Re: цензії

04.06.2020|Валентина Семеняк
Містична Terra Oкулус у новому романі Юлії Чернінької
03.06.2020|Володимир Самойленко, кандидат географічних наук
Історії, які їх хочеться читати і читати
30.05.2020|Валентина Семеняк
Про Аґрафку: «У Божому світі лише намистинка»
25.05.2020|Валентина Семеняк, письменниця
Пізнати барви життя через освідчення
24.05.2020|Василь Кузан
Феба як фатум
20.05.2020|Валентина Семеняк
Її «Маруся» - це славень українській жінці-матері
16.05.2020|Софія Ткач
Образ психопатки в романі Володимира Даниленка «Клуб «Старий Пегас»
15.05.2020|Богдан Дячишин, Львів
Час - це те, що не зникає безслідно у людини*
14.05.2020|Ольга Полевіна, Кропивницький
Казка про дружбу
13.05.2020|Валентина Семеняк
Їй під силу зростити букетик конвалій зі слів

Видавничі новинки

Побачила світ збірка оповідань «Львів. Шоколад. Кам’яниці»
Проза | Буквоїд
Перше дитяче видання про коронавірус – психологічна підтримка для українських малюків
Дитяча книга | Буквоїд
Побачили світ історичні есе "Карпатська Україна" Романа Офіцинського
«Пригоди динозавриків» від Еліни Заржицької
Дитяча книга | Буквоїд
Олександр Дан. "Інсомвіта, або Життя та сновидіння Роберта Бланша"
Книги | Буквоїд
Еліна Заржицька. “Пригоди динозавриків”
Дитяча книга | Буквоїд
Реймонд Карвер. «Про що ми говоримо, коли говоримо про любов»
Проза | Буквоїд
Симор Гласенко. «Дім чистого світла»
Книги | Буквоїд
Мартін Поллак. «До Галичини. Прохасидів, гуцулів, поляків і русинів. Уявна мандрівка зниклим світом Східної Галичини та Буковини»
Книги | Буквоїд
Каролін Жорж. "Із синтезу"
Проза | Буквоїд

Re:цензії

09.05.2020|05:12|Софія Богуславець

Подивися в очі мороку і не зникни в тій безодні…

Безодня: збірка оповідань/Влад Сорд; передм. Є Ліра. – Вінниця: Дім Химер, 2019. – 192 с.

Не так давно світ дізнався про видавництво «Дім химер» яке стало рекордсменом за кількістю виданих книжок –17, і це всього лише за пів року. Власне завдяки такому проектові світ почув про Влада Сорда та його збірку оповідань «Безодня».

Війна на Сході досі не припиняється, і ця тема ще свіжою раною болить усім. Саме про це і пише автор – про монстрів, які бувають не тільки у страшних казочках. Вони закуті в бронежилети, очікують твого промаху по той бік барикад. Або ж ховаються серед своїх, плазуючи перед владою, сіючи навкруги тільки зло. Ними можеш виявитися і ти, якщо дозволиш своєму духові впасти…

Збірка складається з передмови Євгена Ліра, авторського вірша («Донбас без дна»), 9-ти оповідань та глосарію. Варто підмітити, що словник військових термінів та сленгу дуже необхідний. Проте, оскільки я читала книгу в електронному варіанті, а зміст збірки подали аж у кінці, то про існування глосарію дізналася вже після прочитання. До цього вже із власної ініціативи почала гугнити невідомі слова. Тому – не ставайте на ті ж граблі. 

Умовно оповідання (як на мене) можна поділити на «містичні» (їх усього два – «Безодня» й «Силуети») та «реалістичні» (про «побут» бійців) . Усі твори поєднує одна провідна тема: йдеться про людей, що побували на війні або ж мають до неї якесь відношення. Це наче своєрідні сповіді, наповнені глибокими переживаннями, травмами, яких зазнав сам автор і, відповідно, його герої. Влад Сорд ніби оголює давні рани і змушує читача теж пройти той нелегкий шлях війни й усього, що його переповняло на той час. Оповідання – це своєрідна адаптація ветерана до звичайного життя, адже, як можна дізнатися із автобіографічного твору «Вітролом», – після важких травм він уже не зміг повернутися воювати.

Почнемо із містики. «Якщо довго вдивлятися в безодню, безодня починає придивлятися до тебе». Так і сталося з героєм найпершого оповідання, на честь якого й названо збірку. Звісно ж, зазирнути в очі безодні й при цьому обійтися без жодних наслідків – річ не надто легка. У людині ніби щось помирає, коли вона йде проти невідомого – і хто знає, що було би краще. Та чи маємо ми вибір, коли потрапляємо у безодню?

Цим першим оповіданням Сорд утверджує загальний стиль та манеру усіх творів своєї збірки. По-перше, це багато описів місця дії. Складається враження, ніби ми отримуємо карту з усіма позиціями військових. Згодом виявляється, що таке розписування взагалі зайве, іноді навіть гальмує розвиток подій. Особисто мені було важко починати читати деякі оповідання – саме через зайві описи, а не через криваві сцени чи мати, яких в оповіданнях багато. Складалося враження, що автор поки не розуміє, про що збирається писати, тому «накидує» матеріал, який потім «випадково» виходить друком разом із історіями. «…Навпроти нього – «Баня». Схована в тіні «копійки» й копра, позиція теж непогана, ціленька, але ми туди не заходимо – якщо, звісно, ніхто не бажає випити з самого ранку. Прямуємо до наступної будівля, просто по дорозі…(багато описів)[…] Хтось куховарить на невеличкій буржуйці. Пахне смачно. Але нам – не сюди. Йдемо далі…».

По-друге, у творах навіть «реалістичних» все ж є хоч трішечки містики. Це, скоріше за все, пов’язано із позивними головних героїв, які правильно описують їхні головні риси характеру або ж навпаки. Часом такі «клички» мають зовсім інше значення, ніж те, з яким ми звикли їх асоціювати. Це і Змій, що розмовляє із Матвієм, Яковом і Петром (наче якийсь біблійний сюжет, але тут ще треба з’ясувати, хто на якому боці (Сили)); Кіт і пес із однойменного оповідання; Цитадель та її Страж – як загальна характеристика неприступного й прекрасно обладнаного будинку колишнього бійця; «Галава», а на ділі ж він… аж ніяк не Голова. У цьому полягає головна інтрига деяких оповідань Сорда. 

Окрему увагу слід зосередити на «Вітроломі» – названому так, як і пісня гурту «Карна» (згадуватимуть про нього і не раз). Це автобіографічне оповідання про друзів автора, з яких один, найдорожчий – Сєвєр, – на жаль, не повернувся живим. То історія про знайомство, події та подвиги, що здійснив його відважний товариш. Я, звісно ж, не можу судити про те «що автор хотів цим сказати», проте, як на мене, це оповідання стало своєрідним «закриттям гештельту». Сорд (тобто Змій), не міг бути поруч із другом через важкі поранення, але він завжди в усьому його підтримував, можливо, навіть картав себе за те, що не міг бути поруч. Принаймні це озвучує один із його героїв: «Я тобі скажу: я бачив Сєвєра. Я чув його. Я бачив золоті куполи Вальхали, торкався до воріт, чув скрегіт мечів наших предків, цю мелодію… Я слухав ейнхерїїв, ти розумієш? Вони звали мене на битву, вони кликали мене до себе за стіл, Сєвєр подавав мені руку, ти розумієш? І я хотів того більше всього, Більше, чим жити, блять […]я відчував провину… Бо мав бути там, мав лишитися. Може, навіть зара мене це гризе, особєнно відколи ми не разом, тільки вже не так…».

У творах багато патріотизму… можливо, часом аж занадто. Мабуть, із мого боку доволі дивно про таке казати, адже я не пережила жахіть війни, а росла й навчалася «під мирним небом». Усі – таки справді всі– герої Сорда – це національно свідомі люди, які йшли на війну заради оборони України. Тому вони вже можуть вважатися героями, і за це їм мало подяки. Бо вони творять справді подвиги! Проте автор нічого не згадує про тих, кого, наприклад, силоміць змусили йти на війну (хоча, не сперечаюся, таких, можливо, і не було взагалі). Або ж є багато хлопців та чоловіків, які не воювали – та це не означає якусь ганьбу, вони можуть боротися за Україну тільки іншими шляхами – наприклад розповсюдження правдивої інформації щодо нашої ситуації, і тому подібне. «…Нє, насправді мені розповідав про це батько. Він воював. Має УБД. І був знайомий із першим чоловіком, одягненим у «Кіборг». От цікаво – а де був у той час твій батько?» 

Окремо варто сказати про російських військових, які зображені недалекими людьми, без певної тактики, які тільки те уміють, що у додатках знайомств сидіти та на московських краль глядіти. Звісно, автор, можливо, і не мав на меті показувати глибокий внутрішній світ персонажів, оскільки це не роман, проте виходить так, що герої поділилися на суто добрих та суто злих, при чому останні показані доволі однобоко.

Одна з головних думок утверджується в оповіданні «Життя». «Кацапи – всігда канапи; канап всігда українцю враг і кат!» – все життя тихо повторював мій покійний батько, а я, дурнуватий, повірив толком лиш на старість років». У самому творі йдеться про самотнього старого чоловіка, що зазнав багато бід від росіян: «Я згадую наркоманів серед степів. Згадую запах крові, який канапи приносили в моє життя, відколи себе пам’ятаю». Знову ж таки, доволі однобоке представлення, адже народ – це не одна людина, якій раптом «стрельнула» в голову абсурдна думка. Тому не варто так уже однозначно ставитися до цього. Зрештою, і моя версія бачення персонажів, своїх і чужих, є суб’єктивною. 

Ще, що стосується «того боку (Сили)» – російська мова. У збірці її повністю транслітерували українською, причому не завжди так, як вимовляється правильно. Можливо, це чітка позиція, але особисто в мене складалося враження, що російськомовні люди (причому це непогані бійці) наче якісь недалекоглядні. Такі собі «простачки». Узагалі, ніколи не подобалося, що  російську мову транслітерують – краще вже подавати в оригіналі, можна потім переклад – у кінці або ж на полях. 

Найбільше мені припало до душі оповідання «Ритми милосердя» – доволі неоднозначна назва, адже твір насичений лайкою і купою кривавих сцен. Узагалі автор пише дуже легко, мова смачна, особливо матюки. Проте тут усе гармонічно, не виникає такої думки, мовляв, «Зайве, заберіть».

Загалом, можу сказати, що це одна з найкращих збірок, яку мені коли-небудь доводилося читати. Готуйтеся до правди, оголеної, без цензури, з ляпками крові – але такої, яку її має знати кожен. Пережити, пропустити крізь себе, аби зрозуміти – за що ми боремося!   



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

03.06.2020|03:12
Оксана Забужко проведе онлайн-презентацію нової книги «Планета Полин»
03.06.2020|03:09
Розпочато прийом заявок на премію «Еспресо. Вибір читачів»
01.06.2020|16:36
Олександр Ткаченко очолить міністерство культури
01.06.2020|12:21
У Казахстані і Канаді побачив світ новий роман-серіал Сергія Дзюби
30.05.2020|18:40
Джоан Роулінг випустить нову книжку «The Ickabog»
30.05.2020|18:33
Обкладинка до книжки «Магнетизм» Петра Яценка перемогла в конкурсі Ukrainian Design: The Very Best Of 2020
29.05.2020|12:46
Міжнародний фонд Івана Франка розпочинає громадський проєкт «Іван Франко на мапі Європи»
29.05.2020|08:59
Життя на швейцарських полонинах: у «Видавництві 21» виходить перша книга ґраубюнденської трилогії Арно Каменіша
28.05.2020|16:56
У Києві під МВС відбулася акція на підтримку поета Андрія Хаєцького
27.05.2020|14:47
Андрій Кокотюха завершив роботу над ретро-романом "Голова з площі Пігаль"

- фільми в кінотеатрах України

Партнери