У мене вже були прецеденти (нечасті, та все ж були) написання рецензійок чи відгуків на книжки, які на час написання заміток про них ще не були видані. От і зараз схожа ситуація, адже монографія Юрія Ямаша «Труш малює Крим» ще не вбрала своїх поліграфічних шат.

Дуже тішить, що нарешті почалося масштабніше осмислення творчості феноменального українського художника Івана Труша, якому чомусь приділялося досьогочас замало уваги в науковому контексті. Юрій Ямаш береться розставляти крапки над і, віддаючи належне небуденному талантові.

Монографія Юрія Ямаша «Труш малює Крим» продовжує задуману та втілювану автором, відомим мистецтвознавцем, серію видань «Труш малює». Це начебто має бути вже шоста книжка з цієї серії. Перші три вже вийшли друком – «Труш малює Італію» (2005), «Труш малює Каменяра» (2008), «Труш малює Кобзаря» (2014). Четверта та п’ята монографії об’єднані під однією назвою «Труш малює трилогію про долю дерева», але ще лишень плануються до виходу. Але виглядає на те, що шоста монографія в сенсі поліграфічної реалізації випередить четверту та п’яту.

Підзаголовок цієї монографії «Труш малює Крим» – «“Кримські сонети” Адама Міцкевича у творчості Івана Труша». Всупереч Ґотгольду Ефраїму Лессінґу, який у своєму «Лаокооні» проводить межі між малярством і поезією, Юрій Ямаш (і сам, до слова, талановитий живописець) ці межі нівелює, якраз поєднуючи, синтезуючи малярство та поезію. Автор пояснює мотивацію вибору Іваном Трушем кримської тематики (для кожної ж тематики, прецінь, потрібна якась мотивація). Труш любив поезію, захоплювався нею. Недарма ж у його творчості є цілі пласти «Шевченкіани» та «Франкіани», а особисте спілкування з Іваном Франком це захоплення лишень підсилювало. При цій нагоді варто сказати про це кілька слів.

Івана Франка пов’язували з Іваном Трушем тісні особисті та творчі контакти, не завжди рівномірно активні, проте таки регулярні. Саме Труш створив цілу галерею малярських портретів Каменяра, які не лише адекватно відтворюють його візуальний образ, але й відображають певні риси внутрішнього світу великого поета. Дуже цінними (зокрема й через те, що дотепер були маловідомими) є відомості про Труша-скульптора, подані в монографії Юрія Ямаша «Труш малює Каменяра». Саме він був автором першого проекту надгробку-пам’ятника на могилі Франка. Чимало в тій монографії фактографії, яка зацікавить не лише компетентних франкознавців, але й ширший загал. Йдеться, зокрема, про нюанси перепоховання тлінних останків Франка, інтриґуючі історії зі збереженням (чи таки зникненням) частини його епістолярії тощо. Деякі начебто незначні нюанси можуть стати цілими відкриттями для зацікавленої публіки. От як, наприклад, художницьке кольористичне спостереження Труша про те, що Франко не був рудоволосим, а був «скоріше темно-бльонд», рудими ж були його вуса та брови. До речі, про брови; на раніших портретах вони рідкі, бо їх поет постійно вищипував пальцями при читанні, а на пізніших портретах, коли руки поетові вже відмовляли, брови густі. Автор монографії вельми компетентно розшифровує (не скажемо ж: розвінчує) деякі «міфи» стосовно творчих взаємин поета й художника. За потреби науковець доповнює чи спростовує деякі постулати своїх попередників, і робить це він не голослівно, а на базі ґрунтовних досліджень. Гарно підібраним і пізнавальним у сенсі своєї значущості є ілюстративний матеріал. Авторові спостереження та висновки щодо малярської техніки Іван Труша свідчать не лише про мистецтвознавчу фаховість, але й про тонке відчуття мистецтва та про витончений художній смак. Про авторову наукову ретельність свідчить багато чинників, з яких варто виокремити бодай один: саме він виявив справжнє місцезнаходження єдиної світлини Франка, виконаної Трушем у власному саду (якщо цю фотографію належним чином із використанням новітніх технологій відреставрувати, вона може стати окрасою ще не одного франкознавчого дослідження).

Але повернімось до монографії «Труш малює Крим», якій властиві всі позитивні риси всіх попередніх Ямашевих «трушезнавчих» монографій.

Так от, Іван Труш захоплювався і «Кримськими сонетами» Адама Міцкевича, читав їх і перечитував. Це стало першим імпульсом мотивації вибору Іваном Трушем кримської тематики, адже він задумав проілюструвати цей цикл поета. Другим імпульсом мотивації, на думку автора монографії, було знайомство із кримськими враженнями Лесі Українки, якими вона ділилася із ним ще до того, як вони «породичалися» (її двоюрідна кузинка Аріадна Драгоманова стала дружиною художника). Тож саме поезія (у творах і персоналіях, так би мовити) і підштовхувала Труша відвідати Крим, надихала той Крим малювати. Іван Труш здійснив три мандрівки по Криму, – мистецтвознавець називає їх «вакаціями», либонь, використовуючи термінологію самого Труша. У нашому розумінні (не актуальному зараз, на жаль, в силу відомих обставин) ті вакації мали б припадати на літо, принаймні – на «оксамитовий сезон». Але ж Іван Труш туди не засмагати й купатися їздив, а таки малювати, тож йому не залежало на тому, чи буде сонечко світити, чи буде вода в морі тепленька, чи буде повівати «легіт-теплокрил». Перша подорож відбулася у жовтні-грудні 1901 року, друга – у вересні-жовтні 1903 року, третя – у вересні-листопаді 1904 року. Іван Труш відвідував (і перебував там певний час) Ялту, Алупку, Симеїз, Севастопіль, Балаклаву, Гурзуф, Алушту, Бахчисарай. О, як ті всі назви солодко промовляють зі спогадів юності! А тепер лише смуток навіюють.

Монографія написана жваво, читабельно, можна сказати. Проте від «монографічного жанру» автор не дуже відступає, бо то ж наукова (мистецтвознавча) монографія, прецінь. Вона багато ілюстрована, тож коли отримає свої поліграфічні шати, то буде милувати не лише розум читача, а й око глядача. Окрім репродукцій Трушевих картин, там є багатий пізнавальний ряд – фотографії, листівки тощо. Видана книжкою монографія матиме ще й гідність і якість альбому, компетентного видання із описом і характеристикою картин Івана Труша, присвячених кримській тематиці. Не будемо плутати мистецтво з політикою, та ця монографія ще раз засвідчить українськість Криму (дарма що Труш мандрував маршрутом міцкевичівських сонетів). Монографія видається вагомим науковим здобутком, малярство і поезія поєднані у ній добротним науковим первнем.