Re: цензії
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
Видавничі новинки
- В «Урбіно» видали безсмертну «Емму» Джейн ОстінКниги | Буквоїд
- Рената Пйонтковська. "Китиха"Дитяча книга | Буквоїд
- Фредерік Верно, "Рейвах"Книги | Буквоїд
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
Re:цензії
Distortion як герой нашого часу
Шинкаренко О. Бандера Distortion. – Вінниця: Дім химер, 2019.
Були часи, коли згадка про Бандеру могла стати фатальною. Потім настали інші часи, коли іменем Бандери стали називати вулиці. Тоді вже, здавалося, ця фігура усім знайома, і пересічний громадянин здатен без проблем зліпити про Бандеру три зв’язних речення, а називати Бандеру Бендерою можуть хіба герої сатиричних творів. Але часи міняються, і тепер вже й сам Президент, котрий не лох, власним прикладом показує, що проблема не зникла. Навчитися вимовляти прізвище Бандера так, як пишуть історики, а не так, як заведено в кремлівського пуйла, – то вам не на виборах перемогти. А що вже казати про знання біографії, розуміння історичної ролі.
Як не крути, а спотворення – це те, що так часто характеризує наш різновекторний світогляд. От і письменники на це якось та й реагують. Донедавна донецький Володимир Рафєєнко називає свою першу написану українською мовою книжку словом, яке відсилає до недочутого – «мондеґрін». Спотворення так чи інакше лежить в основі романів Софії Андрухович «Фелікс Австрія» та «Амадока». Колись запорізький та, як і Рафєєнко, російськомовний (хоча відтоді минуло понад два десятиліття) Олег Шинкаренко виносить у заголовок поруч з прізвищем Бандери слово distortion, що означає ’спотворення’.
Чи допомагає роман «Бандера Distortion» провести лінію розмежування між Бандерою справжнім та Бандерою спотвореним і утвердитися в правді? Аж ніяк. Олег Шинкаренко напевно не є тією людиною, яка знає про Бандеру все. Але він є тією людиною, яка знає трохи більше. Нагадаю, що це той автор, який напередодні російсько-української війни, а саме у березні 2014 року, видав роман «Кагарлик», події в якому відбуваються на тлі жахливих наслідків російської агресії на території Києва та його околиць. Роман цілком фантастичний, але ж як вчасно написаний! Традицію нереалістичного письма Шинкаренко продовжує і в «Бандері Distortion», хоча відсилань до реальних подій у ньому чимало, частина з них наведена у примітках, що займають одну п’яту обсягу книжки, решта, очевидно, слід шукати у площині читацької компетенції, і не лише компетенції в життєписі героя, а й компетенції в області міфотворення довкола постаті Бандери. Процес читання такого роману – це гра в наближення до образу Бандери з постійними втечами головного героя (і не лише його) кудись за горизонт читацьких сподівань.
Уявімо собі зустріч Бандери і Сташинського. Вони шифруються, перший називає себе Штефаном Попелем, другий – Гансом Йоахімом Будайтом. Про що вони будуть говорити? Сташинський, не довго думаючи, пропонує повести мову про синильну кислоту, Бандера – відмовляється, для нього це начебто не актуально. Згодом Бандера переводить тему на вбивство Ребета (не називаючи цього прізвища) і тим самим підігрує своєму співрозмовникові, пришвидшує процес зняття з себе маски.
Уявімо іншу зустріч. Бандера бачить мітинг, учасники якого мають бандерівську символіку і скандують гасло «Бандера прийде – порядок наведе!». Він сміливо крокує до маніфестантів. Автор роману попереджає: легко бути героєм, коли ти йдеш до тих, хто тебе ненавидить, але коли йдеш до тих, хто тебе любить, – геройства замало… Іншого разу, у розмові з представниками Національного патруля, Степан представляється не Бандерою, а Ґлодзінським (дівоче прізвище матері), – йому висувають претензії як полякові за поруйновані могили УПА й наклепи на Бандеру.
Деформація реальності зашкалює у низці інших епізодів: бойовики ДНР вважають проросійського блогера Артема, який носить на руках стареньку симпатичку українського націоналізму, за бандерівця; мова деенерівця з Манчестера виказує у ньому в дошку свого пацана; українська снайпера Гремислава хвалиться своїми екстрасенсорними здібностями, хоча ніяк не засвідчує їх своїми діями; персонажі часто видають себе за когось іншого.
Переплітаючи у книжці документальні і вигадані ситуації з середини ХХ століття та нашого часу, Олег Шинкаренко наголошує на викривленнях, яких зазнавала тоді і тепер зазнає суспільна свідомість. Звісно, що не обійшлося без згадок про ті ідеологічні тези Бандери, котрі тепер нераз дають привід для засудження його постаті: відкидання парламентаризму, намір збудувати однопартійну систему, схильність до диктатури, убивства як засіб ведення політичної гри. Та при цьому, через символічну картину купання в басейні восени 1939 року, де фігурують також словацькі, угорські, румунські націонал-соціалістичні лідери, Шинкаренко показує, що така ідеологія не була винятковою – подібні ідеї в той час були поширеними у багатьох інших європейських країнах. Говорячи про теперішній Донбас, письменник кількома епізодами показує недалекоглядність, зашореність симпатиків так званих «республік».
Фантазія Шинкаренкова місцями викликає захоплення, а місцями – знуджує. Мені зовсім не зайшов розділ, в якому табір Заксенгавзен переміщено у космічний простір. Епізод з трансформацією казкового образу вовка у педагога теж видався досить абстрактним. Зате зустрічі й розмови Сташинського і Бандери – класні, невеликий сюжет про українського музиканта, що почувався частиною російської рок-сцени і став жертвою ополченців, – перфектний. Решта – знайдете самі.
Додаткові матеріали
- Олег Шинкаренко відкрив «Кінозвалище»
- СБУ знайшла в блозі Олега Шинкаренка матеріали, що містили погрози на адресу президента
- Літератора Олега Шинкаренка викликають на розмову до СБУ
- Літературне ЖЖиття. Частина четверта
- 100 митців візьмуть участь у перформансі на підтримку Олега Сенцова
- Чи мріють українські роботи про Радянський Союз?
- Абсурдизм як спосіб вижити
- «Кагарлик»: російсько-китайська ядерна війна Або П’ятивимірний роман про українське життя
Коментарі
Останні події
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"
- 24.04.2024|16:50У Києві стартує фестиваль "Книжкова країна"
- 24.04.2024|11:49Олена Чернінька презентує книжку "Лемберґ: мамцю, ну не плач" у Червонограді та Луцьку
- 24.04.2024|10:47"Лабораторія" влаштовує гаражний розпродаж!
- 24.04.2024|09:57Видавництво Анетти Антоненко перевидасть «Пасажира» Патріка Сенекаля
- 23.04.2024|19:34Лауреаткою премії Drahomán Prize-2023 стала Катажина Котинська
- 23.04.2024|14:56Open call на участь у благодійній виставці “1000 ШЕДЕВРІВ, ЗНЯТИХ НА СМАРТФОН”
- 23.04.2024|10:59У Києві презентують роман Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко»
- 23.04.2024|09:20Стартував передпродаж на роман Артема Чеха «Пісня відкритого шляху»
- 22.04.2024|15:36У столичному «Комфорт Тауні» відкривається нова «Книгарня Є»