Re: цензії
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
- 17.03.2024|Ольга Шаф, м.ДніпроКоло Стефаника
- 15.03.2024|Ірина ФотуймаДух єства і слова Богдана Дячишина
- 14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наукРадянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
- 09.03.2024|Тетяна Дігай, ТернопільІнтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності
- 09.03.2024|Ігор ЗіньчукСвідомий вибір бути українцем
Видавничі новинки
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
- Анатолій Дністровий. "Битва за життя: щоденник 2022 року"Історія/Культура | Буквоїд
- Павло Паштет Белянський. "Я працюю на цвинтарі"Проза | Буквоїд
- Марк Лівін. "Космос, прийом"Проза | Буквоїд
Re:цензії
Є таке село Звеничів
Іван Кужельний. Звеничів і звеничівці. Чернігів: «ТОВ видавництво «Десна-Поліграф», 2014. — 440 с.
Щойно видану книгу «Звеничів і звеничівці» уродженець села Звеничева, що на Чернігівщині, журналіст Іван Кужельний розпочав писати давно, це, образно кажучи, книга його життя. І йому пощастило: і на долю його рідного села з тисячолітньою минувшиною, з його багатими людськими історіями, і на свою журналістську невсипущість. Уявляю, скільки старих газетних зшитків та історичних праць перегорнуто в тихих архівних та читальних залах, переслухано життєвих оповідок та легенд вдячних земляків, скільки понаписувано листів у пошуках їхніх родичів у Росію — до Приморського краю, Санкт-Петербурга і Воронежа, до Казахстану і Білорусі, міст і сіл України…
Ще в сиву давнину літописний «шлях у радимичі» (тобто, сучасною мовою — у Білорусь) через Замглайське болото з боку Чернігова міцно закривала неприступна Звеничівська фортеця. Про неї й досі нагадують рукотворні вали, та ще знахідка на посаді городища — скарбу арабських монет-дирхемів Х століття, найбагатшого у Східній Європі.
А ще Звеничів — село козацьке. На чолі з отаманом свого куреня тутешні козаки ходили в походи до кримського Перекопу, турецького Азова, польського Замостя… Цікавий і такий факт: тут тримав заїжджий двір козак Семен Лизогуб — прадід письменника Миколи Гоголя.
Родом із Звеничева був колоритний дідусь Сафон Кужельний, який мешкав у сусідньому Вихвостові і став прототипом Хоми Гудзя з повісті Михайла Коцюбинського «Фата моргана». З особливою прихильністю ставився до Звеничева письменник Володимир Дрозд. Уродженець з іншого сусіднього села — Петрушина, мав тут близьку рідню, не раз згадував село у своїх творах.
У 50-і роки тут гостював у армійського друга Прокопа Хоменка майбутній Герой України Левко Лук’яненко. Пізніше, на схилку 50-х, Прокіп був один не багатьох, хто читав програму антирадянської націоналістичної організації «Українська робітничо-селянська спілка», за яку Лук’яненко був засуджений на п’ятнадцять років, а звеничівський водій мав чимало неприємностей від чекістів…
Звідси родом майстер гобеленів Анатолій Хоменко, його однофамілець, вчитель і поет Максим Хоменко (в книжці вміщено фотокопію листа до нього відомого російського поета Олександра Твардовського), доктор економічних наук, професор Микола Кужельний, проста селянка-селекціонерка Катерина Ходаш, яка півстоліття села на своєму городі проводила наукову роботу по вирощуванню безвірусної картоплі, про що розповів науково-популярний журнал Академії наук СРСР «Химия и жизнь». Звідси коріння роду Сергія Костирка — сучасного російського письменника, працівника московського журналу «Новый мир» і одночасно літературного куратора сайту «Журнальный зал».
З однаковою цікавістю читаються і хвилюючі спогади про голодомор, і роздуми про топоніміку села. Автор подає і велику добірку незвичайних пригод, і веселі усмішки звеничівців.
«Тут і моє коріння з прадавніх козацьких літ. З бабусиної казки. З щирої маминої молитви. З щедрого батькового саду… — пише Іван Кужельний — Моє село, як і тисячі таких в Україні, забуте у політичних чварах столичною владою, стрімко занепадає і вимирає. Ви тільки вдумайтесь: у 1922 році тут було 176 дворів, де мешкало майже тисячу людей. А тепер постійних мешканців трохи більше за сотню».
Прикро, звичайно, згадувати сучасні біди тисячолітнього села. Можливо, колись Звеничів відродиться… А таки ж відродиться, адже в нього вже є писана історія.
Коментарі
Останні події
- 20.03.2024|14:23У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
- 20.03.2024|14:02В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
- 20.03.2024|14:00У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
- 15.03.2024|16:37У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
- 14.03.2024|11:27Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
- 09.03.2024|14:20Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
- 06.03.2024|18:34Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
- 05.03.2024|11:11У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
- 05.03.2024|11:09«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
- 01.03.2024|13:50«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві