Re: цензії
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
Видавничі новинки
- В «Урбіно» видали безсмертну «Емму» Джейн ОстінКниги | Буквоїд
- Рената Пйонтковська. "Китиха"Дитяча книга | Буквоїд
- Фредерік Верно, "Рейвах"Книги | Буквоїд
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
Re:цензії
Архіви пам’яті ХХ століття
Катержина Тучкова. Житковські богині / Пер. з чеської Ганни Величко. – К.: КОМОРА, 2014. – 392 с.
Двадцяте століття завершилося. Але тільки за календарем. У людській пам’яті воно ще триває, і, можливо, є навіть реальнішим, ніж століття двадцять перше. Адже підсумки і проблеми, суперечності і питання попередніх ста років часто-густо впливають на сьогодення аж так, що ми просто нездатні відділити їх від того, чим живемо нині. Література ж, прагнучи осмислити і нас сьогоднішніх, і нас учорашніх, безперечно, укорінена тематично і проблемно в двадцятому столітті і тільки зрідка вже перегорнула його сторінку.
Для європейського світу й досі найболючішими залишаються дві проблеми: нацистська і радянська. Як виникли ці два режими і як вдалося їм зайти аж так далеко у своїх буйствах? Яка міра зла, спричиненого ними? І головне – як люди жили за цих режимів і як вони змінилися після них? Саме оця індивідуальна історія, історія очима конкретних, звичайних, непоказних людей, яким випало жити у ХХ столітті, надзвичайно актуалізувалася зараз у літературі Центральної Європи. Втомившись від постмодерної гри текстом, саркастичної насмішки і суцільного карнавалу, читач і письменник повертаються до документальної і психологічної прози. На такому перетині лежить і роман чеської письменниці Катержини Тучкової «Житковські богині» (2012, видавництво Host ). Після публікації твір отримав позитивні відгуки у публіки, премію Йозефа Шкворецького (2012) і титул «Чеська книга» (2013). Нині книжка вийшла в українському перекладі.
Сюжет роману побудований навколо історії т.зв. богинь – жінок із надзвичайними здібностями, що здатні лікувати фізичні та психічні хвороби, а подеколи – навпаки, проклинати на смерть і нещастя. Живуть богині у горах, на помежівʼї Чехії і Словаччини, вже багато століть, але нині їх вміння помирають. Остання представниця роду Дора не успадкувала здібностей попередниць, але цікавиться ними як дослідниця і пише книгу, присвячену історії богинь.
Чеські рецензенти підкреслюють насамперед документальність цього роману. Справді, вражає заглибленість авторки у матеріал, про який вона пише. Перехрещуючи різні часові пласти (від сучасності до Середновіччя) Тучкова почувається у кожному з них вільно. Вона імітує, цитує, натякає на документи інквізиції, ХІХ століття, нацистської окупації, радянської нормалізації. Вона зізнається, що для неї «дуже важливим було використання різних оповідних перспектив», зіткнення різних поглядів – приватного й офіційного – на одні й ті ж події та факти. Лише іноді чеські коментатори (наприклад, Клара Кубічкова у рецензії для idnes.cz) визнають певний академізм такої оповідної манери і всієї структури роману. Зосереджуючи увагу на детективних пошуках у архівах і збиранні свідчень останніх очевидців життя богинь, авторка жодну з них, та й головну героїню Дору, не описує детально, ніби ковзаючи поверхнею їх характерів, залишаючи без деталей їх психологічні портрети, підкреслюючи одну-дві події, властивості, риси. Характери не належать до сильних сторін цього твору. Його секрет у швидкому розвиткові захопливого сюжету на тлі глобальних історичних змін. Це історія боротьби, властивої двадцятому століттю, – боротьби, в якій старе приречено гине, втрачає свою індивідуальність і розчиняється у новому, безіменному.
Читаючи роман, ми ніби йдемо разом із Дорою дорогою назад, повертаємося в минуле, реконструюємо його. Ми бачимо історію однієї місцевості, одного села, однієї родини. Але не бачимо їх майбутнього, адже зв´язок поколінь обривається. Вже наближаючись до завершення, гортаючи останні сторінки, ми все ще питаємо себе: і що, що буде далі? Але насамкінець розуміємо, що не буде нічого… Так виявляється, що головною темою роману стає приреченість, заданість людського життя і ширше – всього історичного розвитку. Так само, як головна героїня не змогла уникнути родинного прокляття (що, до речі, невповні аргументовано у тексті), так і всі люди не можуть повернути хід історії. А це спонукає до подальших питань, відповідей на які в романі немає.
Окремо варто говорити про мову твору. У мові оригіналу чеські критики відзначають як сильні, так і слабкі сторони. Суміщаючи різні пласти лексики, офіційну і розмовну, наводячи деякі діалектизми на позначення явищ, пов’язаних із богинями, авторка водночас не до кінця послідовно відтворює місцеву мову чесько-словацького кордону. Всі її персонажі дотримуються літературних вимог, завдяки чому вони знову ж таки втрачають у індивідуальності. Мова перекладу добре відтворює це. Українською витримано розмежування офіційно-ділового стилю документів і розмовної мови героїв. Особливо вдалися перекладачці замовляння богинь: їх перекладено із використання українських аналогів.
Текст має авторський коментар із переліком використаної літератури. Переклад доповнено також примітками, в яких пояснено чеські територіальні чи історичні реалії. Це дуже допомагає сприймати текст, дозволяє українському читачеві провести певні аналогії із нашою історією та географією.
Українською книга вийшла у видавництві «КОМОРА», яке тільки починає свій шлях у галузі перекладної літератури. І починає доволі цікаво: текстом чеської авторки про історію ХХ століття. Це, звісно, говорить і про саме видавництво, і про те, які пріоритети воно обиратиме для себе в майбутньому. Представниця «малої» літератури, Тучкова, виявляється водночас близькою й екзотичною для українського читача. А тому може зацікавити, привабити, показати нові можливості і шляхи для власних пошуків. Думаю, видавництво зробило непоганий вибір, зацікавившись прозою Тучкової.
Книга молодої чеської авторки, безперечно, не належить до інтелектуальної прози. Вона балансує на межі масовості (про що свідчать і високі продажі на батьківщині). Але це якісна масова література – зі своєю важливою проблематикою, цікавими оповідними ходами, інтригою і гострим сюжетом. Така масова література потрібна і нам. Вона вартує того, щоб бути бестселером. Адже книга, занурена у двадцяте століття, ще досі необхідна нам – читачам століття двадцять першого.
Коментарі
Останні події
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"
- 24.04.2024|16:50У Києві стартує фестиваль "Книжкова країна"
- 24.04.2024|11:49Олена Чернінька презентує книжку "Лемберґ: мамцю, ну не плач" у Червонограді та Луцьку
- 24.04.2024|10:47"Лабораторія" влаштовує гаражний розпродаж!
- 24.04.2024|09:57Видавництво Анетти Антоненко перевидасть «Пасажира» Патріка Сенекаля
- 23.04.2024|19:34Лауреаткою премії Drahomán Prize-2023 стала Катажина Котинська
- 23.04.2024|14:56Open call на участь у благодійній виставці “1000 ШЕДЕВРІВ, ЗНЯТИХ НА СМАРТФОН”
- 23.04.2024|10:59У Києві презентують роман Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко»
- 23.04.2024|09:20Стартував передпродаж на роман Артема Чеха «Пісня відкритого шляху»