Re:цензії

23.01.2017|09:22|Ія Новицька

Чи мріють українські роботи про Радянський Союз?

Олег Шинкаренко. Перші українські роботи: роман. — К.: Люта справа, 2016. — 240 с.

Олег Шинкаренко – журналіст і письменник, що у своїх творах розмиває жанрові та сюжетні канони. Його роман «Перші українські роботи» дотичний до попередньої книги «Кагарлик», але при цьому сприймається як закінчений твір і може читатися окремо. Архітектурно роман складається з коротких замальовок (2-5 стор.), витриманих переважно у публіцистичному стилі. Під обкладинкою окрім самого роману можна знайти рецензії на нього та список посилань на ідеї та твори, які використовував автор при написанні тексту. Художні твори Олега Шинкаренка неодноразово привертали до себе увагу. Так, у 2006 році письменник отримав премію від видавництва «Смолоскип» за збірку оповідань «Як зникнути повністю». А вже незабаром у видавництві «Kalyna Language Press» має вийти англійський переклад «Кагарлика». Та й сам письменник – неординарна людина. Окрім роботи над романами Олег Шинкаренко пише до них музичне супроводження, міксуючи звуки різних побутових приладів, та навіть знімає відео. За словами автора, саме завдяки останньому він зміг зібрати достатню суму грошей на спільнокошті для просування книги за кордоном.

Роман Олега Шинкаренка позиціонується як вітчизняний кіберпанк, але це визначення не зовсім вірне. Скоріше книга є яскравим зразком постмодерну, де жанри, відомі сюжети та алюзії до сучасності тісно переплітаються, утворюючи щось нове. За відчуттям роман нагадує сюрреалістичний колаж, або ж картину сучасного мистецтва, де з різних кольорових плям, цяток та ліній складається цілісна історія.

У книзі простежується дві сюжетні лінії з безліччю незначимих відгалужень, що додаються автором або заради атмосфери, або заради стимулювання рефлексії у читачів, або ж просто заради гегів. Та й сюжет у романі не такий простий: до ключових «точок біфуркації» пропонується одразу декілька альтернативних продовжень, які також отримують розгалуження. Обрати, який саме хід подій достовірний – робота для читача. Й у цьому є елемент інтелектуальної гри, в якій неможливо перемогти, але при цьому можна відчути себе переможцем. Адже тлумачення неоднозначних подій, наділення їх змістом надає відчуття влади читача над текстом. Загалом, роман – неосяжне поле для проекцій, з якого кожен винесе щось своє, особистісно значиме, відповідно розставивши акценти. Але при цьому – скільки не намагайся зібрати сюжет до купи – все одно нічого не вийде, бо він як головоломка, куди жартівник підкинув кілька зайвих фрагментів. Бажання їх поєднати просто «ламає мозок». І в цьому проявляється «вірусний» ефект роману – після прочитання починаєш відчувати себе несправним комп’ютером.

Під обкладинкою «Перших українських роботів» окрім безпосередньо твору, можна знайти декілька рецензій. Але головна з них, мабуть, післямова написана Галиною Левченко. У ній докладно аналізуються посилання та алюзії, а також пояснюються (чи-то суб’єктивно інтерпретуються, адже у подібному тексті інакше – ніяк) основні правила «гри заради гри», яку пропонує автор. Таке закінчення для «тексту з відкритим кодом» - дуже цінна знахідка. Післямова має відчутний психотерапевтичний ефект, «вправляючи» читацький мозок на місце.

За сюжетом роману дії відбуваються в недалекому майбутньому, а саме – у 2116 році. Гібридна війна України з Росією триває, але у зоні АТО з обох боків воюють не люди, а роботи. Загалом, роботи все більше впливають на життя людей, побут та політику. Наприклад, лідером Комуністичної партії є робот на ім’я Симоненко - «величезна машина з чистого заліза, подекуди оздоблена мідними вкладишами, [що] вражала уяву парламентської більшості вже багато десятиріч. Вранці однопартійці завантажували Симоненка відбірним антрацитом, видобутим дбайливими руками шахтарів Донбасу <…> а рівно опівночі Симоненка ставили під пар. Він пихтів та чух-чухав, мов справжній паротяг…». Тим часом десь у відкритому океані російська торпеда зі штучним інтелектом на ім’я Євпраксія Рогволдовна самовільно запустилася бомбити Америку, начитавшись пропагандиських новин, «що там усі геї», а капітан лагідно вмовляє її повернутися. Власне, у такій атмосфері розгортаються основні події.

Одна лінія сюжету переповідає історію заміжньої дівчини Оксани та її коханця – робота Петра. Оксанин чоловік має ще одну (крім подружньої зради) причину ненавидіти роботів – через них він втратив роботу. Тому Андрій (а саме так звуть хлопця), вступає до партизанського підпілля «Кібернетичний супротив», метою якого є знищення роботів. Очолює загадкову організацію не менш загадковий Нейрон Оніщук.

За іншою сюжетною гілкою сильна й незалежна дівчина Леся, що працює в кібер-зоомагазині та замість котів тримає вдома роботизованих тварин: «трьох мух, велику жовту змію Марусю та броненосця Кіндратія Кириловича дуже старої конструкції» , симпатизує новенькому продавцю. Але хлопець майже одразу зникає з роботи, прихопивши найдорожчих робо-тваринок. Цей злочин він скоїв за наказом Нейрона Оніщука.

Злого генія на ім’я Нейрон намагається спіймати поліцейська з прізвищем Мозгова (тут можна помітити гру слів) та її колега – робот Ронсар, що генерує дуже специфічні білі вірші: «…Ленін був неминучий, мов чергова п’ятирічка. Він летів просто на мене, зловісно посміхаючись. Що там трапилось, у тому місці, звідки він летить? Що змусило його набрати таку шалену швидкість? Час зупинився, і лише це врятувало мене від катастрофи. Але ж насправді час не зупинився!». Інтерпретації верлібрів Ронсара різними методами присвячений цілий розділ книги, що натякає на широке поле для тлумачення решти тексту.

При цьому за лаштунками основних сюжетних хитросплетінь діє таємнича організація, що називається «Інститут Захисту Реальності», якій у цій книзі відведено особливу роль.

Поряд з основною історією роман підіймає декілька екзестенційних та спекулятивних питань. Автор не тільки пропонує читачам свої відповіді, а й залишає достатньо простору для пошуку власних. Мабуть, чи не найголовнішим питанням книги є одвічне: «Що робить людину людиною?». Пошук відповіді відбувається у кіберпанкових декораціях, де існують людиноподібні роботи зі штучним інтелектом та люди зі вживленими мікросхемами. Отож, де саме пролягає та межа, за якою людина починає вважатися роботом, а робот – людиною? Здається, найбільш приголомшливу відповідь на це питання дає персонаж у костюмі клоуна (і в цьому теж можна розгледіти символізм): «Ви користуєтеся інтернетом, значить, ви є частиною мережі, і це перетворює вас на робота. Дуже розумного робота!» .

Іншою важливою темою книги є питання релігії, життя, смерті та посмертя. Автор розмірковує над спільними життєвими алгоритмами людей та машин, а головна героїня твору Оксана народжує від робота дитину зі здібностями деміурга. При цьому дівчина відкрито порівнює себе з Дівою Марією, тому що союз людини та машини зміг породити вищу, чи не божественну, форму життя. Зрештою, ерос у поєднанні з танатосом є двома найсильнішими рушійними силами за Фройдом, тому ця сюжетна лінія не залишає байдужим, до того ж ефект підсилюється від неприхованих релігійних порівнянь.

Важливим лейтмотивом твору є перетравлення радянського спадку та пошук себе. У романі часто висміюються комуністичні діячі та туга за чимось великим та втраченим. Свого апогею вона досягає в історії божевільного професора, котрого звільнили, коли на заході навчилися робити комп’ютери краще та дешевше за нього. Але професор не здавався, і переселившись на покинутий механічний завод, впевнив колишніх працівників збудувати величезного робота-трансфомера, що «одним своїм виглядом переконував людство у швидкій перемозі комунізму» . Врешті-решт, майже добудованого робота знищили ті самі робітники, коли зрозуміли, що за роботу їм нічого не заплатять. Чи не є це алюзією на розвал СРСР, де велетенський робот-трансформер символізує Радянський Союз? У такому прочитанні вираз «привид комунізму» перетворюється у кіберпанково-постмодерного «привида робота комунізму».

Зрештою, у романі повно відсилок, тонкого (й не дуже) гумору з різних питань. Наприклад, автор висміює науковців-гуманітаріїв та їхні дослідження. Робот, що нібито серйозно вивчав естраду ХХ ст., постійно сипле цитатами пісень із посиланням на виконавців, переплутуючи все на світі, а зрештою сумно констатує: « Я знаю двадцять вісім пісень Філіпа Кіркорова і можу пояснити їхнє значення, користуючись методикою аналітичної філософії Людвіга Вітгенштайна. Але кого це хвилює! Ех!» . У творі також згадуються колоритні робот-коханець Іван Франко, що причаровує інтимною лірикою, та «когнітивні бомби» - такі собі роботи-шахіди з функціями спам-фільтрів, що ходять проміж людей і вибухають, почувши слово-активатор.

Якщо говорити про сильні та слабкі сторони твору, то сюжетно він розсипається. Проте, така подача сюжету – елемент гри, навмисно введений та цікаво обіграний автором. Тому найслабша сторона книги є водночас її найсильнішим моментом. Просто треба бути готовим до цього. Слід зазначити, що твір позиціонується, в першу чергу, як фантастика, проте це той випадок, коли форма домінує над змістом, тому книга потенційно може бути цікавою значно ширшому колу читачів, зокрема, любителям сучасної літератури. Загалом, роман Олега Шинкаренка «Перші українські роботи» дуже багатогранний та яскравий зразок постмодерної інтелектуальної прози, що суміщає у собі елементи сюрреалізму, кіберпанку та політичного стьобу, тому його потрібно читати й інтерпретувати на різних рівнях сприйняття тексту.

Читаючи книгу, можна дійти висновку, що перші українські роботи - не фантастика, вони існують! Це покоління, яке не уявляє свого життя без смартфону, інтернету, соціальних мереж, комп’ютерних програм, що допомагають у роботі. Це покоління, яке робить свою реальність віртуальною, копіюючи туди своє справжнє життя. Це покоління, яке носить на собі безліч гаджетів, користується їх можливостями й саме перетворюється на «комп’ютер зі свідомістю». Отож, перші українські роботи – це ми. І книга в певному сенсі про кожного з нас.



Додаткові матеріали

19.09.2016|16:55|Події
Кібернетичний екстаз та інші фатальні стратегії у романі Олега Шинкаренка «Перші українські роботи»
07.09.2016|11:08|Події
Олег Шинкаренко написав роман про Україну майбутнього, де роботи воюють на фронті та сидять у парламенті
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери