Не секрет, що в багатьох критиків до фентезі ставлення дещо скептичне. Мовляв, пік захоплення паралельними світами, де поряд з людьми співіснують чудернацькі істоти, де магія така ж буденна, як у нас мобільний телефон, і де, як і в середньовіччі, головним правилом життя є виживання, уже пережив свій зеніт і невмолимо скочується до свого обрію. Та й після феноменального успіху епопеї про Гаррі Поттера, навряд чи вже можна сказати щось своє у цьому плані. І все ж, молодій луцькій письменниці Орисі Осійчук, яка ховається під псевдо Оршуля Фариняк, здається, вдалося таки довести протилежне. Принаймні її роман «Айхо або Подорож до початку», який отримав першу премію «Коронації слова-2013» в номінації «література для дітей», дещо розширює звичні рамки традиційного фентезі.

У першу чергу, він бере своїм психологізмом, що в сучасній українській дитячій літературі – практично екзотика. Головний герой – 14-річний хлопчик Айхо – спокійно живе собі разом з дідом Радо та вірним звірятком радиком, якого врятував від смерті, у затишному будиночку посеред Хрестового лісу Вернакії. Він допомагає дідові доглядати рідкісних тварин, за якими з усіх-усюд з’їжджаються вельможі, мріє колись навчитися приборкувати диких звірів, як дід, і почувається щасливим. Але несподіваний візит дивного гостя в одну мить руйнує цей маленький рай: дід наказує негайно збиратися в дорогу, але втікачів наздоганяють таємничі Воїни Шаку, і дід змушений вступити з ними в бій, даючи Айхо можливість втекти. На прощання Радо наказує хлопцеві тримати курс на загадкову Шанталію, де треба розшукати майстра Каро. Це – єдиний дороговказ, який має Айхо, раптом опинившись сам на сам із невідомим і небезпечним світом, якого він зовсім не знає. Як, зрештою, не знає і себе, бо, як з’ясується пізніше, все, що він знав раніше про себе і батьків – це неправда, а точніше – не зовсім правда. І тепер, крім того, щоб вижити і добратися до Шанталії, йому доведеться шукати відповідь іще й на запитання: хто він насправді і яке його призначення у цьому житті.

Якби я була режисером і шукала б сценарій для екшн-блокбастера, я, не вагаючись, зупинила б свій вибір на «Айхо». Бо подорож хлопчика до Шанталії чимось нагадує «американські гірки», коли, ледь позбувшись однієї небезпеки, він потрапляє в іншу. При чому авторка, жбурнувши Айхо у вирву нового випробування, кожного разу знаходить несподіваний, але логічний шлях, як виплутати його з чергової халепи. Ось лише початок його самостійної мандрівки: потрапивши в лапи піратів, Айхо привертає до себе увагу таємничим знаком на плечі (такий же знак є і в таємничого Воїна Шаку, через якого йому довелося тікати з дому), раптом з’ясовується, що дівчинка, яку він перед тим порятував від двоголової змії-хапуки – дочка ватажка піратів Астра. Розчулений Фарос схиляє перед Айхо голову, але за мить колесо фортуни обертається в інший бік, бо всесильний володар морів може подарувати будь-що, тільки не повчання з вуст підлітка, як він має ставитися до рабів. І таких карколомних поворотів долі у романі безліч. Недарма одним із знакових його епізодів є легенда про Вітер Перемін, який мав стати Вітром Світу, але не дочекався благословення і, збунтувавшись, розірвав Небо і Землю.

Ще однією несподіванкою роману є відсутність у ньому епізодичних героїв. Астра, в душі якої Айхо пробудив іскри людяності, ще раз зустрінеться на його шляху, щоб зізнатися йому в коханні і змусити зробити непростий вибір. Принц Захрейну Зуфар, якого Айхо мимоволі рятує від гніву піратів і якому вдається вистрибнути з човна, знову виникає в середині роману, щоб стати вірним другом і побратимом героя. Маг Ескалар, який вперше змусив Айхо замислитися над тим, хто він насправді і що за несподіваний дар він має, пізніше виявляється другом батьків хлопчика і допомагає йому врятуватися від переслідування ордену геліонатів, хоча сам належить до цих людей.

Попри те, що роман надзвичайно динамічний і з перших рядків не відпускає увагу стрімкими поворотами сюжету, мова твору при цьому залишається надзвичайно образною і метафоричною. Чого лише варта така картина мандрівки розпеченими пісками: «Нестерпна спека цупкими лапами розповзлась пустелею. Спраглі люди і тварини без бою здавалися у гарячий полон». Або опис моменту, як Астра, яка щойно зізналася Айхо в коханні і йде до нього по калюжі розлитого чорнила, не помічаючи цього, раптом натикається на його слова: «Я люблю тебе як друга, як сестру… Але…»: «Маленька долоня різко здійнялася, застигнувши в повітрі, наче захищаючись від продовження фрази. У чорному дзеркалі Астриних очей я бачив власне відображення. Воно підступно затремтіло, кришталевою краплинкою збігло по щоці, і темна гладь чорнильної калюжі безжально заковтнула його, поховавши назавжди».

У самому романі немає однозначно позитивних чи однозначно негативних героїв. Жорстокий капітан піратського корабля Ракун-Саро, який служить Фаросу, виявляється глибоко нещасним чоловіком, чию родину колись вбили люди піратського ватажка. Мія, в яку Айхо закохався з першого погляду, після зради коханого замикає серце і вирішує брати по-максимуму від своєї ролі багатої одаліски. Та й сам Айхо не раз змушений боротися із Світлом та Тінню, які живуть в незвіданих глибинах його душі. «У світі не існує абсолютно добрих чи абсолютно поганих людей. У кожному з нас є дві половинки, і життя складається з постійної боротьби між ними. Тільки від нас залежить, чого в душі буде більше: світла чи темряви», - говорить і авторка вустами головного героя.

Найбільша несподіванка роману, яка чекає на героя в кінці, теж є підтвердженням цієї істини. Айхо дізнається, що Воїн Шаку, з появою якого все його життя пішло шкереберть, грізний і безжальний Сохо, який переслідує його протягом усього роману і Сохломир, його батько – одна і та ж особа. Але що зумовило таку разючу метаморфозу, так і лишається таємницею, яку авторка обіцяє розкрити в наступних частинах тетралогії – саме стільки частин, за її задумом, мають охоплювати пригоди Айхо. «Айхо або Подорож до початку» - лише перша її частина, скоро у тому ж луцькому видавництві «Твердиня» побачить світ друга – «Айхо. Полювання на шпигуна». Дві інших – на стадії творчого замислу. Відверто кажучи, я навіть не знаю, як авторка викрутиться із цієї ситуації. Схоже, цього не знає ще і вона сама. Але можна не сумніватися – і з цим завданням вона впорається. Принаймні, початок письменницької кар’єри в неї багатообіцяючий. Тим очікуванішою буде зустріч із наступними книгами Оршулі Фариняк.