Минулого року Івано-Франківську письменницьку організацію очолила поетка, перекладачка і новелістка Світлана Бреславська. Її вірші і переклади з польської не лише відомі в Україні, але й поціновані двома літературними преміями, а от новели вперше вийшли окремим виданням – у видавництві «Український пріоритет» (Київ).

          В анотації до видання сказано, що написані вони методом магічного реалізму, хоч це не зовсім відповідає дійсності. Магічний реалізм показує дійсність зі зміщеною перспективою, і це більш характерно для латиноамериканської прози минулого століття. У Світлани Бреславської є кілька новел з просторово-часовою деформацією, але це, радше, елементи експресіонізму, що поєднуються з гротеском і маскарадністю. Зрештою, розмаїття стильових форм української новелістики настільки багате, що немає потреби шукати його коріння в іншомовних «ізмах», адже авторка добре обізнана з творчістю найкращих представників вітчизняної школи новелістики, і, насамперед, Василя Стефаника, якого Іван Франко називав «паном форми».

Отже, щоб стати добрим новелістом, потрібно насамперед стати «паном форми», тобто опанувати основну ознаку цього жанру – лаконічність. І тут важко щось закинути С. Бреславській – усі її новели стислі, лаконічні; як правило, зосереджуються на одній події, що відбувається в житті окремої особи чи кількох людей, думка не просто сконцентрована, як того вимагає жанр, – інколи вона стиснена, як пружина, що випростується рвучко і несподівано лише наприкінці оповіді («Демобілізація», «Гість», «Пиріжок»). Авторка зосереджує увагу на відтворенні суб’єктивних вражень і мінливих відчуттів, особливо не заглиблюючись у їхні причини, що характерно для імпресіонізму. Саме такі безфабульні, фрагментарні новели з використанням елементів фантастики, алегорії, гротеску належать до найцікавіших зразків світової новелістики минулого століття, і Світлана Бреславська творчо переймає їхній досвід, що відчутно в новелах «Не їдь!», «Химерія», «Ковчег», «Дружина чарівника», «Всі фаворитки короля», де багато алегорії, тонкої іронії і навіть гротеску.

В алегорично-іронічному стилі написана і новела «Крило» – одна з найкращих у збірці. Хоч насправді вона глибоко трагічна, бо показує несумісність небесного й земного в сучасному світі. Передчуттям апокаліпсису сповнені новели «Повільно… повільно…», «Ковчег». Тут дійсність справді зображена зі зміщеною перспективою, і це допомагає авторці показати фатальну безперспективність нашого безвідповідального, гріховного, прагматичного життя. Є у цій збірці і зворушливі, лірико-психологічні новели «Біла безодня», «Лелека», «Біла панна», «Фудзіяма»... 

Інакшість наділеної Божим даром людини, її «нетутешність», відчуженість від реального світу простежується у більшості новел Світлани Бреславської. Ось «гілка сакури, наче простягнута сирітська рука», ось молода жінка з крилом, якого неможливо позбутися – «ситуація абсурдна за своєю суттю», ось сучасний Ной, який знову лагодить ковчег і якого всі мають за божевільного, і ця фраза з новели «Фудзіяма», що повторюється двічі: «Я живу не у своєму часі, лікарю»…Такий цей світ – стверджує авторка – ця химерія, цей вертеп, де кожен грає якусь роль і де лише чортенята справжні… Вони впиваються гострими зубами в наші руки, ноги, шиї… А смерть стоїть під стіною костелу і сумно дивиться на наші рани…

Хіба це не правда? Алегорична, експресіоністична, імпресіоністична, сюрреалістична – яка завгодно, але правда! Бо ми й досі бачимо світ «ніби у дзеркалі, у загадці» (1 Кор.13, 12), а письменниця хоче, аби ми спробували подивитися на нього інакше – «обличчям в обличчя», як стверджує апостол Павло, навіть якщо це нереально, бо, доки перебуваємо у цьому світі, бачимо і розуміємо частинно. Але «залишаються з нами віра, надія, любов – оці три»… Так стверджує один з найбільш поетичних текстів Біблії, в якому йдеться про перевагу любові, тож хочу побажати авторці відтворити світле обличчя Любові у дзеркалі і загадці наступної книжки.