Те, що хочу прочитати, то я пишу, – якщо жартома…

Але й читаю останнім часом чи не найбільше у моєму житті.

Жадібно читаю.

Аж зір почав падати.

Але внутрішній зір при цьому поглиблюється, здається… :)

По-перше, читаю «запоєм» із Інтернету, окремі книги в електронному варіанті також.

По-друге, читаю духовну літературу зранку і наніч: отців церкви, святих подвижників тощо.

Це допомагає тримати етичні орієнтири.

Бо естетичне більш смакове, індивідуалізоване. Графоманія (естетична халтура) і снобізм (етична халтура) – два гриби-паразити духовних зерен на культурно-інформаційному полі – поширене явище.

По-третє, читаю професійну літературу зі сфери літературознавства, соціальної комунікації, філософії, психології, історії…

По-четверте, перечитую різножанрове, пісенне і казкове, улюблене, вірне мені давно і корінно: ліриків Сходу, книги світових релігій, Моруа, Байрона, Лорку, Такубоку, Сервантеса, Достоєвського, Мілоша, Гуцала, Скуратівського, Лондона, Януша Корчака…

Най-най-найулюбленіше, до речі, читаю, не відкриваючи книг: із пам’яті. 

Все більше вабить мене література для дітей. Наближається, очевидно, друге моє дитинство, дитинію тобто… J

А якщо конкретніше, то книги, як і кохані люди, фатально приходять до нас самі. Це ж не гриби, щоби їх шукати.

До мене протягом минулого року так прийшло-прилетіло багато-пребагато книг, поліграфія яких, до слова, все краща і краща, а самі вони все дорожчі й дорожчі…

Зосталися наразі такі, безцінні: 

- «Жаба» нобелівського лавреата Мо Яня (я навіть переклав уривок), надрукований у жрналі «Всесвіт»

- П’єси Чингіза Айтматова, вірші з яких також переклав для того ж «Всесвіту»

-«Радуйся, Невісто Неневісная» Ганни Арсенич-Баран

-«Апокрифи лісу. Книга 3» Петра Сороки

- «За склом» Юлії Ткачової, до якої написав передмову

- «Сторожня» та «Терноглід» Володимира Пішка

- «Психоделирика» Тетяни Шеіної

- «Свіча-долі» Світлани Антонишин

- «SestРА» Євгенії Більченко

Тобто, як бачите, мене цікавить, мені потрібні як вербальний харч для духовного росту як найкраще (не наймодніше, а саме найвічніше, бо найдушевніше (поезія за Лоркою: duende, дарування душі) у світі, так і сучасний талановитий вітчизняний андеграунд. Тим і тим я вірю.

Оце і є моя порада близьким мені по крові і по духу читачам, читачам-писачам та писачам-читачам.

Щодо порад, чого не читати…

Раджу не читати кон’юнктурної публіцистики, гламуру, попси…

Це токсична бездуховна бісівська хімія, яка розїдає нервову систему і веде до депресії-агресії, духовно-душевного смертельного каліцтва.

А що збираюся прочитати?

Привіз зі США книгу «Світ і люди» («Theworldandpeople»), таку собі світову історію.

От її і збираюся почитати, бо це мені альтернативно потрібне, щоби самому щось цікавенне створити.

Ще хороший друг, англійський поет і есеїст Наомі Фойл гостювала в нас і привезла свою книгу «Astra». Лежить нечитана.

Моя дружина Людмила Павлюк дала мені рукопис другої своєї книги віршів «Друга земля». Як не прочитати? Як і навколосвітні подорожні есеї доньки Олесі, які чекають видавця…

Більше про мої читацькі смаки-вподобанки читайте в тому ж Інтернеті.

На очах наших відбувається переформатування канонів української, та й світової, літератури як складових гуманітарного простору ноосфери. Процес болючий. Назви знакових книг, імена творців, маркери літнапрямків, течій поміняються до невпізнаваності. 

Але це життя якраз і цікаве несподіванками, у тому числі несподіваними зустрічами із книгами, до яких я готуюся, готуюся…

І… знову пишу те, що хочу прочитати, чекаючи несподіваної зустрічі із книгами – як моїми старими добрими друзями, так і з новими –також сильними, добрими, світлими.