Маю особливий інтерес до сюжетів, у яких описуються всілякі психічні розлади, відхилення від норми, де зображено роботу психолога/психіатра із пацієнтами. Розщеплення особистості чи ж множинна особистість – доволі цікавий феномен, довкола якого й дотепер точаться суперечки фахівців. Тому роман Деніела Кіза "П’ята Саллі", звісно ж, мене зацікавив. Тим паче, художніх творів на подібну тему в літературі існує мало.

Тут добре описано п’ять особистостей героїні, характери, пригоди і життя кожної, "переходи" із однієї в іншу, боротьба за владу над тілом, над рештою особистостей, кожна бо прагне бути Єдиною... Чудово продемонстровано роботу психіатра (це може бути прекрасним посібником для практикуючих спеціалістів, що мають справу з даним феноменом). Загалом сюжет цікавезний, захопливий, а фінал узагалі заслуговує на окрему вдячність автору. Та все ж, маю одну невеличку заувагу. Чи то пак сумнів.

Розщеплення особистості переважно спричиняють дитячі травми, сильні потрясіння, фізичне і психічне насилля, те, з чим психіка маленької людини не здатна впоратись. Саме в такі переломні моменти є ризик з’яви Іншої – сильнішої, котра бере на себе здатність протистояти чи бодай якось витримати, вистояти, пережити. Ті травми, котрі отримала маленька Саллі, мені видаються недостатніми для того, аби психіка зазнала подібного зламу. Приміром, у фільмі "Сибіл" (1976 року), котрий згадується в романі, - реальна історія жінки, яка в дитинстві зазнала немислимих фізичних і психічних знущань від рідної матері, що хворіла на шизофренію. Особистість Сибіл розщепилась на тринадцять окремих осіб. Від того, що пережила Саллі, потерпають багато дітей, не отримуючи при тому синдрому розщеплення особистості (щоправда, таки дістаючи інші розлади психіки)... Зрештою, на початку книжки автор зазначив, що вивчав безліч реальних випадків психічного стану, зображеного в романі. Тому ймовірно, мій сумнів і не надто доречний. І звісно, жодним чином не вплинув на загальне враження від роману, який, безперечно, вартий уваги.