На традиційне опитування “Буквоїда” відповідає письменник Ігор Павлюк.
Те, що хочу прочитати, то я пишу, – якщо жартома…
Але й читаю останнім часом чи не найбільше у моєму житті.
Жадібно читаю.
Аж зір почав падати.
Але внутрішній зір при цьому поглиблюється, здається… :)
По-перше, читаю «запоєм» із Інтернету, окремі книги в електронному варіанті також.
По-друге, читаю духовну літературу зранку і наніч: отців церкви, святих подвижників тощо.
Це допомагає тримати етичні орієнтири.
Бо естетичне більш смакове, індивідуалізоване. Графоманія (естетична халтура) і снобізм (етична халтура) – два гриби-паразити духовних зерен на культурно-інформаційному полі – поширене явище.
По-третє, читаю професійну літературу зі сфери літературознавства, соціальної комунікації, філософії, психології, історії…
По-четверте, перечитую різножанрове, пісенне і казкове, улюблене, вірне мені давно і корінно: ліриків Сходу, книги світових релігій, Моруа, Байрона, Лорку, Такубоку, Сервантеса, Достоєвського, Мілоша, Гуцала, Скуратівського, Лондона, Януша Корчака…
Най-най-найулюбленіше, до речі, читаю, не відкриваючи книг: із пам’яті.
Все більше вабить мене література для дітей. Наближається, очевидно, друге моє дитинство, дитинію тобто… J
А якщо конкретніше, то книги, як і кохані люди, фатально приходять до нас самі. Це ж не гриби, щоби їх шукати.
До мене протягом минулого року так прийшло-прилетіло багато-пребагато книг, поліграфія яких, до слова, все краща і краща, а самі вони все дорожчі й дорожчі…
Зосталися наразі такі, безцінні:
- «Жаба» нобелівського лавреата Мо Яня (я навіть переклав уривок), надрукований у жрналі «Всесвіт»
- П’єси Чингіза Айтматова, вірші з яких також переклав для того ж «Всесвіту»
-«Радуйся, Невісто Неневісная» Ганни Арсенич-Баран
-«Апокрифи лісу. Книга 3» Петра Сороки
- «За склом» Юлії Ткачової, до якої написав передмову
- «Сторожня» та «Терноглід» Володимира Пішка
- «Психоделирика» Тетяни Шеіної
- «Свіча-долі» Світлани Антонишин
- «SestРА» Євгенії Більченко
Тобто, як бачите, мене цікавить, мені потрібні як вербальний харч для духовного росту як найкраще (не наймодніше, а саме найвічніше, бо найдушевніше (поезія за Лоркою: duende, дарування душі) у світі, так і сучасний талановитий вітчизняний андеграунд. Тим і тим я вірю.
Оце і є моя порада близьким мені по крові і по духу читачам, читачам-писачам та писачам-читачам.
Щодо порад, чого не читати…
Раджу не читати кон’юнктурної публіцистики, гламуру, попси…
Це токсична бездуховна бісівська хімія, яка розїдає нервову систему і веде до депресії-агресії, духовно-душевного смертельного каліцтва.
А що збираюся прочитати?
Привіз зі США книгу «Світ і люди» («Theworldandpeople»), таку собі світову історію.
От її і збираюся почитати, бо це мені альтернативно потрібне, щоби самому щось цікавенне створити.
Ще хороший друг, англійський поет і есеїст Наомі Фойл гостювала в нас і привезла свою книгу «Astra». Лежить нечитана.
Моя дружина Людмила Павлюк дала мені рукопис другої своєї книги віршів «Друга земля». Як не прочитати? Як і навколосвітні подорожні есеї доньки Олесі, які чекають видавця…
Більше про мої читацькі смаки-вподобанки читайте в тому ж Інтернеті.
На очах наших відбувається переформатування канонів української, та й світової, літератури як складових гуманітарного простору ноосфери. Процес болючий. Назви знакових книг, імена творців, маркери літнапрямків, течій поміняються до невпізнаваності.
Але це життя якраз і цікаве несподіванками, у тому числі несподіваними зустрічами із книгами, до яких я готуюся, готуюся…
І… знову пишу те, що хочу прочитати, чекаючи несподіваної зустрічі із книгами – як моїми старими добрими друзями, так і з новими –також сильними, добрими, світлими.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2018/07/07/124150.html
|
