«Загублені в часі» – один із чотирьох романів Ольги Слоньовської, що ввійшли до книги «Тетраедр» і можуть, за словами авторки, «існувати як автономно, так і в неподільній цілісності». Розповідь, як і в інших романах, ведеться від першої особи, цього разу жінки. Власне, життя Ганни вимальовується із конкретних життєвих обставин і художнього домислу, між якими героїня шукає саму себе, переміщуючись в просторі власного мікрокосму. Ба, більше: йдеться про особливість світу героїв і світу автора, що полягає в можливості взаємопроникнення внутрішнього світу твору і творчого процесу, коли біографічне «Я» стає романним «Я»-іншим. 

Ганна – літературний, а не автобіографічний персонаж, хоча іноді й переплітаються деякі деталі в біографіях, життєвих позиціях, поглядах авторки та головної героїні. Ольга Слоньовська-педагог дуже добре знає «кухню» роботи викладачів, а для будови фактичної канви розповіді черпає матеріал із пережитого (розпад Союзу, болісне відлуння війни в Афганістані, ейфорія здобуття Незалежності, тотальне розкрадання держави, народження олігархічних кланів, Помаранчева революція, масове заробітчанство, революція Гідності…). Відтак жанр «Тетраедру» в цілому можна визначити як «метароман», в якому гармонійно поєднується реальне і повністю вигадане у правдоподібний наратив. 

Життя Ганни – це словесний виклад особистої травми і водночас її загальнолюдської універсалізації. Після смерті матері дівчина добровільно стає опікункою чотирьох сестер – Полі, Лесі, Уляни й Ромки. Час для Ганни  на цьому етапі її життя зупинився в буднях «маленької» людини – не лише тому, що безправна, а й тому, що сама себе боїться, себе зовсім не поважає. Занижена самооцінка деформує світ дев’ятнадцятирічної дівчини, спотворює її емоційно-вольову сферу, шкодить фізичному здоров’ю. Поля і Леся цинічно оцінюють старшу сестру, як про «списаний матеріал», ігноруючи родинні почуття, постійно істерично вимагають «своє». Одягнувши «вбрання» жертви, Ганна роками важко працює вдома й на чужині, забезпечуючи добробут вже дорослих сестер, бо «у цьому світі ми вибираємо друзів, але аж ніяк не родичів» і «для кожного його рідня – це завжди або кара Божа, або нагорода». Тільки наймолодша Ромка завжди бачила в Ганні опору, а згодом знайшла своє щастя з коханим у Франції і стала для старшої сестри у важкий час рятівним кругом. 

Фізична наруга, обман, зневага – каміння на довгій дорозі прозріння Ганни. І якби на цьому шляху не було чужих, але таких рідних – подруги студентських років Лінди, головихи Дарки Оверківни, інтелігентної тітоньки Песі, Соломії, – Ганна не змогла би вижити, хоча намагалась «жити всупереч усьому», щиро повіривши словам незнайомки, що «абсолютних тупиків у житті нема, існують тільки лабіринти».

Життя Ганниних земних «ангелів-охоронців» виписано не менш цікаво, ніж доля головної героїні. Кожна жінка доповнює калейдоскопічну зміну часу своєю історією. Захоплююче проведена лінія долі двох поколінь єврейських родин – Лінди і тітоньки Песі, що екскурсами у минуле розкривають життя в Союзі, трагедію голокосту. Це просто Боже диво, що під час війни вижили немовлята – єврейка Песя і мама Ганни, народженої вже від убитої жінки, яка вагітною була приречена на смерть радянським командуванням. 

У пошуках Землі Обітованої виїхала в Ізраїль Лінда, а після розпаду союзу «братніх республік» – жорстокого експерименту, що зламав долі мільйонів людей різних національностей і так глибоко пустив коріння, що й нині проростає бур’яном «радянської ностальгії» та «руського міра», – поїхала на заробітки в Італію Ганна. Авторка роману розуміє силу матеріального благополуччя, не ховається за пустопорожньою балаканиною про вищі цінності, бо «злиденне буття продукує ущербну свідомість», викликає у молоді бажання ніким більше не ставати, «крім банкірів, кілерів, топ-моделей і міс краси» чи вибрати «найкращу професію – законної дружини заможного впливового чоловіка». Вона хоче, щоб закінчилась епоха, коли люди почали «вважати субсидії і пільги благом, навіть не припускаючи, що їх давно ограбували до нитки, а субсидії і пільги дають, щоб тільки створити видимість державної опіки жебраками».

Авторка не ратує за непомірне збагачення, але не применшує цінності грошей у здобутті хорошої освіти, якісних медичних послуг, місця в суспільстві. Основний фактор, що вплинув на жертвенну реалізацію Ганни, пов’язаний саме із соціально-економічним статусом сім’ї та комплексом неіснуючої вини. «Дурний альтруїзм» жінки частково призвів і до споживацької поведінки трьох сестер, які у нестримному прагненні вирватись із злиднів, сірої повсякденності, у істеричних пошуках легкого життя втратили себе і свою людську подобу. Матеріальний добробут та житейський комфорт не можуть зробити духовно багатшими тих, хто звик жити за чужий рахунок, зневажаючи працю інших, адже «вовк може втратити лиш свою шерсть, але не свою суть». Прозріння, а радше прийняття того, про що вже давно знала, прийшло до Ганни надто пізно: «Боже, якщо я видужаю, забери в мене половину моєї доброти. Натомість дай мені розум хоч вряди-годи думати й про себе!».

Здається, всі персонажі твору опинились у проміжку між двома часовими маркерами – внутрішнім та соціальним часом, – власне, у часовій дисгармонії. Не випадково у романі конкретні ознаки духовного життя суспільства доповнюються снами героїв, навіть містичною зустріччю Ганни з партизанами, які після смерті в роки війни можуть  з’являтися у часовому вимірі живих. Це все допомагає персонажам передбачити майбутнє чи хоча б спробувати з’ясувати джерела незрозумілих подій у «скаженій петлі часу», з якої, швидше за все, вирватись не можна, але знайти спосіб достойно жити потрібно. 

У тексті роману не відчувається настрою приреченості персонажів. Навіть принесені в жертву антигуманній радянській ідеології, здеформовані чи розчаровані сьогоденням, вони вірять у зміни і намагаються віднайти в собі загублену мрію – рятівний стрижень життя. Письменниця, вибудовуючи систему драматичних подій та образів, не впадає у песимізм, навпаки, «розбавляє» текст колоритним «одеським гумором», напрочуд вдалими оціночними афоризмами, адже сміхове осмислення буття завжди було дієвим засобом протистояти несправедливості та антигуманності світу. Інтерпретаційний фінал твору також дає можливість читачеві самому вибрати завершення художнього тексту – трагедійне  чи оптимістичне.

Роман Ольги Слоньовської «Загублені в часі» – психологічне дослідження людей, що опинились у зруйнованій катаклізмами дійсності, в умовах духовних потрясінь і втрати ціннісних орієнтирів. Текст цікавий тим, що вступає в діалог із сучасним читачем, який бачить  у персонажах себе чи своїх рідних і знайомих, а внутрішній стан «загублених у часі» повертається новою стороною і характеризує епоху, в якій ми живемо сьогодні, бо хаос в країні породжує хаос в думках і поведінці, спонукає задуматись над феноменом «скаженої часової петлі» нашого буття.