Re: цензії

27.06.2025|Ірина Фотуйма
"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом
12.06.2025|Ігор Зіньчук
«Європейський міст» для України
07.06.2025|Ігор Чорний
Сни під час пандемії
03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Каміння не мовчить: контур герменевтики

Re:цензії

17.06.2014|07:36|Ірина Забіяка

Архіви пам’яті ХХ століття

Катержина Тучкова. Житковські богині / Пер. з чеської Ганни Величко. – К.: КОМОРА, 2014. – 392 с.

Двадцяте століття завершилося. Але тільки за календарем. У людській пам’яті воно ще триває, і, можливо, є навіть реальнішим, ніж століття двадцять перше. Адже підсумки і проблеми, суперечності і питання попередніх ста років часто-густо впливають на сьогодення аж так, що ми просто нездатні відділити їх від того, чим живемо нині. Література ж, прагнучи осмислити і нас сьогоднішніх, і нас учорашніх, безперечно, укорінена тематично і проблемно в двадцятому столітті і тільки зрідка вже перегорнула його сторінку.

Для європейського світу й досі найболючішими залишаються дві проблеми: нацистська і радянська. Як виникли ці два режими і як вдалося їм зайти аж так далеко у своїх буйствах? Яка міра зла, спричиненого ними? І головне – як люди жили за цих режимів і як вони змінилися після них? Саме оця індивідуальна історія, історія очима конкретних, звичайних, непоказних людей, яким випало жити у ХХ столітті, надзвичайно актуалізувалася зараз у літературі Центральної Європи. Втомившись від постмодерної гри текстом, саркастичної насмішки і суцільного карнавалу, читач і письменник повертаються до документальної і психологічної прози. На такому перетині лежить і роман чеської письменниці Катержини Тучкової «Житковські богині» (2012, видавництво Host ). Після публікації твір отримав позитивні відгуки у публіки, премію Йозефа Шкворецького (2012) і титул «Чеська книга» (2013). Нині книжка вийшла в українському перекладі.

Сюжет роману побудований навколо історії т.зв. богинь – жінок із надзвичайними здібностями, що здатні лікувати фізичні та психічні хвороби, а подеколи – навпаки, проклинати на смерть і нещастя. Живуть богині у горах, на помежівʼї Чехії і Словаччини, вже багато століть, але нині їх вміння помирають. Остання представниця роду Дора не успадкувала здібностей попередниць, але цікавиться ними як дослідниця і пише книгу, присвячену історії богинь.

Чеські рецензенти підкреслюють насамперед документальність цього роману. Справді, вражає заглибленість авторки у матеріал, про який вона пише. Перехрещуючи різні часові пласти (від сучасності до Середновіччя) Тучкова почувається у кожному з них вільно. Вона імітує, цитує, натякає на документи інквізиції, ХІХ століття, нацистської окупації, радянської нормалізації. Вона зізнається, що для неї «дуже важливим було використання різних оповідних перспектив», зіткнення різних поглядів – приватного й офіційного – на одні й ті ж події та факти. Лише іноді чеські коментатори (наприклад, Клара Кубічкова у рецензії для idnes.cz) визнають певний академізм такої оповідної манери і всієї структури роману. Зосереджуючи увагу на детективних пошуках у архівах і збиранні свідчень останніх очевидців життя богинь, авторка жодну з них, та й головну героїню Дору, не описує детально, ніби ковзаючи поверхнею їх характерів, залишаючи без деталей їх психологічні портрети, підкреслюючи одну-дві події, властивості, риси. Характери не належать до сильних сторін цього твору. Його секрет у швидкому розвиткові захопливого сюжету на тлі глобальних історичних змін. Це історія боротьби, властивої двадцятому століттю, – боротьби, в якій старе приречено гине, втрачає свою індивідуальність і розчиняється у новому, безіменному.

Читаючи роман, ми ніби йдемо разом із Дорою дорогою назад, повертаємося в минуле, реконструюємо його. Ми бачимо історію однієї місцевості, одного села, однієї родини. Але не бачимо їх майбутнього, адже зв´язок поколінь обривається. Вже наближаючись до завершення, гортаючи останні сторінки, ми все ще питаємо себе: і що, що буде далі? Але насамкінець розуміємо, що не буде нічого… Так виявляється, що головною темою роману стає приреченість, заданість людського життя і ширше – всього історичного розвитку. Так само, як головна героїня не змогла уникнути родинного прокляття (що, до речі, невповні аргументовано у тексті), так і всі люди не можуть повернути хід історії. А це спонукає до подальших питань, відповідей на які в романі немає.

Окремо варто говорити про мову твору. У мові оригіналу чеські критики відзначають як сильні, так і слабкі сторони. Суміщаючи різні пласти лексики, офіційну і розмовну, наводячи деякі діалектизми на позначення явищ, пов’язаних із богинями, авторка водночас не до кінця послідовно відтворює місцеву мову чесько-словацького кордону. Всі її персонажі дотримуються літературних вимог, завдяки чому вони знову ж таки втрачають у індивідуальності. Мова перекладу добре відтворює це. Українською витримано розмежування офіційно-ділового стилю документів і розмовної мови героїв. Особливо вдалися перекладачці замовляння богинь: їх перекладено із використання українських аналогів.

Текст має авторський коментар із переліком використаної літератури. Переклад доповнено також примітками, в яких пояснено чеські територіальні чи історичні реалії. Це дуже допомагає сприймати текст, дозволяє українському читачеві провести певні аналогії із нашою історією та географією.

Українською книга вийшла у видавництві «КОМОРА», яке тільки починає свій шлях у галузі перекладної літератури. І починає доволі цікаво: текстом чеської авторки про історію ХХ століття. Це, звісно, говорить і про саме видавництво, і про те, які пріоритети воно обиратиме для себе в майбутньому. Представниця «малої» літератури, Тучкова, виявляється водночас близькою й екзотичною для українського читача. А тому може зацікавити, привабити, показати нові можливості і шляхи для власних пошуків. Думаю, видавництво зробило непоганий вибір, зацікавившись прозою Тучкової.

Книга молодої чеської авторки, безперечно, не належить до інтелектуальної прози. Вона балансує на межі масовості (про що свідчать і високі продажі на батьківщині). Але це якісна масова література – зі своєю важливою проблематикою, цікавими оповідними ходами, інтригою і гострим сюжетом. Така масова література потрібна і нам. Вона вартує того, щоб бути бестселером. Адже книга, занурена у двадцяте століття, ще досі необхідна нам – читачам століття двадцять першого.

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери