Re: цензії

16.04.2021|Ігор Зіньчук
Як віднайти спокій душі?: Секрети мислителя античності
12.04.2021|Юрій Хмелевський
«Я збудую свій храм…»
10.04.2021|Роман Ткаченко, Київ
Розкоші і злидні Кремнієвої долини
06.04.2021|Василь Кузан
Щупальця поміж душами
04.04.2021|Валентина Семеняк, письменниця
Чому Бог посилає на Землю поетів?
03.04.2021|Тетяна Дігай, Тернопіль
Новий роман Ніни Фіалко
03.04.2021|Тетяна Качак, м. Івано-Франківськ
Повісті Олександра Гавроша – ключ до розуміння нашої історії та національних героїв
Французький “Шоколад” британської письменниці
29.03.2021|Ігор Фарина, член НСПУ
Шукання квітів в полині густющім
29.03.2021|Петро Шкраб’юк, доктор історичних наук, член НСЖУ, НСПУ
210 подяк Богданові Дячишину

Re:цензії

17.02.2021|18:19|Валентина Семеняк, письменниця

Білі птахи з білими крилами у книзі Ірини Мостепан

М84 Ласкавий хліб / І. Мостепан. – К: Друкарський двір Олега Федорова, 2021. – 56 с.

Такої книги в руках ще не тримала. Не тому, що вражає багатством малярських ілюстрацій (це окрема тема). Унікальність її в тому, що має тільки… один вірш! Передбачаю у декого непідробний подив, мовляв, як так? А я ще і ще раз переконуюсь: можна написати безліч творів і не залишитись в інформаційному просторі – розчинитись у його безпам’ятстві. А можна лише один, але який і як!

«Ласкавий хліб» – книга одного вірша, який перекладений білоруською (Микола Адам) та англійською (Марта Госовська) мовами. Іншими словами – книга трилінгва, у якій гармонійно поєднуються тексти одразу трьома мовами. Відтак твір нагадує божественне триквіття, бо кожна мова, яку створив Небесний Отець, струменіє особливими вібраціями, прийнятними там, де вона «живе». У даному випадку одна підсилює іншу і книга лише збагачується від того, наповнюється особливою таємничістю, яку звичайній людині не те, що не розгадати, не осягнути. Неспроста епіграфом до видання авторка обрала біблійний рядок: «Милости хочу, а не жертви» (Мт. 9613). І мова тут не про милостиню, як декому може видатись на перший погляд, мова про милосердя. Це дивовижне слово, адже ховає у своїх схронах два інших, не менш важливих: божу милість й осердя. Як важливо прожити так, щоб на оте внутрішнє «осердя» нанизати упродовж життя не гнів і злість, заздрість і хіть, а, власне, добрі помисли, думки, дії, вчинки, доброчестя. Навчитись приносити у жертву власний час, а саме – вислухати самотню стареньку (матір, батька, донечку, сина а чи онучатко). Навчитись співчувати ближньому, бо саме так народжуються перші «паростки» тієї всеблагої любови, яка має стати для кожного з нас «насущним хлібом», сповненим особливої духовної ласки, про що читаємо у Святому  Письмі: « Любов довго терпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!  Ніколи любов не перестає!» (до коринтян 13:4-8). 

Понад світом, понад Часом

Любов – агапе (грецькою, основа всього сущого, Божа любов) як метафізична величина, вона понад світом, понад Часом. До цієї думки спонукають рядки згаданого вірша: «І коли Він, всерозуміючий, вповільнює німу ходу – вони, з простягнутими долонями, просять каміння хоч би, а Він повнить їхні цистерни зерном і леліє їхні хліби». Вчитель… Його присутністю пронизана кожна сторінка книги, так само, як і серце авторки, Ірини Мостепан, яка у сповідальній формі ділиться з нами найсокровеннішим – внутрішніми переживаннями. Це особливий стан, який немає часових ознак і просторів.

Мене завжди хвилював саме «такий» Час, але не в значенні годинникового механізму, а як філософська величина, з усіма його барвами і відтінками. Так, він невловимий і проминальний, але має одну важливу унікальність – залишати після себе своєрідні позначки скрізь, до чого торкається: сивину на волоссі людини (та й не тільки), старезну кору на могутніх деревах, замулені озера, перекособочені хати… До слова. Сучасне людство втратило здатність «смакувати миті» просто так, спостерігаючи за творінням тих «зарубок-міток», а саме: як ховається за обрій сонце, як брунькуються навесні дерева, як цокає годинник, збиваючи з ритму… тишу і багато-багато инших «як». А «миті» ці мають бути звичними і повсякденними: так само, як хліб на столі і вода в криниці, що настояна на досвітніх зорях і багряних світанках. Тож неспроста поетеса нагадує нам з вами про основу основ – Любов, яка понад Часом і про Час, який в ній розчинився, бо все це разом – (хочете вірте, хочете – ні) Божі ліки від повсякденної рутини, клопотів, неспокою… Це те, що зрештою і дарує нам ті миті. Любов пронизана Часом і навпаки. Божественна присутність у всьому, у найдрібніших проявах. Але відчути дотик до світу Божественного можна за однієї умови, якщо прийняти себе самого таким, яким ти є, відтак знайти дорогу до себе самого і, зрештою, відкрити у собі ту Любов, ту Всевишню непроминальність, назва якій Вчитель, духовний і… з великої букви.

Спочатку авторка вивершує слова в окремі рядки, далі формує їх окремо від інших рядків і кожний поселяє на окремих сторінках. Так, мимоволі, вони стають рядками-птахами, вивільненими від звичаєвих усталених канонічних форм. Себто білими птахами, з білими крилами, які не перелітають на наступну сторінку, а  вільно ширяють в означеному тільки для них просторі. «Докупи» рядки-птахи «злітаються» наприкінці книги (50 ст.) і стають отим самим цілісним, єдиним і неповторним «Ласкавим хлібом». Тією інтелектуальною поживою не лише для розуму, а, в першу чергу, для осердя духу, для душі і серця. («А Він повнить рибою їхні човни і колиски – Людьми, і колиски – Людьми…»). 

Тотальне занурення у Всесвіт Любови

Серця багатьох сучасних людей наповнені негативними почуттями і надмірними світськими бажаннями, які дуже часто виходять з під контролю і стають негідними вчинками, що згодом породжує гнів, ненависть, жадібність, заздрість, гординю і хвалькуватість. І лише за допомогою Любові-агапе можна позбутися цих поганих якостей. Бо чим наповнене серце, те воно й «породжуватиме». І лише Любов здатна розчинити будь-який негатив, адже вона істинний фундамент всього сущого, вона – в основі самого Творіння. «Ласкавий хліб»  – вірш медитація, внутрішній діалог із вищим «Я», де кожний порив-імпульс духовного аспекту, який виринає із найпотаємніших глибин підсвідомості, дарує шанс пізнати самого себе, прийняти думку про те, що кожна людина (незалежно від нації чи раси) таїть у собі глибинні колодязі знань. Інша справа, що треба зробити для того, аби їх «видобути»?… Тому недарма авторка вдається до давньої символіки, одночасно згадує про серце, рибу, воду і сонце: «Лютий. А вона стоїть по серце в сизій густій ріці, / тримає сизооку рибу в нутрі, /тримає сизощоке сонце в руці, / сиза, як хмара, повна води». Серце – це особливий всесвіт любови. Ріка життя – плинність Часу. Народжуючись – сідаємо в човен на початку одного її кінця, і пливемо до іншого, туди, де стаємо причетними до Переходу в інше просторове буття. І яке це щастя, коли біля нас (та й всередині нас) сяє сонце, бо воно – символ світла. Риба – плодючість, життя, друге народження. У християнстві – ще й символ віри. Чи ж це не натяк нам з вами – зупинитися і замислитися: а чи живу я згідно космічних законів? Чи можу стати досконалим (досконалою), знаючи, що в основі побудови світу є потужний звук і сила Слова? Хто я? Куди іду? Питання Вічности, які, безумовно, рано чи пізно схвилюють (стривожать) кожну душу. Добре, коли обрана дорога веде в октави Світла… і не змусить боятися цією «водою» «… причинити Йому біль, боїться, що спис під ребром заболить від її прохань і від її хвиль». Навчитись радіти успіхам інших, співчувати горю інших , і не «лайками» в коментарях, а в конкретних справах – це і є служіння. Тоді й не «болітиме Йому спис під ребром», бо тоді й світ довколишній зміниться, адже й ми змінимось. Дуже хочеться у це вірити! Менше емоцій, більше тиші, це священна мить. У тиші можна почути Бога… Бог промовляє до нас тишею, як Він радіє, коли ми її творимо (не галасаємо, не дратуємось, повсякчас занурюємось у роздуми), а ще краще – прагнемо зупинити отой «свавільний» потік думок, модератором якого виступає розум. Не всім це вдається – розчинитись в самому собі, розчинитись у Часі, бо: «…навіть якщо вона не просить чи й просить, але якось не так, Він все одно знаходить її в найглибших річках, у найтяжчих гріхах, і виносить її сухою з води на руках, ось так... і завше виправдає її, на якім би вона не була суді, і щораз вчитиме її, ніби ніколи раніше й не вчив, іти по землі, як по воді».

Слово у сяйві октав Світла І що важливо, кожний рядок перебуває в обрамленні потаємних «октав світла». Тлом стало сяйво художніх картин Ігоря Мікули. Особисто вперше для себе відкриваю світ його цікавої творчости. Він автор нового стилю Еко-Світ-Арт. Мені імпонує така манера пензлярства, адже в основі праці –  дослідження світла як об’єктивної, образної, магічної і формотворчої домінанти у творах живопису. «Ласкавий хліб» –  особливе поєднання, а відтак, звучання і слухання серцем невидимих вібрацій Слова, підсилених гармонійним поєднанням світлоносних барв. Це важлива деталь, бо додає виняткової чарівності згаданій мистецькій книзі і… Слову. Бо  «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог. З Богом було воно споконвіку. Ним постало все…». (Євангелія від Йоана 1:1-17). Звістку про те, що  Слова мають величезну силу, Ірина Мостепан намагається донести усіма мистецькими засобами. І це їй під силу. Справді, на перший погляд, може здатися, що самі по собі слова нічого не варті, і в той же час, вони безцінні. Після «Ласкавого хліба» з’являється незбориме бажання стежити за своєю мовою і використовувати слова з великою обережністю: для шляхетних і доброчесних цілей, а не для пліткування й образ. А ще – більше пізнати власний внутрішній світ і відкрити дорогу до самого себе, ім’я якій всепроникна і вічна Любов.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери