«Хочу в Тарасюківку» – новий соціально-психологічний роман Ніни Іванівни Фіалко. Це один із різновидів романного жанру, в якому, часто екстремальних життєвих ситуаціях розкриваються багатогранні характери героїв з усім розмаїттям їхнього психологічного функціонування в контексті соціального середовища. Для таких творів притаманне розкриття несподіваних вчинків, прихованих причин поведінки персонажів через розкриття спадкових факторів, потаємних бажань, роздумів, мрій, снів. На відміну від соціально-побутових творів, у яких увага митця прикута до повсякденного життя, зримих, передусім соціальних причин і наслідків поведінки персонажів, автор соціально-психологічного твору досліджує взаємини особи і соціуму, враховуючи психологічні чинники: інтелектуальні зусилля, емоції, інтуїцію, свідомі й несвідомі поривання людини.

Перш за все хочу проаналізувати персонажів і їхні характери, які найбільше фігурують у творі. Головний персонаж твору – Станіслав Тарасюк, українець за духом, походженням і вподобаннями, людина, яку кохання змусило відірватися від рідної землі, покинути свою Батьківщину та податись у метушливу столицю тоді ще спільної держави – Москву. Це людина, яка досягла успіху, бачила світ, і потрапивши в жорна чергового розподілу власності,  втратила бізнес. Відчуваючи велику несправедливість і зраду партнера по бізнесу, він втрачає інтерес до того, чим займався. Його дратують люди і метушня вулицями, запах метро і неоднозначне ставлення до нього, як українця. Щоб втекти від усіх цих проблем  він вирішує виїхати з Москви і побудувати будинок у лісі, подалі від людей. Як не дивно, але дружина з тещею, які прожили все життя «на асфальті» його підтримали. Чи повірили в його силу, чи й самим набридло дихати міським смоком, сказати важко. У лісі ти не бізнесмен і не простий селянин, а людина, яка повинна брати всю відповідальність за сім’ю, бути готовим навіть до нападу звірів.  Читач побачить відмінність в характері й вчинках людей, не знаючих законів природи.  Як життя змушує їх вчитись не тільки вирощувати городину, а й налагоджувати стосунки з місцевими аборигенами, щоб ходити разом на полювання чи вирішувати побутові проблеми. Можна поцінувати його вміння вести бізнес, документацію, впроваджувати у виробництво щось нове та ризиковане. Але чи може людина з міста довго прожити ізольовано від людей?  Про це дізнаєтесь в романі. 

Героїня роману Вікторія, що виросла в малозабезпеченій родині, бо мати-одиначка не могла їй створити великого достатку. Це звичайна радянська родина, яка жила лише з зарплати, відчувши смак добробуту, який їм створив Станіслав, насолоджувалась життям до пори до часу. Вийшовши «вдало» заміж Вікторія мало приділяє увагу освіті й кар’єрі, як і більшість сучасних жінок мріє і здійснює закордонні поїздки, щоб було чим похвалитися перед подругами. Їй не соромно було за свого чоловіка, бо він не тільки добре заробляв, а й виконував її забаганки. Героїня вродлива і приємна в спілкуванні, ставши господинею у домі, не забуває дорогу до салонів. Недарма ж  у народі говорять: у двадцять років ти виглядаєш так, як тебе створила природа, а в сорок –  як ти зумієш себе показати. Дуже часто після одруження жінки, одягнувши фартуха, менше заглядають до люстерка і звертають увагу на свій зовнішній вигляд. Потім дивуються, чому чоловіки заглядають на вродливіших. Не змінює своєї звички Вікторія навіть тоді, коли переїхали до лісу і суперниць близько не було. Вона  любить чоловіка як  бідним, так і багатим. Можна справедливо зазначити, що Вікторія – це сильна особистість, адже вона не дорікає чоловікові за польові умови, бо відчуває і свою провину за прийняття такого необдуманого рішення – продажу московської квартири. Віка не здатна була продумати наслідки своїх вчинків, бо відповідальність за все вона поклала на чоловіка.

Ліда Петрівна – людина, яка все життя прожила без чоловіка, а до того виховувалась у інтернаті,  вважала, що доньці пощастило з чоловіком,  але не змогла дати слушних порад і вберегти дітей від необдуманих кроків. Це людина яка починає тягнутися до феміністок через те, що ніколи не відчувала міцного чоловічого плеча. Не вона у цьому винна, а життя, яке водило її такими стежками.

Лев Борисович Мухін – партнер по бізнесу, людина з досвідом, єврейським розумом, але в іншій професії. Маючи гроші й зв’язки, він використовує Станіслава в спільному бізнесі, а згодом намагається переграти його, натякаючи, що все краще має належати євреям. Проте, всі ми смертні й не застраховані від помилок.

Аркадій – улюбленець долі, розбещений достатком, був упевнений, що згодом бізнес перейде до нього. Зміна ситуації вдарила по його самолюбству, він не схвалює рішення батьків і навідріз відмовляється їхати з ними до «лісу».  Подальше його виховання батьки переклали на тендітні плечі бабусі.. Поринувши у віртуальний світ комп’ютера, він відривається від реального життя і своєю поведінкою змушує всіх хвилюватися за нього. Батьки відчувають провину перед сином, але змінити може тільки якась нестандартна ситуація. І вона сталась…

 Як на мене, то авторка подає дуже розгорнуту характеристику персонажів, причини становлення їхнього характеру та додає події, що впливають на прийняття тих, чи інших рішень.

 Для того, щоб змалювати так майстерно природу, як це уміє Ніна Іванівна треба мати за плечима великий міх життєвого досвіду і багату фантазію. Оскільки я знайома з усіма її книгами, то можу сказати, що жоден пейзаж, інтер’єр чи характер людини не переходить з книги в книгу. «Їхав не поспішаючи, милувався стіною зеленого лісу, що простягалася на багато кілометрів обабіч дороги», «Сонце вже перекотилося за полудень, і під тінню трьох берізок, єдиних на подвір’ї, будівельники після обіду відпочивали».  А прочитайте лише описи природи на річці Тунгусці і тих місць, де відпочивав Станіслав зі своїми друзями, це треба або там побувати, або так тонко своєю прозаїчною душею відчути.  Авторка вміє майстерно наносити словесним пензлем різнобарвні фарби не тільки на полотно природи, але й людського життя.

Все, з чим на своєму житті зіштовхуються персонажі твору, вимагає від автора надзвичайно великої ерудованості та спостережливості. Я переконана, що цей роман корисно прочитати підприємцям, бо там є пікантні ситуації у бізнесі. Варто прочитати тим, хто хоче в найближчому часі взятися за будівництво  будинку, щоб не прогадати з місцем його розташування. Авторка добре обізнана в багатьох сферах діяльності. Це  говорить про її ерудованість і велику працю над твором, тому читачеві завжди цікаво і він йде туди, куди веде його вміла рука прозаїка.

У романі порушуються проблеми, які є актуальними для сучасної молоді: байдужність молодого покоління, стосунки батьків і дітей, чесність у бізнесі, моральні якості людей… Книга для найширшого кола читачів розкриває нам українцям позитивні та негативні сторони нас самих і вчить перед прийняттям важливих рішень думати і з кимось радитися. 

Не можу не згадати улюбленців господарів – чотирилапих друзів двох Честерів, які приходять один на зміну іншому і Берту, які вносять розмаїття у життя господарів, допомагають своїми витівками на повну силу насолоджуватися щастям.

Я чомусь, коли читала книжку, то надіялась, що Віка і Стас, змінивши місце проживання, заживуть добре і щасливо... Ще є велика заслуга авторки у тому, що  читачеві важко вгадати кінцівку твору. Три крапки дають можливість читачеві додумувати кінець, або чекати продовження історії.