
Re: цензії
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
Видавничі новинки
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Аталанта"Проза | Буквоїд
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
Re:цензії
Distortion як герой нашого часу
Шинкаренко О. Бандера Distortion. – Вінниця: Дім химер, 2019.
Були часи, коли згадка про Бандеру могла стати фатальною. Потім настали інші часи, коли іменем Бандери стали називати вулиці. Тоді вже, здавалося, ця фігура усім знайома, і пересічний громадянин здатен без проблем зліпити про Бандеру три зв’язних речення, а називати Бандеру Бендерою можуть хіба герої сатиричних творів. Але часи міняються, і тепер вже й сам Президент, котрий не лох, власним прикладом показує, що проблема не зникла. Навчитися вимовляти прізвище Бандера так, як пишуть історики, а не так, як заведено в кремлівського пуйла, – то вам не на виборах перемогти. А що вже казати про знання біографії, розуміння історичної ролі.
Як не крути, а спотворення – це те, що так часто характеризує наш різновекторний світогляд. От і письменники на це якось та й реагують. Донедавна донецький Володимир Рафєєнко називає свою першу написану українською мовою книжку словом, яке відсилає до недочутого – «мондеґрін». Спотворення так чи інакше лежить в основі романів Софії Андрухович «Фелікс Австрія» та «Амадока». Колись запорізький та, як і Рафєєнко, російськомовний (хоча відтоді минуло понад два десятиліття) Олег Шинкаренко виносить у заголовок поруч з прізвищем Бандери слово distortion, що означає ’спотворення’.
Чи допомагає роман «Бандера Distortion» провести лінію розмежування між Бандерою справжнім та Бандерою спотвореним і утвердитися в правді? Аж ніяк. Олег Шинкаренко напевно не є тією людиною, яка знає про Бандеру все. Але він є тією людиною, яка знає трохи більше. Нагадаю, що це той автор, який напередодні російсько-української війни, а саме у березні 2014 року, видав роман «Кагарлик», події в якому відбуваються на тлі жахливих наслідків російської агресії на території Києва та його околиць. Роман цілком фантастичний, але ж як вчасно написаний! Традицію нереалістичного письма Шинкаренко продовжує і в «Бандері Distortion», хоча відсилань до реальних подій у ньому чимало, частина з них наведена у примітках, що займають одну п’яту обсягу книжки, решта, очевидно, слід шукати у площині читацької компетенції, і не лише компетенції в життєписі героя, а й компетенції в області міфотворення довкола постаті Бандери. Процес читання такого роману – це гра в наближення до образу Бандери з постійними втечами головного героя (і не лише його) кудись за горизонт читацьких сподівань.
Уявімо собі зустріч Бандери і Сташинського. Вони шифруються, перший називає себе Штефаном Попелем, другий – Гансом Йоахімом Будайтом. Про що вони будуть говорити? Сташинський, не довго думаючи, пропонує повести мову про синильну кислоту, Бандера – відмовляється, для нього це начебто не актуально. Згодом Бандера переводить тему на вбивство Ребета (не називаючи цього прізвища) і тим самим підігрує своєму співрозмовникові, пришвидшує процес зняття з себе маски.
Уявімо іншу зустріч. Бандера бачить мітинг, учасники якого мають бандерівську символіку і скандують гасло «Бандера прийде – порядок наведе!». Він сміливо крокує до маніфестантів. Автор роману попереджає: легко бути героєм, коли ти йдеш до тих, хто тебе ненавидить, але коли йдеш до тих, хто тебе любить, – геройства замало… Іншого разу, у розмові з представниками Національного патруля, Степан представляється не Бандерою, а Ґлодзінським (дівоче прізвище матері), – йому висувають претензії як полякові за поруйновані могили УПА й наклепи на Бандеру.
Деформація реальності зашкалює у низці інших епізодів: бойовики ДНР вважають проросійського блогера Артема, який носить на руках стареньку симпатичку українського націоналізму, за бандерівця; мова деенерівця з Манчестера виказує у ньому в дошку свого пацана; українська снайпера Гремислава хвалиться своїми екстрасенсорними здібностями, хоча ніяк не засвідчує їх своїми діями; персонажі часто видають себе за когось іншого.
Переплітаючи у книжці документальні і вигадані ситуації з середини ХХ століття та нашого часу, Олег Шинкаренко наголошує на викривленнях, яких зазнавала тоді і тепер зазнає суспільна свідомість. Звісно, що не обійшлося без згадок про ті ідеологічні тези Бандери, котрі тепер нераз дають привід для засудження його постаті: відкидання парламентаризму, намір збудувати однопартійну систему, схильність до диктатури, убивства як засіб ведення політичної гри. Та при цьому, через символічну картину купання в басейні восени 1939 року, де фігурують також словацькі, угорські, румунські націонал-соціалістичні лідери, Шинкаренко показує, що така ідеологія не була винятковою – подібні ідеї в той час були поширеними у багатьох інших європейських країнах. Говорячи про теперішній Донбас, письменник кількома епізодами показує недалекоглядність, зашореність симпатиків так званих «республік».
Фантазія Шинкаренкова місцями викликає захоплення, а місцями – знуджує. Мені зовсім не зайшов розділ, в якому табір Заксенгавзен переміщено у космічний простір. Епізод з трансформацією казкового образу вовка у педагога теж видався досить абстрактним. Зате зустрічі й розмови Сташинського і Бандери – класні, невеликий сюжет про українського музиканта, що почувався частиною російської рок-сцени і став жертвою ополченців, – перфектний. Решта – знайдете самі.
Додаткові матеріали
- Олег Шинкаренко відкрив «Кінозвалище»
- СБУ знайшла в блозі Олега Шинкаренка матеріали, що містили погрози на адресу президента
- Літератора Олега Шинкаренка викликають на розмову до СБУ
- Літературне ЖЖиття. Частина четверта
- 100 митців візьмуть участь у перформансі на підтримку Олега Сенцова
- Чи мріють українські роботи про Радянський Союз?
- Абсурдизм як спосіб вижити
- «Кагарлик»: російсько-китайська ядерна війна Або П’ятивимірний роман про українське життя
Коментарі
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва