Re: цензії

19.09.2019|Ніна Головченко
Збірка поезії «Любов довготерпить» (2019) Оксани Радушинської
18.09.2019|Микола Гринь, член Національної спілки журналістів України
Талановитий син завороженого Придесення
17.09.2019|Богдан Мельничук, Ігор Фарина, письменники
Оспівування весни спресованого часу
16.09.2019|Андрій Дахній, доктор філософських наук
Екзистенційний досвід поета: творчість у світлі Memento amare
16.09.2019|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Впливає серце у ріку щодення
16.09.2019|Ігор Зіньчук
Розплата за непрощені гріхи
Гіперпростір як відкритий твір (з книги «Від не-початку і до не-кінця»)
Безцінні скарби Сергія Дзюби
15.09.2019|Сергій Синюк
Про сучасність через призму історії
14.09.2019|Марія Грицюк, Івано-Франківськ
«Нехай прибереже свою реть лях, а ми тим часом помислимо…»

Re:цензії

22.10.2012|07:47|Іван Лучук

Трикутна оаза Ярослава Довгана

Ярослав Довган. Ось і моя оаза / Ярослав Довган. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2012. – 44с.

Досьогочас Ярослав Довган видав п´ять поетичних збірок: «Числобог» (1989), «1999» (1997), «Спостережник» (2004), «Посіяна до часу торба з сухарями» (2006), «Райський птах в осінньому саду» (2009). Чимало віршів вже з першої збірки зажили шаленої популярності. От хоча б цей: «Воздвигла Вкраїна свойого Мойсея - / сліпого про ніч кобзаря. / Обсіли пророка правці-фарисеї / і кажуть йому, що зоря». Багато хто пам´ятає його вірш, співаний, зокрема Віктором Морозовим, який починається словами: «Не від того я помру, що на світі буде война, / а від того, що вона мого вірша не достойна». Теж вельми відомим є вірш Довгана «До поезії», у якому виникають алюзії до давньокитайської поезії: «Спокусо, / бестіє, / поганко, / одухотворений тобою Бог! / Лі Бо / у горах / п´є вино до ранку». Цю вервичку можна було б продовжувати. «Спостережник» став вибраним із попередніх двох збірок із додатком нових віршів.

І ось найсвіжіша збірка Ярослава Довгана «Ось і моя оаза» витворює, на мою гадку, наче триптих із двома попередніми збірками «Посіяна до часу торба з сухарями» і «Райський птах в осінньому саду». Що ж наштовхує на висновок про триптиховість названих збірок? Є чимало чинників. Назву деякі з них. Спершу найбанальніші. Всі вони видані в івано-франківському видавництві «Лілея-НВ», в якому, до слова, Довган працює редактором (визнаний найкращим головним редактором на львівському Форумі видавців у 2004 році, теж до слова). Всі вони однакового формату, мають приблизно однаковий обсяг - від 34 до 44 сторінок. Та й поетика Ярослава Довгана, хоч і еволюціонує певним чином, все ж є впізнаваною (не скажемо ж, що закостенілою), виразно довганівською. Це, звичайно, натяжка до триптиховості, бо і в попередніх збірках дихає суто довганівське письмо. У всіх трьох збірках замість вимушених анотацій подано невимушені оцінки чи рефлексії трьох письменників - Тараса Прохаська, Юрія Андруховича і Миколи Воробйова відповідно. От що до «Посіяної торби» вписав Тарас Прохасько: «Чим зрілішою і глибшою стає поезія, тим менше літер і слів вона потребує. І ще менше місця залишає для невжитих слів і речень. Нові вірші Ярослава Довгана є підпертям такої ризикованої сентенції вповні». Зріле натхнення Довгана визріває на книжності та тонкому відчутті природи:

 

Застань себе вдома, а не по світах.

Твоя одіссея чаїться в книжках.

 

Ось маєш до хліба кус м´яса в борщі.

Порядок - у хаті і спокій - в душі.

 

Зелені вітрила дерев золоті

поблякли, натхнулись в осінній сльоті.

 

Триптиховості трьом наразі останнім збіркам Ярослава Довгана додає ще й те, що художнє оформлення та ілюстрації до них зробив Мирослав Король. Його ілюстрації вишукані й оригінальні, а своєю лапідарністю гармоніюють із Довгановими віршами. До «Райського птаха» Король використав авторську техніку «вогняної витинанки», а Юрій Андрухович (під криптонімом Ю. А.) вписав рефлексію-анотацію: «Розкошування в мові, в її найглибших западинах та улоговинах, філіґранна гра інтонаціями, чуттєва відкритість і прозора мудрість, а також особливий, джезовий, ліризм - усе, за що любимо вірші (та й самого) Ярослава Довгана, досягає в цій збірці найвищої недосяжності. Саме так я й назвав би одну з майбутніх рецензій на неї - "Досягнена недосяжність". Раю, можливо, й не існує, але хто б засумнівався в існуванні райського птаха ? Ці вірші - як передчуття, ще трохи - і він з´явиться». У цій збірці, зокрема, Ярослав Довган, пишучи про те, як він про всяк випадок вирівнює зігнуті цвяшки, задається питанням - як назвати свіжу збірку власних віршів? - і знаходить для неї назву «Старе відерко заржавілих цвяхів»:

 

рівняю зігнуті іржаві

цвяхи й цвяшки

(ще цілком здорові)

може пригодяться

прибити хрестика на браму перед Водохрестям

чи на Зелені свята замаїти хату

уф рідні мої пальці фу-у-у

доволі непотрібна і безглузда справа

як написання віршів

без середників і рим

традиція хіба когось обходить?

тож як назвати свіжу збірку віршів?

 

СТАРЕ ВІДЕРКО ЗАРЖАВІЛИХ ЦВЯХІВ

 

Але наступну свою збірку таки називає по-іншому: «Ось і моя оаза». Раз я вже навів рефлексії-анотації до двох попередніх збірок, то гріх не навести і до цієї. Автором її є Микола Воробйов (за редакцією якого й вийшла збірка):

«- А ось і моя оаза, - проказав Ярослав.

Маленька річечка оббігала верби і пишну леваду, поцятковану ромашками і півниками. На закруті, де, мабуть, було глибоко, щось час від часу сплескувало.

- Чарівна місцина. І що ти тут робиш?

- Слухаю. Слухаю, не чуючи, чую, не слухаючи...

- Здається, я розумію, бо теж колись мав таку оазу. Але втратив, бо, йдучи, не оглядався, прямуючи вперед і вперед. А мені ж казали: підемо завтра, щоб дізнатися, чи йти сьогодні. Все це добре, але ти щось казав про молоде вино?..

Після молодого вина я трохи помолодів. І нараз завершилась моя подорож до оази Ярослава Довгана».

Вельми амбівалентно висловлено, як сказав би Микола Рябчук. Є у збірці три вірші у прозі, в одному з яких «Темно-вишневий спогад» йдеться про Москву і про Ярослава, не названого на прізвище. Я здогадуюся, що йдеться про Ярослава Павуляка, з яким разом Довган навчався в Літінституті. Та й закінчується вірш словами: «І пахнуть терпко мирти з України, з Настасова», - а Павуляк народився в селі Настасів на Тернопільщині. Коли ми разом із Довганом і ще з десятком українських письменників їздили в Москву на літературний фестиваль у травні 1999 року, то в Ярослава була пристрасна (не скажемо ж, маніакальна) ідея зустрітися з легендарним актором Григорієм Віцином. І що ж, таки зустрівся з ним, але голубів на Арбаті з ним, здається не годував. Так і в віршах, Довган досягає виплеканої мети, якою б вона фантастичною в зародку не здавалася б. Квінтесенційним віршем збірки є, либонь, той, у якому в образ переростає титульне слово:

 

Досяг пустелі, згодом - і оаз,

там тихі води проявляють ясні зорі.

Твій триб життя, він зміниться, не враз.

А поки що випльовуй прах чужих історій.

 

Ти раптом прокидаєшся в сідлі

і бачиш, як в дорозі велико і звично.

Вчорашній сумнів уві сні зітлів,

і багатієш, багатієш блискавично.

 

Багатство думки, скромна розкіш фраз.

Ґраційно їх увінчує блискуча рима.

Й хоч тарантас скрипить й ти не Тарас,

цих коней необ´їжджених ти таки втримав.

 

Ось караван пустельних багачів

спиняється в твоїй оновленій оазі.

На давні рани стеляться цілющі мазі.

Довіку б ти здоров´ям так пашів.

 

У дечому (можливо, я помиляюся), у деяких своїх нюансах поетика Ярослава Довгана суголосна ліричним одкровенням Олега Лишеги, але не тому, звичайно, що вони земляки, а тому, що відчуваються якісь перехрещення світовідчуття й світобачення. І може, ще щось невимовне. Можливо.

Дуже мені імпонує числова ars combinatoria збірки, вона витримана цілком у моєму паліндромному стилі. По-перше, збірка має 44 сторінки, а по-друге, наклад її - 212 примірників. Тобто ці числа паліндромні, бо читаються справа наліво і зліва направо - однаково.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери