на їхні твори або ж діяльність, оповідь не обтяжена важкими нестравними конструкціями, а філігранно виписаний роман вражає легкістю входження у свідомість читача. Автору вдається мінімалістичними художніми засобами, акцентованими на внутрішньому світі людини, та індивідуальною для кожного персонажа мовою у діялогах створити живі образи. До прикладу, Осипа Чорного на початку сприймаємо «товстошкірим носорогом», не здатним відчути глибину слова у верлібрах, проте згодом виявляється, що Чорний – талановитий видавець із шостим чуттям та сміливець, який годен дати відсіч московському злу.

У романі підняті питання справжнього та фальшивого у мистецтві, пошуку власної стежки у житті, цінности сім’ї та свободи, – творчої і громадянської, і нагадування: життя проминальне, наповнюймо кожну мить:           

            Ми полювали на час –

            нам поцілили в серце із позачасся.

            Не існує речей, істот

            без іржі, ферментації, плісняви, смерті.

            Вапняні стіни, орнаментальні звиви,

            фрески – свідки занепаду, і не лише.

Новий роман Олександра Клименка «Орфей і Соломія» – феноменальний текст, енергії якого по прочитанні не відпускають, вкотре занурюючи у роздуми. Бовваніє уявний візуальний ряд оповіданого, який домислюється небавом, позаяк автор залишив для читача, сконцентрованого на внутрішньому світі героїв, можливість со-творення. І розгортаючи вдруге роман, щоб прослідкувати деякі незакарбовані в гарячковому леті за сюжетом моменти, – відчуваєш ще більшу силу тяжіння, ще більше «входження» у сконструйований художній світ, де ідеально збалансовано сакральне і профанне, елітарне і масове. Кожен прочитає текст на своєму рівні.

Натепер роман Олександра Клименка «Орфей і Соломія» надруковано в часописі «Дзвін» (№ 5/6, № 7/8 за 2022 рік). Однак – чекаємо на вихід роману окремим виданням.