Сучасна війна між Україною і Росією підтверджує думку, що цей конфлікт закорінений у столітніх взаєминах між двома народами, і ключовою в ньому є ідея, кому належить історія Київської Русі. Якщо це колиска колись єдиного народу, як стверджують російські історики, то Росія, відібравши Крим і ввівши свої війська на Донбас, добивається  історичної справедливості, щоб повернути свою територію. А якщо Київська Русь належить Україні, то Росія діє, як окупант, влізши на чужі землі.

У романі Миколи Хомича територією брехні є історія взаємин між Україною  і Росією, між якими насправді немає генетичної спорідненості, оскільки етногенез українського і російського народів різний, а безконечні російсько-українські війни, що розпочалися з часів Юрія Довгорукого і тривають до нашого часу, були століттями міжетнічного суперництва, в яких Росія завжди поставала агресором.

У романі переплетені наш час і середньовіччя. Сюжетна лінія, пов’язана з нашим часом, розгортається під час чемпіонату з футболу «Євро-2012», коли в київському кафе відбувається знайомство між двома українськими подружніми парами і норвежцем Олафом Йохансоном, що приїхав до Києва не заради футболу, а щоб розгадати загадку своїх родинних реліквій – пергаменту зі старослов’янськими написами і срібляника часів Ярослава Мудрого. Але його поїздка була перервана аварією на нафтодобувній станції у Північному морі, де він працював. Тож залишивши пергамент і монету в Україні, він повертається додому. А його нові друзі Олег та Ірина розпочинають дослідження реліквій родини Йохансонів. Для цього Олег з Іриною вивчають графіті на стінах Софії Київської та звертаються за допомогою до старого київського професора Дмитра Івановича, який розкриває їм своє ставлення до офіційної історії, що, на його глибоке переконання, багато разів переписувалася на догоду владі і науковій традиції. Історичні резони старого професора виглядають доволі переконливо: «Ось ви тільки що розповіліи мені про нове відкриття в Софії, про те, що собор закладено не Ярославом, а його батьком Володимиром. Здається, успіх! Радіти треба! А насправіді, що відбувається?! Науковці, які дотримувалися іншої точки зору, сприйняли цю новину в штики. І все чому? Та тому, що вони присвятили цьому все своє життя, написали  багато монографій, захистилися, регалії отримали; як же їм дізнатися, що вони прожили життя даремно? Навіщо їм ця історична правда? Вони будуть, незважаючи на всі аргументи на користь нової гіпотези, виступати проти неї, причому не церемонячись із методами цієї боротьби». 

Старий професор у романі  Миколи Хомича – епізодичний персонаж, але саме він є носієм історичної пам’яті українців і тієї неспотвореної історії, яку не викладали в школі і вузах. Ось як професор розповідає про Ярослава Мудрого:  «Мудрим Ярослава ніхто з його сучасників не називав. Його називали Кривим, Скупим і навіть Хитрим, але Мудрим –  ніколи. Цей додаток до імені він отримав пізніше, в ХІХ столітті. Саме тоді знадобився образ якогось державного діяча-творця ХІ століття. І вибір випав на Ярослава».

На відміну від українських белетристів радянської доби, Микола Хомич не ідеалізує Київську Русь. Він зображує князів жорстокими, підступними, егоїстичними, заздрісними, зрадливими. Показує, що від середньовіччя до нашого часу природа влади не змінилася, і не змінилася психологія політиків. Водночас князі в романі  постають звичайними людьми, які люблять і ненавидять, піддаються пристрастям і байдужіють до колись близьких людей. І в цьому вони нічим не відрізняються від наших сучасників.

Зображуючи епоху Київської Русі, письменник  дотримується норманської теорії, відповідно до якої середньовічна держава з центром у Києві сформувалася під впливом скандинавської експансії. Тож уся княжа верхівка у романі має скандинавське походження. Норманської теорії дотримуються українські історики та археологи Омелян Пріцак, Михайло Брайчевський, Леонтій Войтович, Володимир Зоценко, Владислав Дучко та історики й археологи молодших поколінь. «Тисячу років тому весь Київ був заселений вікінгами. Княжий двір, сам князь, його дружина – були тими самими вікінгами», – говорить своїм друзям наш сучасник Олег, один із головних героїв твору. Згадуються в романі також скандинавські божества Тор, Одін, царство мертвих Гельгейм, яких називає князь Володимир, згадуючи обряд тризни, в якому брав участь ще підлітком.

Епічне в романі «Територія брехні» органічно поєднано з психологізмом, есеїстикою, історичною публіцистикою, і цей синтез відповідає мисленню людини інформаційної цивілізації, яка значну частину свого часу проводить не за книжкою, а в інтернеті та соціальних мережах, щодня преглядаючи величезну кількість інформації.

Роман Миколи Хомича «Територія брехні» дає відповіді на історичні питання, які загострилися  під час нинішньої війни між Україною та Росією, що має цивілізаційний характер. Автор роману доводить, що більшість цих питань надумані і належать до історичної брехні, вигаданої на замовлення імперських ідеологів.