Чи задумувались ви колись про те, чому жінка обирає саме цього чоловіка, залишаючи поза увагою тих, які мають явні переваги? І чи знали ви той, здавалося б, парадоксальний, факт, що чим лютіша жінка напередодні «цих» днів, тим здоровішими в неї будуть діти? І так, стресостійких людей не буває, як би цього не хотілося працедавцям. Якщо у вас накопичилася купа запитань, на які ви довгий час не могли знайти відповіді, можете радіти: в Україні з’явилася «чомучка» для дорослих. Дебютна книга російської журналістки й дослідниці Асі Казанцевої «Хто б міг подумати! Як мозок змушує нас робити дурниці», яку в українському перекладі видало видавництво «Віват», розкриє для читачів тонкощі побудови нашого тіла.

Ася Казанцева зробила спробу доступно пояснити пересічному читачеві  механізми роботи людського організму, використовуючи при цьому не тільки наукові терміни та хімічні формули, а й приклади із життя. Причому не тільки з власного (про той треш ви самі почитаєте), а й із життя кожного (а особливо кожної) з нас. Так, авторка багато уваги приділила жінкам, хоча книжка – унісекс, буде цікавою як для жінок, так і для чоловіків.

«От, припустімо, сидите ви на роботі й розмовляєте в скайпі з юнаком, у якого ви страшенно закохані і з яким плануєте жити довго й щасливо. Але вам трохи тривожно, вам раптом здається, що він вас не любить, і ви намагаєтеся привернути до себе його увагу. Юнак чесно пише вам абзац компліментів, але водночас зауважує, що його дратує те, що від нього вимагають, щоб він їх говорив. І тут ви починаєте ридати! Вимикаєте скайп! Пишете йому есемеску про те, що вам слід розлучитися, бо ви одне одному не підходите! Пишете докладний лист про це! Відмовляєтеся від зустрічі! За два дні отямлюєтеся і тоді міркуєте: «Що це було?!», - описує Ася Казанцева ситуацію, знайому більшості жінок.

 «Такі трагічні вияви бувають не в усіх жінок, але ризик конфліктів із оточенням дуже великий. Це передменструальний синдром, абсолютно офіційно визнане захворювання, що його включили до Міжнародної класифікації хвороб», - додає авторка, а далі дає розгорнуту лекцію про те, чому так відбувається з біологічної точки зору.

Кожна жінка так чи інакше відчуває зміни свого настрою в різні дні циклу, тому для неї будуть цікавими й корисними поради про те, як тримати себе в руках під час таких перепадів.

Окрім того, Ася Казанцева відкриває для чоловіків і для жінок парадоксальний, здавалося б, факт: чим більше жінка нервує напередодні «цих» днів, тим здоровішими будуть її діти.

«Нервувати під час вагітності дуже-дуже шкідливо. Гормони стресу пригнічують вироблення статевих гормонів у матері і можуть потрапляти крізь плаценту і безпосередньо впливати на плід. Унаслідок цього стрес може призвести до викидня, вад серця, зниженої ваги при народженні, затримок у розвитку дитини та низки інших порушень. Це означає, що здатність прогестерону до зниження тривожності — дуже важлива перевага, що її мав інтенсивно підтримувати природний відбір, бо це дає змогу жінкам за інших рівних умов народжувати здоровіших дітей. Тож, якщо ви жінка і відчуваєте сильну тривожність під час ПМС, це означає, що саме ваша психіка добре реагує на наявність прогестерону, що робить можливим спокійніше перебути вагітність», - пояснює авторка.

Разом із тим вона дає пораду й чоловікам – шукати позитив у тім, що їхні жінки перед «цими» днями перетворюються на пантер.

«А якщо ви чоловік і щомісяця вам виносять мозок — ставтеся до цього філософськи й запишіть собі в телефон нагадування на відповідні дати:  «Вона мене не ненавидить, їй просто так здається».  І нехай вас тішить думка про те, що у вас із цією нервовою жіночкою можуть бути прекрасні діти», - пише Ася Казанцева.

Авторка також наводить низку експериментів, проведених різними науковцями у різний час. Деякі результати, які вона публікує, виявляються досить неочікуваними.

Так, багато жінок несвідомо знали про те, що протягом тривалого проживання у квартирі з іншою жінкою у обох співмешканок починають вирівнюватися менструальні цикли, і місячні починаються майже день у день. Хоча для цього, у принципі, необов’язково разом жити – можна просто кожного дня спілкуватися, приміром, бути колегами по роботі і водночас добрими товаришками. Ася Казанцева підтверджує, що ця теза має наукове підґрунтя. Але вона йде далі і, спираючись на дослідження ученої Марти Мак-Клінток, стверджує: піт із-під пахв однієї жінки може вплинути на тривалість менструального циклу в іншої.

«Сама Марта Мак-Клінток (у співавторстві з Кетлін Штерн) повернулася до цієї теми 1998 року й опублікувала дослідження, у якому експериментально довела, що менструальний цикл можна скорочувати або подовжувати, якщо наносити жінкам на верхню губу піт з-під пахв інших жінок. Якщо донори поту в цей час перебували у фолікулярній фазі (між менструацією та овуляцією), то цикл реціпієнток скорочувався. Якщо ж джерелом поту були жінки в овуляторной фазі, цикл жінок, що вдихали їхні феромони, подовжувався. Різниця майже непомітна в повсякденному житті, вона становила один-два дні, але це статистично достовірний ефект, що, звичайно, приголомшує», - пише Ася Казанцева.

Ще одна пікантна тема, яку зачіпає авторка,  - чи дійсно всі чоловіки кобелі і зраджують своїх жінок.

«Концепція енергетичного внеску в потомство цілком відповідає дійсності, проте з неї не можна робити висновок про те, що існує певна схильність до полігамії в чоловіків і водночас — до моногамії в жінок. Зраджують усі. Але через те, що потенційні ризики для жінки значно вищі, ніж для чоловіка, вона прискіпливіше обирає собі партнерів — а суспільство набагато більше зацікавлене в тому, щоб цей вибір максимально обмежити й узяти під контроль», - підкреслює науковець.

За її словами, цинічні самозакохані чоловіки, які не мають жодних прихильностей до будь-якої із жінок, - це генетична рідкість. Більшість із них можна підкорити, і це неабияк порадує «слабшу половину» людства.

«Чоловіки, здатність яких до формування стійкої прихильності знижена через мутації в обох копіях гена вазопресинового рецептора, становлять меншість, але помітну: у цьому дослідженні їх було близько п’яти відсотків. Даних по Росії немає, але малоймовірно, що відмінності серйозні. Тому якщо вам здається, що ваш чоловік недостатньо вас кохає, то ви цілком можете заспокоювати себе тим, що він, можливо, мутант і не здатний до кохання в принципі — як полігамна полівка. Та коли ви не хочете бути жертвою чужих генів і обмірковуєте розлучення та пошук іншого партнера, то статистика на вашому боці: дев’яносто п’ять відсотків чоловіків усе-таки здатні кохати», - пише Ася Казанцева.

І нарешті авторка пояснює те, що ми завжди відчували, але не мали цьому наукового підтвердження: чому навесні та влітку ми бадьорі і сповнені сил протягом усього дня, а восени та взимку не можемо вранці стати до роботи і протягом доби почуваємося знесиленими.

«Якщо світла багато і стає його дедалі більше, виробництво мелатоніну падає, а рівень статевих гормонів, навпаки, зростає — це означає, що настала весна і треба братися за пошук партнера», - відзначає науковець і тут же дає пораду, як переживати цей час максимально комфортно.

«Треба пам’ятати, що кепський настрій у листопаді безпосередньо пов’язаний із недоліком світла, і свідомо приділяти увагу тому, щоб світла було більше. Звичайні лампочки не дуже схожі на сонце, але трішки все-таки дають можливість обдурити сітківку, тому восени є сенс умикати все світло в кім- наті і вкрутити до люстри найяскравіші лампочки, які ви придбаєте в магазині. А головне — навіть осіннє сонце краще, ніж ніякого сонця, і тому, якщо у вас погіршився настрій, змушуйте себе ходити гуляти у світлий час доби. Я розумію, що в листопаді цього світлого часу дуже мало і він весь заполонений роботою, але робота виконуватиметься швидше й ефективніше, якщо співробітники не впадатимуть у депресію, і краще втратити півгодини на прогулянку, ніж половину робочого дня на офісну прокрастинацію», - пише Ася Казанцева.

У книзі є ще дуже багато пояснень і порад на всі випадки життя, що робить її надзвичайно пізнавальною. Однак є в ній величезний мінус – перенасиченість першої частини формулами й термінами. Так, ця книжка відноситься до науково-популярної літератури, але друга і третя частина суттєво відрізняються від першої за стилем. Вони відзначаються відносною простотою написання і є більш зрозумілими пересічному читачеві. Можна навіть сказати, що перша частина книги – це гливкий млинець. Починаючи з другої, авторка ніби зрозуміла, що пише все-таки не наукову статтю, і спростила свою книгу, зробивши її більш схожою на довідник. Якщо читач не покине книжку на першому ж розділі, то далі знайде для себе багато корисного й цікавого.

Серед іншого книжка:

-  добре структурована;

-  позбавлена моралізаторства;

-  місцями дотепна;

-  гармонійно доповнена ілюстраціями.

Отже, перша спроба молодого наукового журналіста доступно викласти всі найновіші досягнення сучасної науки пересічному читачеві загалом виявилася досить удалою. Особливо для тих, хто прогулював уроки біології: не зайвим буде більше дізнатися про своє тіло і підготуватися до відвертої розмови з дитиною (бо читати працю Асі Казанцевої до настання повноліття я би таки не рекомендувала). І так, наприкінці книги на кожного читача чекатиме приємний сюрприз, але щоби дізнатися, який саме, варто дочитати до кінця.