Широка пропозиція породжує конкуренцію, формує вибагливу читацьку аудиторію. Письменники намагаються бути оригінальними, вразити  й заінтригувати читача, здивувати новизною і бути «впізнаваними», знаними, популярними. Це вдається не всім. Однак є ті, які легко завойовують читацькі серця і з кожною новою книжкою мають більше і більше прихильників. До таких авторів належить Олена Рижко. Її дебютна у підлітковому сегменті літератури повість «Дівчина з міста» і досі збирає захопливі відгуки читачів у соцмережах, пригодницька повість «Знає тільки Мару» входить у топи найкращих, а повість-детектив «Король Даркнету» демонструє нові художньо-естетичні й функціональні можливості прози для підлітків. Схвальні оцінки отримала і нещодавно видана повість «Мишоловка».

Назва нової книжки Олени Рижко наштовхує на правильні асоціації. Так, йдеться про пастку, в яку втрапляє юна героїня. Втрапляє з власної волі, необізнаності, прагнення новизни і швидшого дорослішання заради самостійності. Головна героїня Торі емоційно переживає зраду Гліба. А може зради як такої і не було? Юнацький максималізм не передбачає альтернатив. Дівчина шукає розради у спілкуванні у віртуальному світі.  Такий хід – звичний сценарій для сучасних підлітків, які, напевно, в інтернеті та соцмережах «живуть» більше, аніж в реальному світі. Привабливі ніки, відфотошоплені фотографії, круті статуси – той вигаданий простір, в якому, здавалося б, можна забутися і бути такими, якими хочемо, щоб сприймали нас інші. Бути ідеальними, красивими, бажаними і щасливими. Торі теж прагнула чогось світлого, романтичного, нового і дорослого. Їй здавалося, що за ніком Фенікс саме той юнак чи чоловік, який зробить її щасливим. Однак реальність виявилася іншою. 

Олена Рижко відтворює одну із можливих моделей поведінки зрадженої дівчини-підлітка, показує один із можливих варіантів паски, яких так багато в соцмережах та інтернеті, розвиває один із можливих сценаріїв дії юних закоханих, батьків, аферистів. Це її тематичне поле, ключова тема. Як стверджує письменниця, «це називається «неписаний договір із читачем». Від мене завжди чекають двох речей – взаємини в добу технологій і різні підліткові проблеми, психологічні, усвідомлення себе, усвідомлення дорослішання, спілкування з батьками»*.

Фінал твору, думаю, не розчаровує читача. Кульмінаційний епізод нагадує сценарій захопливого фільму зі спецефектами. Варто зауважити, що візуалізація у творах письменниці – одна з іманентних рис її стилю. 

Своєрідним тлом основної лінії сюжету виступають події у шкільному колективі, такі різні однокласники Торі, які переживають свої проблеми і захоплення, самостверджуються різними способами. Разом вони створюють цікавий і правдивий образ сучасного юного покоління.  

Авторка не зраджує своїх принципів і манери письма. Маю на увазі актуальність та поліпроблематичність твору, яскравість і глибину характерів та природність її героїв, динамічність сюжету та своєрідну композицію. Інтрига починається уже з першої фрази: «Вона йшла довгим коридором повз рівні ряди зачинених дверей. Серце то завмирало, то калатало, як навіжене. Із-за дверей чутно було сміх, стишені голоси, а потім і знайому мелодію..»**. Назва, тема, перше речення мають значення. Олена Рижко в одному із інтерв’ю це дуже добре коментує: «Перше речення також має заявити про стиль письменника. У даному випадку ми бачимо, що нас будуть бавити словами, нам обіцяють трошечки фривольності, трошечки філософії та сто відсотків самоаналізу й самозаглиблення»*. Твір читабельний, а історія розказана наскільки захопливо, що не відпускає читача і спонукає  на одному подиху дочитати до останньої сторінки.

Повість у своїй суті є повчальною. Тому не дивно, що цю книжку рекомендують старшокласницям і студентам перших курсів, як «інструкцію не до дії». Однак ця повчальність не в спонукальних синтаксичних конструкціях, дидактичних настановах чи моралізаторстві. Сама авторка зізнається: «Я закладаю мораль у карколомний сюжет – і їм подобається! Не буду скромною, я – майстер закручування сюжетів (сміється) і просто фонтаную сюжетними ходами. Хочеш чи не хочеш, але коли вони читають в одній, другій, п´ятій книзі про те, що є добре, а що – погано, то в пам´яті у них це відкладається. Таким чином ти ненав´язливо вчиш, бо якщо твоє призначення – вчити, то ким би ти не був, і чим би не займався, ти все життя вчиш»*.

Ми можемо закидати авторці, що в окремих епізодах, вона не мала права дозволяти батькам, наприклад, стежити за дочкою-підлітком, чи описувати відверті фрагменти сексуального характеру. Однак, це суб’єктивні міркування. Сучасна книжка у жанрі Young adult не може вписуватися у рамки стереотипного мислення, бо адресати не вписуються у них, світ інший. 

Олена Рижко – експерт з підліткового читання, і це теж дається взнаки, коли вона обирає теми для своїх творів, розставляє акценти, підкреслює рецептивні й функціональні параметри тексту. Вміти говорити з підлітками про те, що цікавить їх, а не дорослих, говорити так, щоб бути близькою їм – майстерність, яка притаманна письму авторки.  Та й загалом уся лінійка книг про і для підлітків ВЦ «Академія» – це надзвичайно актуальна, захоплива і цікава розмова з підлітками про них теперішніх, різних, особливих.  

* Рижко О. Мишоловка: повість. Київ: ВЦ «Академія», 2019. 160 с.

** Олена Рижко, письменниця: «Мені часто ставлять питання: як писати про секс для підлітків? Кажу: акуратно». Інтерв’ю Любові Базів з Оленою Рижко.