Майже як дитяча лічилка: Касіян-Гоян-Качкан . Але без іронії. Бо Василь Касіян  (1896-1976) – талановитий художник-графік, лауреат Республіканської премії імені Т.Г.Шевченка 1964 року « за багаторічну мистецьку творчість на шевченківську тематику, за виконані ним художні твори – естампи „ Тарас Шевченка “, „ Шевченко з казахським хлопчиком “,  „ Народ і слово Шевченка “, офортні ілюстрації до „ Кобзаря “, ілюстрації до роману О.Іваненко „ Тарасові шляхи “» ( див.: Шевченківські лауреати. 1962-2012: Енциклопедичний довідник / Вст.слово б.І.Олійника; Автор-упорядник М.Г.Лабінський. Вид. третє, змінене і доповнене. – Київ: « Криниця », 2012. – С.290). Ярема Гоян (1940 р.н.) – письменник, багатолітній директор київського видавництва «Веселка», лауреат Державної премії імені Т.Г.Шевченка 1993 року « за повість „ Таємниця Лесикової скрипки“ » (Там само. – С.155). Крім того, вони є близькими родичами, Ярема Гоян – небіж Василя Касіяна по сестрі Олені. Так що маємо тут майже родинний Шевченківський тандем. Він не єдиний в історії Шевченківських нагород: Платон Майборода (1962) – Георгій Майборода (1963) – Роман Майборода (2002); Григорій Тютюнник (1963) – Григір Тютюнник (1989); Діана Петриненко (1972) – Тарас Петриненко (1996);  Георгій Якутович (1983) – Сергій Якутович (2004); Ліна Костенко (1987) – Оксана Пахльовська (2010); Василь Стус (1991) – Дмитро Стус (2007); Борис Антоненко-Давидович (1992) – Михайлина Коцюбинська (2005);  Володимир Дрозд (1992) – Ірина Жиленко (1996); Павло Мовчан (1992) – Любов Голота (2008), Світличний Іван (1994) – Надія Світлична (1994)…

Автор книги Володимир Качкан (1940 р.н.) – науковець, публіцист, автор багатьох фундаментальних просвітницьких книжкових проектів „ Хай святиться імʼя твоє: Історія української літератури і культури в персоналіях ( ХУІІІ – перша полов. ХХІ ст. )“ (10 томів), „ Віщі знаки думки, серця і руки: Антологія українського автографа “ (маємо поки що 2 томи); „ Постаті“ ( у 2-х т.) та ін. Книгою про Шевченківський тандем Василя Касіяна-Яреми Гояна Володимир Качкан задумав ще один « гранд-проект » книг про Шевченківських лауреатів, вихідців із Прикарпаття.

Задум добрий. Колись, в совітські часи , була така практика видання літературно-критичних нарисів про письменників чи літературних портретів. У цьому жанрі Володимир Качкан теж працював, у його доробку літературні портрети „ Петро Козланюк“, „ Михайло Павлик“, „ Ірина Вільде“. Названа книга вирізняється від названих не тільки стилістично, – Качкана завжди вирізняв „ орнаментально-патетичний “ стиль в українській публіцистиці останніх чверть століття. Нічого поганого в цьому немає, просто треба звикнути до такого писання, а моментами пробратися через громаду красивих ( заквітчаних ) речень, словес до суті написаного. Книга про публіциста, нарисовця, есеїста Ярему Гояна і його вуйка, талановитого художника-графіка Василя Касіяна, написана на стику мистецтв – художнього слова і образотворчого мистецтва. Для української нарисової, навіть, літературознавчої практики, це рідкісний вихід за межі „ свого “ питомого простору ремесла. Знаю не так багато літературознавців, які працювали, досліджуючи синтез мистецтв – вже покійний волинський дослідник Олександр Рисак і сучасна київська дослідниця Леся Генералюк.

Композиційно книга Качкана укладена так, аби розкрити найповніше творчий доробок згаданих творців. Тим більше, що Ярема Гоян у книгах, написаних після 2000-го року, звертався до постаті свого вуйка  („Автопортрет“, 2004) чи до шевченківської теми у графіці Касіяна („Пророк“, 2006). Завершують книгу цикл розмов Володимира Качкана із Яремою Гояном („ У світлиці слова Шевченка “). Якраз на структурі запитань-відповідей можна простежити особливості поетики обидвох авторів. І треба сказати, що вони (Качкан і Гоян) дуже близькі між собою: стилістично, світоглядно, естетично. Вже не кажу, що вони ровесники, обидва з Прикарпаття, один зі Снятинщини, інший із Тисмениччини. Щось є у цих діалогах від народницького театру Кропивницького: певна нарочитість, поважність, розлогість, поетичність. Ось фрагмент запитань-відповідей, звичайно в скороченому варіанті. Бо самі запитання Качкана є авторськими міні-есеями:

– Увійдімо, колего Яремо, до Світлиці Слова Шевченка. Увійдімо із сяйвом палаючої свічі, яку наш Тарас засвітив ще в молоді літа, міцно обійняв рукою і підніс над головою, як віщу зорю воскресіння української нації на всі прийдешні часи . […].

– Прийміть, пане-товаришу Володимире, (знаємо, що так по-братньому велося звертатися між січовими стрільцями), щиру подяку за ці запросини до світлиці Слова Шевченка й товариські гостини, за жбан покутянина, яким розпочато книжку „Сповідь душі“, і за освітлену любовʼю свічỳ-зорю в руці Тараса та згадані покутські джерела, і за слово закличне, добрим настроєм якого уже з перших сторінок перейнята уся досить розлога книжка-роздум.[…].

Звичайно, що віє від такої форми бесіди українською старосвітщиною , одначе є у такій формі і свій позитив, своя краса: мова витончена, слова добірні, стиль високий. Тобто, я хочу сказати, що попри пізнавальну цінність цієї книги (книга ілюстрована творами Василя Касіяна і знимками з родинного архіву Яреми Гояна), вона має ще є естетичну вартість – і через відтворені графічні роботи Касіяна, і через мовну повноту-гру, яку прийняли обидва автори.

Є у книзі, крім патетично-високих і патетично-трагічні сторінки, присвячені дружині Яреми Гояна, пані Олені, яка відійшла у вересні 2013 року в засвіти .

Серія  подібних книг вже давно на часі. Вони можуть і мають право бути різні за формою і стилем ( все залежить від авторського хисту і вміння увійти у стилістику досліджуваного письменника), але їхня навчально-пізнавальна і науково-популяризаторська роль беззаперечна.