Нова книга «Осінь дорослої жінки» поетеси Тетяни Череп-Пероганич дає змогу кожному читачеві через яскраву поезію побачити й зрозуміти дорослішання жінки, як у творчості, так і в житті. Особливо це легко вдасться тим, хто вже знайомий з проникливими творами пані Тетяни, надрукованими в попередні роки. Це – інші вірші, інше світосприйняття… Сміливо-відверта, вона більше не оплакує втрачене кохання, натомість називає себе сильною жінкою, яку «не просто взять і спопелити» .

Героїня поезій у першому з чотирьох розділів книги «Щастя до чаю» сама обирає, сама приймає рішення, сама дає оцінку своїм вчинкам та діям:

«Сто разів від тебе відмовлюсь,

Сто разів не прийду до тебе».

Або:

«Заблукаю у мріях.

Я собі це дозволити можу».

Відвертість авторки прослідковується не тільки в інтимній ліриці. У книзі багато віршів говорять про те, як поетесі глибоко болить усе, що відбувається нині в житті рідної країни.  

Хочеться плакати разом із жінкою, яка чекає чоловіка з війни (поезія «Листи на війну»), не приховуючи ні розпачу, ні болю, ні страху за тим, кого нема поруч:

«Телефон дуже рідко

Голос чути дає.

Я тебе не зігрію.

Я не там, де ти є...»

І, про визрілу в кожному слові нелюбов до війни, яка третій рік поспіль вбиває, калічить, нівечить:

«Що ж ти, війно, робиш з нами?

Рано сини виростають.

Діти з сумними очима.

А у дружини, яка чекає,

У двадцять вже сиве волосся...»

До речі, цю поезію про війну польською мовою переклав відомий польський письменник Казімеж Бурнат. У книзі вміщено твори пані Тетяни в його перекладі, а також – її вірші болгарською  мовою (автор перекладів –  поет, прозаїк, драматург із Болгарії Димитр Христов).

Взагалі, обдарована авторка не зраджує класичній поезії: її вишукані рими сміються і плачуть, бентежать та захоплюють! Втім, не менш цікаві й верлібри (розділ «Запитання»). Авторка запитує, не відповідає. Відповідь на її запитання має дати читач:

«У владних кабінетах нема правди.

А їх же так багато.

Різних. Красивих.

Із сучасними інтер’єрами,

Заможними керманичами...

І чого, питається, тій правді треба?»

Безумовно знайдуть відгук у серцях багатьох читачів і п’єси «Квітка Цісик» та «Вітерець і Україна», пронизані тугою за отчою землею й любов’ю до неї. У своїй творчості поетеса палахкотить, закликає до вірності й честі, оспівує Україну у всій її красі:

«Я хочу бути ще на цій землі,
Чи відчуваєш туги всі мої?
Чи чуєш ніжне серце б’ється як?
Подай же через ясні зорі знак.

Хай у вікно мені всміхнуться нині.
Життя моє – присвята Україні!»

(Квітка Цісик. «Туга за Україною»)

«Яка чудова осінь в Україні,
Збирається останній урожай.
А небо в хмарах, небо сумно-синє,
І на душі така п’янка печаль»

                                   («Вітерець і Україна)

Звичайно ж, нова книга знайде як своє коло прихильників, так і тих, хто висловить свої претензії з приводу прочитаного до автора. Адже навіть отака талановита і людяна відвертість не завжди може розраховувати на читацьке взаєморозуміння. Але Тетяна Череп-Пероганич вкотре ризикнула й оголила душу у своїх віршах: сміливо, впевнено, вміло. Має на це право.