Сашко Завара – письменник з Мелітополя, який минулого року дебютував романом «IQ = FAQ (Історія Хворого розуму)», цьогоріч потішив читачів новою книгою – «Ката-моргана (Апокаліпсис уже завтра)».

У новому романі автора зображено суспільство, яке переживає апокаліпсис, до якого призвів науковий прогрес, розвиток цивілізації та технологій. Канібалізм, відсутність будь-яких законів (про моральні принципи краще змовчати), життя заради виживання (чи радше існування), зоофілія, зомбування за допомогою телевізора, ідеалізація кумирів, крах мрій та сподівань, інцест, голод, боротьба за кусень хліба, хаос – усе це Ви знайдете у книзі Сашка Завари. Саме тому її автор зазначив, що «… не рекомендує читати цей роман: особам із нестійкою психікою, які схильні до тероризму, екстремізму чи будь-якого виду насильства взагалі; особам з ознаками психопатичного стану...; адептам релігій і тоталітарних ідеологій».

Таке застереження є доцільним, бо не кожна людська психіка витримає такий напружений сюжет. Прозаїк витворює нову брутальну (мабуть, це вже його стиль) історію, яка, як не дивно, змушує бути патріотом.

Головна героїня – 24-річна Катакана Фадорівна, яка кинула виклик системі, розпочавши війну проти окупантів, проти засобів комунікацій та людей, що їх створювали і таким чином полонили світ, бо «настав апокаліпсис, поклавши крах цивілізованості». Дівчині довелося спалити тіло мертвої матері задля того, щоб ним не поласували її брат з дядьком, яких вона згодом розстріляла. А людина, завдяки якій суспільство дійшло до такого стану – це Степан Працюк (у образі якого читачі впізнають славнозвісного Стіва Джобса), який підсадив весь світ на сало-фони (вони ж – айфони), що почали вибухати  просто у руках людей. Роман починається з моменту, коли Катакана, колись звичайна дівчина, а тепер борець за справедливість, намагається розшукати рідну сестру Степана Працюка, щоб дізнатися правду про нього і про те, що сталося зі світом. На цьому нелегкому шляху їй допомагають різні особи, які ще не загубили у собі ЛЮДИНУ, як от Борис Борода, Комісар Че Гуано тощо. Та чи були вони вдоволені результатами своєї допомоги, це питання, мабуть, залишиться без відповіді.

Сашко Завара грамотно стібається зі Степана Працюка, який  постає у творі засновником відомої світової компанії, яка займалася виготовленням згаданих сало-фонів та сало-буків. І компанія ця мала суто українську назву «САЛО», а її девізом стали слова «Як не з’їм, так понадкушую!». Мабуть, досить знайомий для кожного українця вислів, хіба не так? Але чому «САЛО»? Один з героїв, перед смертю також задумався, « чому сало а не яблуко чи кавун? Їх же також можна надгризти МОЖНА то ж чому? ». І справді, чому Сашко Завара так стібається у своєму романі над людиною, яка заснувала легендарну компанію, продукти якої – айфони – мріють хоча б потримати у руках мільйони, чи то пак мільярди людей? А відповідь можна знайти у романі, хоча ми і так знаємо, що модний телефон, зокрема айфон – став божеством, ідолом, символом крутизни і багатства. Лише уявіть, скільки людей заради престижу та іміджу купують непотрібні їм айфони з надією на те, що це допоможе їм стати вищими за інших? Айфон – це символ тих меркантильних осіб, які вбачають сенс життя суто у якихось модних штукенціях і тим самим віддають їм свої душі, гублячи у собі ЛЮДЕЙ.

Вустами героїв свого нового роману Сашко Завара піддає критиці суспільні бажання і стереотипи. Зокрема, що кава і сигарета – це не так вже і стильно, і зовсім не корисно: «Кава і нікотин – це звичайне відлуння фактору «вау», який досить сильно впливає на людей. Ти бачиш у кінофільмі сцену, коли головний герой починає ранок з філіжанки чорної кави  і цигарки. А далі ти втілюєш записаний файл у власне життя, хибно гадаючи, що ти така сама крута особа, як і та, що в кіно ». Або про ідеалізацію та обожнювання кіногероїв та персонажів бестселера: « Той самий сильний і сміливий мачо – пітніє, смердить, відригує, харкає, чухає зад і потім лізе до холодильника за чимось їстівним », або « Коли хлопець мріє проміняти дівчину на якусь модну акторку, він хибно гадає, що та лялечка не має місячних і курвиного настрою під час ПМС».

Прочитавши усе вищезгадане, Ви спитаєте – а де ж той зазначений на початку статті патріотизм? Відповідь на це питання простежується протягом усього твору. У певні моменти роману Катакана є уособленням України, вічно гнаної, пригнобленої, яка бореться за життя та незалежність. Коли героїні пропонують солодке і доволі забезпечене рабство, вона, звісно, відмовляється, обираючи самостійність. Можливо бідну і болісну, але самостійність.

Роман Сашка Завари написаний задовго до Євромайдану і всіх тих страшних подій та спроб загарбати нашу країну. Але він це передбачив. У книзі йдеться про те, як Люцифер за допомогою своїх агентів на кшталт Степана Працюка, намагається підкорити собі світ. Зокрема – Україну, бо «русини – єдина нація, яка зберегла в собі часточку Божої іскри, і володареві пітьми необхідно було її згасити». «Воля або смерть! Солдати України – вперед!». Вам це щось нагадує? Гадаю, що так!

Подекуди роман переповний закликами до змін: «Люди, та годі вже схилятися перед манекенами», риторичними запитаннями: «Може все, що сталося, все, що трапилося з нашим світом, − може, так нам і треба? Може, ми реально на все це заслуговуємо?», а деякі сцени і уривки нагадують справжні філософські притчі. А ще на сторінках книги перед читачами постають криваві реальності суспільства, яке переживає апокаліпсис.

Що ж до мови роману, то вона легка для розуміння. Автор дуже полюбляє гру слів. Так у творі згадується про співачку Полю Олякову, генія-технолога Гіла Бейтса і навіть Обама Бараку.

Для книги характерна наративна оповідь. Письменник застерігає, що не слід плутати автора з оповідачем: « Щоб ти знав, друже, я – оповідач, бо ніколи не вигадую сюжету, не вигадую сцен і подій ». Через наратора Сашко Завара завжди заграє з читачем і пропонує йому, приміром, зробити послугу і показати « справжнього deus ex machin а », намагаючись таким чином  з ним подружитися. Конструкцій такого типу у тексті доволі багато, тож налаштуйтесь сприймати такі речі відповідно.

До багатьох розділів подано епіграфи у вигляді цитат з різних книг і пісень. Як Сашко Завара вказує у післяслові, саме вони у певний момент допомагали йому з ідеями і натхненням.

Що мені здалося найцікавішим, так це те, що головна героїня − Катакана – проста дівчина, змогла розбурхати свідомість людей і підняти їх на боротьбу проти окупантів, хаосу та пануючої системи. Можливо, Ви не повірите, але: «Українці повстали. Вони йшли зі зброєю в руках і були готові воювати за рідну країну до самого кінця. До останнього поштовху серця, до останньої краплі крові ».  І українці справді повстали не тільки на сторінках книги Сашка Завари, а й у реальності, прагнучи « звільнити свою землю від супостата, якого сюди на злочини наслав сам Люцифер». Вустами молодого автора наразі говорить вся Україна. І мені сподобалося, що він почав піднімати українців на боротьбу ще у 2012-2013 роках, коли працював над романом, де і передбачив усі ті криваві події, які відбуваються зараз на нашій з вами землі.

А якщо досі не вірите, як можна стільки подій вмістити у одній книзі, то ласкаво запрошую Вас до прочитання! Смачного!