
Re: цензії
- 16.10.2025|Наталія Поліщук, письменниця, членкиня НСПУФантастичне й реальне, а також метафора «кришталевого світу» в оповіданні Катерини Фріас «Un anillo misterioso» («Містичний перстень») зі збірки «За синіми і жовтими гардинами» (2025), Іспанія
- 16.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПоети помирають уранці
- 08.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськЗазирнути в задзеркалля
- 06.10.2025|Ігор ЗіньчукЦікаві історії звичайних слів
- 28.09.2025|Петро ГармасійПерестати боятися…
- 24.09.2025|Микола Дмитренко, письменник, доктор філології, професорПрихисток душі
- 24.09.2025|Михайло ЖайворонПатріотизм у розстрільному списку
- 14.09.2025|Тетяна Колядинська, м. ДніпроЗа якими правилами “грали” радянські засоби масової інформації
- 03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро«Був на рідній землі…»
- 02.09.2025|Віктор ВербичКнига долі Федора Литвинюка: ціна вибору
Видавничі новинки
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
Re:цензії
Відтворити подих
Гаврилів Тимофій. Гарні дівчата. Оповідання. – Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2019. – 192 с.
Гарні дівчата мешкають далеко від столичної метушні, від глобалізаційного прагматизму, гендерної претензійності. Вони занадто гарні, щоб виходити за межі провінційних містечок із ностальгійно-затишних закапелків пам’яті. Зринають несподівано і несподівано зникають, не створюючи катастрофічних перепон на шляху вічного пошуку місця на мапі бетонно-скляних мурашників, де можна було б осягнути сенс власного існування.
Ця книжка не про дівчат. Оповідання Тимофія Гавриліва – довгі й короткі історії про урбаністичний мікрокосмос і рух чоловіка в ньому. Ти живеш, ти дихаєш. Твій світ залишається незмінним, але тільки на чорно-білій плівці, яка періодично обертається в голові і називається пам’яттю. Ось твій двір, ще «перед тим як висадилися інопланетяни», яким ти щодня проходиш по декілька разів, в мікрорайоні зі стандартними будинками, в одному з яких мешкала дівчинка Віка. Ти майструєш фігурки з осінніх каштанів, намагаєшся щовівторка розтермосити незворушного сусідського хлопчика Павла, щоб допоміг тобі виконати завдання з алгебри, і час для тебе асоціюється із чеськими меблями.
Спокійною розміреною розповіддю автор повертає нас у ті часи, коли ще все було на своїх місцях – батьки, друзі, картинна ґалерея, куди водили цілі класи, задля «відкриття величі рідного міста», і єдиний експонат, що притягував цікавість усіх без винятку – середньовічні лицарські обладунки у краєзнавчому музеї. Тихі радощі провінційної столиці, інколи переплетені з потворними проявами людської жорстокості, перетинаються з болем утрати і якось органічно йдуть поруч із найніжнішими почуттями. Саме в таких містах життя справжнє, бо має свій неквапливий ритм і свої безумовні закономірності. Вихоплюючи якусь незначну дрібницю, як скажімо, надокучливість мухи, письменник розгортає навколо неї плетиво спостережень і спогадів, з яких складається життя.
Гарні дівчата мешкають саме в таких спогадах. «Дівчат багато і всі вони різні, кожна має неповторну усмішку і навіть білявка білявці не рівня». Дівчатка із сусідніх будинків, молодші сестрички, дівчата з набережної в районному центрі, на яких споглядають два абітурієнти, байдикуючи цілими днями, і тендітна вихователька дитсадка Уляна, в яку закоханий смертельно хворий шістдесятилітній чоловік, і навіть «не така, як решта дітей» Квітка, з її підсвідомим розумінням, що люди – лихі, бо байдужі.
«Усе, що маю, я неодмінно скажу. – декларує головний герой, від першої особи якого ведеться розповідь. – Годі сподіватися гладкої оповіді – я не шліфуватиму речень і не переставлятиму місцями абзаци. Я не бачу в цьому потреби, воно нічого не додасть – навпаки. Якщо вийде, відтвориться подих. Мов повів вітру. Це найкраще, що можна зробити. Цього досить». Батько називає його романтиком, але насправді читач відчуває спостережливого і уважного до дрібниць філософа, заглибленого у власне світосприйняття: «Суспільство, яке перестає розрізняти добро і зло, не має майбутнього».
Не зловживаючи непотрібною побутовою лексикою, ні діалектизмами, вишуканою літературною мовою Тимофій Гаврилів філігранно виписує історію хлопчини з гуцульського села, де в школах вивчають таку рідкісну в наші часи французьку мову. Вигадка викладача про тисячу гульденів за вміння розмовляти нідерландською мовою, спонукала скептичного сільського хлопця до вивчення цієї рідкісної мови. Мрія побувати в казковій країні стала тюльпанами на його могилі в рідному селі.
Чи оповідання про пришелепкуватого недорозвинутого Мишка, недоладного напівбезхатька, тіло якого пошматувала знайдена дітьми бомба. Навіть потворне, що врізається брудним ножем в дрімотне провінційне існування, постає перед очима спостерігача в теплих мазках французьких імпресіоністів. Автор має особливу здатність сприймати людей такими, якими вони є насправді, хоча, на нашу думку, тут спрацьовує давня істина: який ти, такий і світ навколо тебе. Світ «Хороших дівчат», наче мелодії Шопена, – з нотками ностальгії і приреченості. Світ чомусь такий. Як доводить історія з життя Станіслава Лема, від «божевілля в ньому – від туги, такої самої незмірної, як усесвіт» – може врятувати писання.
Що вражає в цих розповідях? Рух. З оповідання в оповідання. Просто і закономірно. Постійний неквапливий рух кудись, у пошуках чогось, чи може, – себе. Рухома гармонія витончених тіл і постійне бажання повернутися туди, куди нема вороття. Рух днів, місяців, років, рух небесних світил над головою людини, рух думок, вражень, почуттів – це той містичний поїзд, який ніде не зупиняється, але, водночас, спізнюється. Одного разу він несподівано зупиниться і потрібно бути готовим вистрибнути з вагону і бігти крізь вечірні сутінки, щоб нарешті потрапити в місто, яке ти вже не зможеш упізнати. «Десь там, у глибині, під купою попелу» ще тліє почуття до цього периферійного світу і, щоб відтворити в собі його подих, ти мусиш зосереджено заглибитись в динаміку авторської уяви, від першої до останньої сторінки.
Коментарі
Останні події
- 16.10.2025|18:12Культові "Шахмати для дибілів" та Абсурд Сучасності: Розмова з Михайлом Бринихом у "Сенсі"
- 16.10.2025|13:13Ласло Красногоркаї: Нобель 2025 спричинив стрімке зростання продажів та ажіотаж довкола нового роману
- 16.10.2025|13:11Волелюбність, гідність, гумор: «Архетип нації» дослідив ключові риси українців
- 16.10.2025|10:09«За чотирма зайцями»: «Основи» перевидають п´єси Нечуя-Левицького та Старицького в театральній серії
- 16.10.2025|10:01Срібло BELMA-2025: Український підручник з хімії підкорив Європу на Франкфуртському ярмарку
- 13.10.2025|12:48«Гетьманіана Старицького»: Унікальна виставка відкриває зв´язок між Козацькою добою та сучасною боротьбою
- 13.10.2025|12:40«Крилатий Лев – 2025»: У Львові назвали найкращих авторів прозових рукописів
- 13.10.2025|12:35Завершується прийом зголошень на Премію імені Юрія Шевельова-2025
- 13.10.2025|12:2112 топових видавництв, десятки книжкових новинок та фігура-гігантка Лесі Українки: Україна вдруге на LIBER
- 11.10.2025|13:07Засновник Ukraїner Богдан Логвиненко мобілізувався до ЗСУ: "Не бути пліч-о-пліч - емоційно складніше"