Цариною діяльності кожного поета є царство уяви, бо саме з елементів фантазії в його свідомості постають нові твори. А свої думки творча особистість виражає словом. Вона ніби промовляє до уяви інших людей і спонукає до роздумів. Саме в цьому, як на мене, і криється секрет поетичних майстерень Василя Кузана, який добре володіє психологією мистецької творчості.

Нова книжка – «Все по 14 копійок, або Сонетний двір», яка днями побачила світ у Всеукраїнському державному видавництві «Карпати», цьому яскраве підтвердження. Василь Кузан постійно в творчих пошуках. Намагається знайти у цьому непростому світі щось нове, ще незвідане, хоча у космічний вік, коли вже людина побувала на Місяці, відшукати таке непросто. Але людина і дана Богом для того щоб творити. А стремління до пізнання істини, спрямоване в цей дивовижний світ, родить справжнє мистецтво. Завданням мистецтва є виразити ту необмежену й різнорідну многоту життєвих явищ в ясно означенім образі. Василь Кузан сповна послуговується поетичним словом як засобом безпосереднього  виявлення наочних образів.

Василь Кузан прагне новизни. У своїй творчій роботі повсякчас звертається до однієї з улюблених поетичних форм – сонету. Строго дотримуючись англійських та французьких канонів, він експериментує, порушуючи частково чи повністю форму, граючись із сонетом, як із кубиком-рубика. У збірці читач знайде і класичні сонети, і білі, і вінок сонетів, і вінок білих, і гроно сонетів (власне, цю форму придумав сам поет). У сонетних рядках відчувається закоханість поета–лірика в життя,  відчайдушний оптимізм і щира, непідробна, романтична віра в те, що любов здатна змінити світ. Перечитуючи їх, дістаєш почуття душевного вдоволення, естетичну насолоду. І робить це Василь Кузан неспроста. Починаючи із творця так званого абстрактного ідеалізму Платона, філософи й учені всіх часів намагалися знайти якомога найдотепніше визначення поняття краси, але й досі немає такого, не яке погодилися б усі. Красу мистецького твору легше відчути, як описати, ніж з’ясувати собі й іншим основу для такого сприйняття тексту, який би радував і просвітлював.

У післямові до книжки поет зізнається, що він багато уваги приділив грошам (у назві та післямові), не тому що вони варті бути описаними у ліричній книзі. «Просто, − пише В. Кузан, − між грошима і віршами є певна залежність. Деякі тексти нагадують мені гроші. Якщо включити художню фантазію, маючи хист у серці і пензель у руках, то їх би, ці тексти, так і зобразив: у вигляді монет.». Автор книжки свою розмову зводить до того, що особливо схожі на монети вірші, які мають однакову кількість рядків. Це хоку, танка, рубаї – дрібні копійки, що, однак, не применшує їх вартості, та сонети – цілі карбованці, вартість яких залежить від ваги думки автора та його вміння майстерно вкласти її суть у виготовлену попередниками форму.

Віршовані строфи поданих у збірці сонетів складаються із 14 рядків, переважно п’ятистопного ямба – двох чотиривіршів та двох тривіршів – це закон і звідси не відступиш. А от що стосується римування, ритміки та тематики – тут Василь дає собі волю.

           Коли нарешті?

Так неохоче починає дощ

Свою мелодію на клавішах і струнах

Пелюсток білої троянди у саду,

Надихненому відчуттям вологи,

Наближенням свободи, бо тоді,

Коли нап’ється жадібно і вволю

Потріскана земля води, тоді

Розправить спину квітка, а людина

Почує звук у кожному стеблі,

Що вже не мало дихання і сили,

Що гинуло на корені… Тепер

Чекає все знеможено в напрузі:

Коли нарешті втримати не зможе

Ця сіра хмара музику дощу?

Отже, перед нами Василь Кузан – поет-експериментатор та дослідник. А це тема вічна, бо експерименти та досліди у межах чотирнадцяти рядків тривали, тривають і будуть продовжуватися. «Бо справжня творчість, − розмірковує поет, − це порушення усталених норм, поглядів, руйнування стереотипів, це рух нескінченістю у напрямку до гармонії та ідеалу».

Кожен письменник, звісно, намагається внести щось своє у розвиток літератури, залишити за собою помітний слід. Сліпе наслідування греко-римських зразків у поезії XVI, XVII i XVIII століть, яке, витворивши тверді й непорушні правила «Пиїтики», основані на рутині, шаблоні й формалістиці, то не для нього. Василь Кузан – поет нової творчої уяви. Хоча звичайне розуміння мистецької краси часом змінюється, сам факт існування у людей почуття краси і потреб людського духа шукати для неї місце в мистецьких творах, − не підлягає сумнівові. «Кожен із нас, − зізнається автор збірки прагне старими засобами передати нові почуття, сформувати модерні ідеї, зіграти на тих струнах, що зачіпатимуть кожну живу особу, кожен хоче розкрити себе, відкрити світ у собі, пізнати інших через призму власної душі, пізнати себе у середовищі любові та агресії, написати так, щоб кожен читач у літературному герої впізнав себе, щоб кожен думав, що писалося саме про нього і ні про кого більше…».

І що ж? Виявляється, В. Кузан намагався вставити у цю справу не п’ять копійок, а цілих 99. Саме тому спершу він хотів дати назву збірки «99 копійок». Хоча… «Все по 14 копійок…» більше виправдана. У цьому ви легко переконаєтесь прочитавши кілька віршів: у кожному з текстів 14 рядків… І тут же сам автор збірки задається питанням: тож які сонети-монети-карбованці  зібрано під цією обкладинкою? Може, вони мають визначну історичну цінність? Та ні. Всі вони написані протягом трьох останніх десятиліть. Чи вони привабливі для колекціонерів? Сумніваюся. Адже колекціонери  цікавляться більш матеріальними речами. Чи вони виблискують на сонці шліфованими поверхнями – гранями і привертають увагу випадкових перехожих? Випадкові перехожі радше піднімуть копійку, ніж книжку…

Звісно, відповідь авторові книжки дають самі читачі, які залюбки вчитуються в його поезію, яка вже дістала визнання. Василь Кузан – переможець міжнародного конкурсу «Гранослав», лауреат обласної літературної премії ім. Ф. Потушняка, неодноразово ставав фіналістом всеукраїнського рейтингу «Книжка року», багато віршів покладено на музику… А кількість його шанувальників на сайтах давно перевалила за 200 тисяч.

Поезія В.Кузана щира, чесна, справжня, непідробна, без нотки фальші. На основі вражень, спостережень і витворів уяви, він пише про те, що його оточує. Але у нього свій погляд на світ, сильніше і чистіше відчуває всі радощі й всі смутки, а з плином часу він перетворює в своїй душі ті враження і спостереження в нові образи, підносить їх до сили власного переживання. А суцільний, планомірно скомпонований мистецький твір,  в якому, неначе в чистім дзеркалі води, відбивається дійсний світ явищ і людей. Проте, поет нам подає не саму тільки копію дійсності, а мистецький її образ. І саме якраз тому у його поезії є сила, спроможна порушити й захопити так сильно і  глибоко нашу душу, як цього не може зробити скороминуще й мінливе в своїх формах реальне життя. Досить лише вдуматися в його чотирнадцятирядкові сонети «Українська Джоконда», «Мовчатиму…», «Хронічна втома», «Сальвадор Далі», «Себе не чую», «Передчуття…». Кожен вірш-сонет відкриває перед нами новий світ з новими, інтенсивнішими формами буття. Напевне, в його поезії і криється її внутрішня краса, сила, живучість і цінність.

На слова В.Кузана співають пісні народні артисти України, його охоче запрошують на зустрічі любителі поезії Києва, Ужгорода, Львова, Івано-Франківська, Харкова, Миколаєва та багато інших міст України. Дожився до того, що його як визнаного поета, обирають до складу журі престижних літературних конкурсів, а вірші перекладені багатьма мовами. Це радує, надихає на нові пошуки.

А творчих задумів у нього ще чимало, які неодмінно проростуть новими поетичними сходами.