
Re: цензії
- 28.04.2025|Ігор ЗіньчукЗаборонене кохання
- 24.04.2025|Вероніка Чекалюк, науковець, кандидат наук із соціальних комунікацій«До співу пташок» Олега Кришталя як наука одкровення
- 21.04.2025|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мовиДжерела мови російського тоталітаризму
- 18.04.2025|Ігор ЗіньчукРоман про бібліотеку, як джерело знань
- 18.04.2025|Валентина Семеняк, письменницяЗа кожним рядком – безмежний світ думок і почуттів
- 12.04.2025|Андрій СодомораІ ритмів суголосся, й ран...
- 06.04.2025|Валентина СеменякЧитаю «Фрактали» і… приміряю до себе
- 05.04.2025|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ«Ненаситність» Віткація
- 30.03.2025|Ігор ЧорнийЛікарі й шарлатани
- 26.03.2025|Віталій КвіткаПісня завдовжки у чотири сотні сторінок
Видавничі новинки
- Микола Мартинюк. «Розбишацькі рими»Дитяча книга | Буквоїд
- Ніна Горик. «Дорога честі»Книги | Буквоїд
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка». 7+Дитяча книга | Буквоїд
- Мистецтво творення іміджу.Книги | Дарина Грабова
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка»Дитяча книга | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Торф»Книги | Буквоїд
- Вийшла антологія української художньої прози «Наша Перша світова»Книги | Іванка Когутич
- Олександр Ковч. "Нотатки на полях"Поезія | Буквоїд
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
Re:цензії
Distortion як герой нашого часу
Шинкаренко О. Бандера Distortion. – Вінниця: Дім химер, 2019.
Були часи, коли згадка про Бандеру могла стати фатальною. Потім настали інші часи, коли іменем Бандери стали називати вулиці. Тоді вже, здавалося, ця фігура усім знайома, і пересічний громадянин здатен без проблем зліпити про Бандеру три зв’язних речення, а називати Бандеру Бендерою можуть хіба герої сатиричних творів. Але часи міняються, і тепер вже й сам Президент, котрий не лох, власним прикладом показує, що проблема не зникла. Навчитися вимовляти прізвище Бандера так, як пишуть історики, а не так, як заведено в кремлівського пуйла, – то вам не на виборах перемогти. А що вже казати про знання біографії, розуміння історичної ролі.
Як не крути, а спотворення – це те, що так часто характеризує наш різновекторний світогляд. От і письменники на це якось та й реагують. Донедавна донецький Володимир Рафєєнко називає свою першу написану українською мовою книжку словом, яке відсилає до недочутого – «мондеґрін». Спотворення так чи інакше лежить в основі романів Софії Андрухович «Фелікс Австрія» та «Амадока». Колись запорізький та, як і Рафєєнко, російськомовний (хоча відтоді минуло понад два десятиліття) Олег Шинкаренко виносить у заголовок поруч з прізвищем Бандери слово distortion, що означає ’спотворення’.
Чи допомагає роман «Бандера Distortion» провести лінію розмежування між Бандерою справжнім та Бандерою спотвореним і утвердитися в правді? Аж ніяк. Олег Шинкаренко напевно не є тією людиною, яка знає про Бандеру все. Але він є тією людиною, яка знає трохи більше. Нагадаю, що це той автор, який напередодні російсько-української війни, а саме у березні 2014 року, видав роман «Кагарлик», події в якому відбуваються на тлі жахливих наслідків російської агресії на території Києва та його околиць. Роман цілком фантастичний, але ж як вчасно написаний! Традицію нереалістичного письма Шинкаренко продовжує і в «Бандері Distortion», хоча відсилань до реальних подій у ньому чимало, частина з них наведена у примітках, що займають одну п’яту обсягу книжки, решта, очевидно, слід шукати у площині читацької компетенції, і не лише компетенції в життєписі героя, а й компетенції в області міфотворення довкола постаті Бандери. Процес читання такого роману – це гра в наближення до образу Бандери з постійними втечами головного героя (і не лише його) кудись за горизонт читацьких сподівань.
Уявімо собі зустріч Бандери і Сташинського. Вони шифруються, перший називає себе Штефаном Попелем, другий – Гансом Йоахімом Будайтом. Про що вони будуть говорити? Сташинський, не довго думаючи, пропонує повести мову про синильну кислоту, Бандера – відмовляється, для нього це начебто не актуально. Згодом Бандера переводить тему на вбивство Ребета (не називаючи цього прізвища) і тим самим підігрує своєму співрозмовникові, пришвидшує процес зняття з себе маски.
Уявімо іншу зустріч. Бандера бачить мітинг, учасники якого мають бандерівську символіку і скандують гасло «Бандера прийде – порядок наведе!». Він сміливо крокує до маніфестантів. Автор роману попереджає: легко бути героєм, коли ти йдеш до тих, хто тебе ненавидить, але коли йдеш до тих, хто тебе любить, – геройства замало… Іншого разу, у розмові з представниками Національного патруля, Степан представляється не Бандерою, а Ґлодзінським (дівоче прізвище матері), – йому висувають претензії як полякові за поруйновані могили УПА й наклепи на Бандеру.
Деформація реальності зашкалює у низці інших епізодів: бойовики ДНР вважають проросійського блогера Артема, який носить на руках стареньку симпатичку українського націоналізму, за бандерівця; мова деенерівця з Манчестера виказує у ньому в дошку свого пацана; українська снайпера Гремислава хвалиться своїми екстрасенсорними здібностями, хоча ніяк не засвідчує їх своїми діями; персонажі часто видають себе за когось іншого.
Переплітаючи у книжці документальні і вигадані ситуації з середини ХХ століття та нашого часу, Олег Шинкаренко наголошує на викривленнях, яких зазнавала тоді і тепер зазнає суспільна свідомість. Звісно, що не обійшлося без згадок про ті ідеологічні тези Бандери, котрі тепер нераз дають привід для засудження його постаті: відкидання парламентаризму, намір збудувати однопартійну систему, схильність до диктатури, убивства як засіб ведення політичної гри. Та при цьому, через символічну картину купання в басейні восени 1939 року, де фігурують також словацькі, угорські, румунські націонал-соціалістичні лідери, Шинкаренко показує, що така ідеологія не була винятковою – подібні ідеї в той час були поширеними у багатьох інших європейських країнах. Говорячи про теперішній Донбас, письменник кількома епізодами показує недалекоглядність, зашореність симпатиків так званих «республік».
Фантазія Шинкаренкова місцями викликає захоплення, а місцями – знуджує. Мені зовсім не зайшов розділ, в якому табір Заксенгавзен переміщено у космічний простір. Епізод з трансформацією казкового образу вовка у педагога теж видався досить абстрактним. Зате зустрічі й розмови Сташинського і Бандери – класні, невеликий сюжет про українського музиканта, що почувався частиною російської рок-сцени і став жертвою ополченців, – перфектний. Решта – знайдете самі.
Додаткові матеріали
- Олег Шинкаренко відкрив «Кінозвалище»
- СБУ знайшла в блозі Олега Шинкаренка матеріали, що містили погрози на адресу президента
- Літератора Олега Шинкаренка викликають на розмову до СБУ
- Літературне ЖЖиття. Частина четверта
- 100 митців візьмуть участь у перформансі на підтримку Олега Сенцова
- Чи мріють українські роботи про Радянський Союз?
- Абсурдизм як спосіб вижити
- «Кагарлик»: російсько-китайська ядерна війна Або П’ятивимірний роман про українське життя
Коментарі
Останні події
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса
- 12.04.2025|09:00IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
- 06.04.2025|20:35Збагнути «незбагненну незбагнеж»
- 05.04.2025|10:06Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
- 05.04.2025|10:01Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
- 05.04.2025|09:56Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію