Re: цензії

Хоча, ніде правди діти, більшість пригадає хіба що про його приналежність до Нью-Йоркської групи поетів і навряд чи назве хоча б якийсь прозовий твір автора. Причина зрозуміла: прозу письменник пише англійською мовою. І це принципова позиція останніх десятиліть[1]. Виключенням стала хіба що збірка оповідань «Короткі хвости», яку письменник сам створив в англійському (JEF, 2011 р.) та українському варіантах (Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2006 р.). Широкого розголосу серед літературознавців набула також критика та публіцистика Юрія Тарнавського від перших публікацій в «Сучасності» та «Світо-Виді» до повноцінного зібрання есеїв «Квіти хворому» («Піраміда» 2012 р.).

А от минулий, 2013 рік, має всі шанси кардинально змінити наші знання та уявлення про цього письменника, адже 2013 став безпрецедентним у творчому активі автора: чотири (!!!!) книги – три збірки мініроманів та одна збірка поезій – побачили світ в американських видавництвах.

«Ефект Плацебо» ( The Placebo Effect Trylogy , JEF, 2013) – саме таку назву має трилогія, до якої увійшли книги «Як кров у воді» ( Like Blood in Water ), «Майбутнє жираф» ( The Future of the Gisaffes ) та «Вид на Дельфт» ( View of Delft ). Кожна книга містить п’ять мініроманів, що заворожують читача своєю оригінальною тематикою, екзистенційною напругою та вишуканою стилістикою письма. На понад 700 сторінках перед читачем розгортаються драматичні історії близько 100 персонажів. Жанр мініроману, відносно короткого за об’ємом тексту, який однак може охоплювати великі проміжки часу за рахунок техніки пропуску інформації, дає читачам унікальну можливість ставати співавторами та домислювати відсутні епізоди, втягуючи їх у неповторну естетичну насолоду креації тексту та рекреації подробиць життя іншого.

Збірка «Як кров у воді» вже пройшла часове випробування: уперше вона була опублікована окремо у видавництві «Fiction Collective 2» у березні 2007 року. У серпні 2013 з неї розпочинається 58 том видавництва «JEF» (Journal of Experimental Fiction – «Журнал експериментальної прози»).

«Майбутнє жираф» присвячено темі дитинства. Усі головні персонажі – діти, які вчаться щось втрачати. Це книга про хлопчиків та чоловіків, їхні мрії та розчарування, сповнена драматизмом та внутрішніми протиріччями.

«Вид на Дельфт» завершує трилогію, найглибше зосереджуючись на темі смерті. Цікавим також є звертання автора до картографування подій на тлі Німеччини. Всі тексти представлені у збірках характеризуються самим автором як «негативні», тобто тексти з великою кількістю пропусків інформації, яку повинен відновити сам читач.

За словами Юрія Тарнавського, три книги пов’язані між собою не героями чи подіями, як у традиційних трилогіях, а темами: «Головні теми – це крик як маніфестація екзистенційного відчаю, алієнація, яка є невід’ємною складовою екзистенційного відчаю, та страх смерті, друга невід’ємна складова екзистенційного відчаю». Презентуючи інші унікальні характеристики свого тексту, Тарнавський також відзначає: «За своєю організацією він більше подібний до музичної композиції, ніж просто художнього твору, це симфонія у трьох частинах – «симфонія семантики, а не звуків». На додачу до трьох основних тем, які названо вище, існує ще три додаткові, які є варіаціями (невід’ємними складовими) алієнації, а саме: самотність, особиста втрата (дитини чи батьків) та відхід від норми. Всі три повторюються та обробляються в усіх трьох книгах з різних перспектив».

Вихід нових романів Тарнавського спровокував значний інтерес серед американських «неформатних» літературних видань, зокрема «Everything Experimental Writing» (http://experimentalwriting.weebly.com/guest-articles.html), «Gloom Cupboard» (http://gloomcupboard.com/2014/04/23/yuriy-tarnawsky-conversation/), «The Collagist» (http://thecollagist.com/the-collagist/2014/3/29/the-placebo-effect-trilogy-like-blood-in.html), «MadHat» (http://www.madhattersreview.com/issue15/nonfiction_tarnawsky.shtml), які на своїх Інтернет-сторінках розмістили розлогі інтерв’ю з автором та рецензії на його тексти. Слід зазначити, що видавництво «JEF», з яким цього разу співпрацював Юрій Тарнавський, позиціонує себе як таке, що обіймається сучасною новаторською прозою, яка з якихось причин не відповідає ринковим смакам та масовому споживацькому попиту, тобто є літературою лише для обраних гурманів.

До жанру поезії автор не звертався вже майже 10 років, тому справжнім подарунком для поціновувачів поетичного таланту Юрія Тарнавського може стати збірка «Модус толленс. ІПЗ: Імпровізовані поетичні пристрої» ( Modus Tollens . IPD’s : Improvised Poetic Devices , Jaded Ibis Press, 2013).

У ній вміщено 60 поезій на близько 150 сторінках. Перша частина назви відсилає нас до логіки, а саме до стратегії доведення від супротивного, а підзаголовок в англійському варіанті IPD’s перегукується з IED’s (Improvised Explosive Devices), тобто «імпровізовані (саморобні) вибухові пристрої», абревіація, яка закріпилися в мовленні американців після війни в Іраку. Отже, вже у перших словах криється купа смислів, натяків, секретів. Промофразою для нової колекції віршів стала наступна: «У «Модус толленс» Юрій Тарнавський вповні розвиває техніку евристичного письма, базованого на багатозначності, яка вже була трохи презентована у його попередніх збірках і яка примушує читача створювати вірш для самого себе у процесі читання, стаючи співавтором. Наприкінці читач віднаходить себе посеред оголеної планети під спустошеним небом». Пропоную зробити перший крок до таких відчуттів, познайомившись із коротким уривком з поезії «сонсон1»:

dreamdream1

i’m in an or
chard or
something walk a
mong trees a lit
tle boy sudd
enly springs up b
efore me sm
all half m
y size eyes the
whole face smil
ing look
ing up at me

(Див. повну версію на сайті: http://www.madhattersreview.com/issue15/poetry_tarnawsky.shtml).

Але має ця збірка ще одну несподіванку, крім вже добре знаних, але завжди трохи шокуючих та неочікуваних читачем мовних піруетів митця, - це її поліграфічне оформлення. Вірші розташовані на фоні фотографій частин тіла автора, які утворять цілого Юрія Тарнавського у справжніх розмірах, якщо скласти їх докупи.

Тобто, це є дослівно письмом на власному тілі, що нагадало давній рядок автора: «Дивлюся на світ крізь дірку від ключа мого тіла»:

Як бачимо, Ю. Тарнавський продовжує сміливо експериментувати з формальними та змістовими показниками прози та поезії, стрімко виходячи в інтермедіальні сфери дотичності літератури до інших видів мистецтв, зокрема графіки, фотографії, музики, а також пластики, тілесності тощо.

Безперечно, рік, що минув, став справжнім американським проривом письменника з українським корінням. І читач, що наважиться прочитати ці тексти в оригіналі, отримає справжнє задоволення і насолоду від інтелектуальної прози та поезії Юрія Тарнавського зразка 2013 року.

P.S.: Восени 2014 року очікується вихід у світ нової англомовної збірки оповідань Юрія Тарнавського «Крокодилячі усмішки» у видавництві «Black Scat Books». Побажаємо автору успіхів та широкого читацького визнання в усьому світі, а найперше – у себе на Батьківщині.

[1] Перший роман «Шляхи» (1956) та автобіографію «Босоніж додому і назад» (1992, 2000) було написано українською, інші тексти частково перекладалися самим автором. Том вибраної прози під заголовком «Не знаю» вийшов друком 2000 року у видавництві «Родовід».