Re: цензії

22.04.2024|Ігор Чорний
Розтікаючись мислію по древу
08.04.2024|Ігор Чорний
Злодії VS Революціонери: хто кращий?
Леді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
03.04.2024|Марта Мадій, літературознавиця
Фантасмагорія імперського пластиліну
28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень

Re:цензії

01.09.2019|20:19|Валентина Семеняк, письменниця

Казковий павучок Чуня завойовує дитячі серця

Малий, Олександр «Історії на павутинці»: казки.– К.: Друкарський двір Олега Федорова, 2019, – 88 с.

Сучасним батькам не так просто підібрати своїм дітям добру і якісну книжку. На перший погляд книжкові ятки і полиці книгозбірень (та й магазинів) перенасичені дитячою літературою. Насправді, це далеко не так. Здебільшого за яскравими і вишуканими палітурками криються примітивні тексти. Зрозуміло, все впирається в кошти. Багато новітніх видавництв віддають перевагу перекладній дитячій літературі, авторів якої давно вже немає на цьому світі. А ще продукують для дітей твори, які «нашпиговані» елементами магії, потойбіччя, всілякими жахами. Про естетику там взагалі не йдеться. Пробитись сьогодні на книжковий ринок справді талановитим та обдарованим не просто непросто, а таки нереально. Найтерплячіші з них розповідають про свою творчість через соцмережі. 

 «Історії на павутинці» – це неймовірно лагідні історії про доброго павучка Чуню, який, щойно народившись, знайомиться з довколишнім світом (вісім оченяток вперше подивилися на світ). Кумедні пригоди трапляються з ним від самого початку повсюди. Він встигає заприятелювати з багатьма мешканцями лісу. Надзвичайно пізнавальна книга для наймолодших діток, адже завдяки павучку Чуні малеча відкриває для себе дивовижний світ казкової природи і її мешканців. Це і гордовитий Квач, і заклопотані мурахеньки, нічний музика Свірінькун Йохан, чорно-біло-жовтий Бжжміль, махалики, повільний-преповільний равлик Неквап, пан Вусач, пан Дубисько і Герпик, дощовий черв’як, жук-художник Мникало, комашки одноденки, водомірка, кіт Муркіт і дівчинка Януська. А як тут не згадати про Ціпоньок, які, живуть не десь там – далеко, а в животику самого Чуні. Всіх згадати і перелічити не так просто, адже в кожній новій історії – нові герої. 

Сама назва головного героя налаштовує на гармонійний лад. Бо в імені Чуні вчувається лагідна чуйність, це особлива риса добросердечності, якої, на жаль, дуже бракує сучасним людям. Кожен мешканець лісу своїми вчинками або розповідями навчає павучка чомусь важливому. Доброта павучка проявляється скрізь і в усьому. Найперше – він не хоче плести тенета для інших, хоча, здавалось, така його природа. Натомість, Чуня плете мережані серветки і дарує їх своїм друзям. Кожний новий день для павучка – нові відкриття, нові знання. «Чуня підморгував зорям і думав, як вони кожного вечора вилазять на небо?».

А яка дивовижна сценка чаювання із сонячними промінчиками! Равлик Неквап навчає Чуню як можна чашкою вхопити промінчик: «Павучок став обережно, пересовуючи філіжанку, ловити сонячних зайчиків, що бігали столом. Нарешті один пірнув у чашку і чай запалав зсередини бурштиновим сяйвом». Таємниця дощу, барвистої веселки, вічності і миті, бджолиної королеви, підводного царства, осені і зими – це тільки невеличка дещиця того, що доведеться спізнати і прожити казковому герою із казковим чуйним ім’ям. 

Книжечка із шляхетною блискучою обкладинкою приємна на дотик. Її відразу хочеться гортати і гортати, а все тому, що вона пересипана анімаційними ілюстраціями, автором яких є сам автор текстів – Олександр Малий. До слова. Цей талановитий чоловік «складав» згадані історії з роботи додому і навпаки. Він же зверстав книжку і зробив макет обкладинки. Хочу зауважити, що не кожний дорослий може так тонко відчувати не лише світ дитини, а й світ природи. Мова згаданого автора пересипана казковими словотворами, які допомагають читачеві легко зануритись у свій власний світ дитинства, який насправді, нікуди не щезає, він залишається у підсвідомості кожного з нас і може легко проявитись, варто нам тільки захотіти (мабуть, це відбувається тоді, коли дорослі стають батьками або бабусями та дідусями). Низка словотворів, немов коштовні камінці, які доречно прикрашають уявну «нитку» тексту. Ось деякі з них: стриботіння, волохатинки, мацапульки, брекидавки, башибузука, махалки тощо. 

Між тим, Чуня натякає дорослим: не розтрачуйте намарно дорогоцінні хвилини свого життя. Про це він дізнається від метеликів одноденок, які поспішають «вкласти» своє життя в один день. Хіба таке можливо? Виявляється, так. Безцінною стає для нього порада-настанова від Махалика: ніколи не відступати від своєї мети. А ще виявляється, можна спілкуватися з деревами! Який чудовий довкола казковий світ! «Де був я, коли мене не було?» – розмірковує Чуня як справжній філософ. Згадайте, хто з нас у дитинстві не замислювався над цим загадковим питанням Вічності? І хто з нас не намагався відшукати на нього відповідь? 

Ніжний і добрий Чуня виховує в собі почуття прекрасного. А ще він подає гарний приклад: не гарно засиджуватися у гостях, треба поважати господарів. Робити добрі справи він любить, зазвичай, зранку. Роздаровуючи мереживні серветки сусідам, почувається найщасливішим у світі: «Це слова подяки від вдячних сусідів переповнювали його. Тому зараз він біг, стрибав, крутився і тихесенько муготів собі під ніс якусь пісеньку».  Власне, маючи добре серце, Чуня несподівано напередодні зими знаходить щирих друзів – кота Муркота і дівчинку Януську. Так він опиняється у затишній міській оселі…

Автор книги Олександр Малий у ненав’язливій формі «вплітає» у текст надзвичайно важливу думку про збереження лісових ялинок, які масово вирубують напередодні новорічних свят, а потім викидають на смітник. Мова про екокультуру. Павучок Чуня, вперше у житті побачив, як господарі прикрашали живу лісову красуню – ялинку. Побачивши її, він згадав свій рідний ліс і спробував подякувати ялинці, але та не відповідала. Тож він «заповз на плече Янусьці і сказав їй на вушко: – Все так гарно, різнобарвно і різновесело, але мені шкода ялинку. Вона вже ніколи не виросте великою». Яка важлива думка! «Я про це і не думала» – відповіла дівчинка. Януська миттю переповіла татові про те, що почула від павучка. І якою ж невимовною була її радість, коли тато пообіцяв ніколи більше не кривдити ялинок.

Український дитячий письменник і педагог Василь Сухомлинський переконливо стверджував, що діти розуміють ідею казки лишень тоді, коли вона втілена через яскраві образи. Саме таким образом і є герой Олександра Малого – павучок Чуня, який своїм прикладом навчає маленьких читачів любити світ і природу, робити добрі справи і бути чуйним до тих, хто потребує допомоги.  До слова. Згаданий казковий герой аж проситься, щоб його зробити анімаційним. Повірте, він обов’язково припаде до душі не лише маленьким читачам, а й дорослим.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери