Re: цензії

Його батькам принесли лелеки, а забрали - журливі журавлі. 5 вересня виповнилося 40 днів як ці журавлі на своїх крилах віднесли у Вирій душу Василя Романовича Григор´єва, художника за покликанням, інженера-конструктора за фахом, патріота України - за духом.

Справді - малого Василька принесли лелеки, яких він (мабуть, із вдячності) годував жабками, підкидаючи жабок вгору, а лелеки на льоту ловили їх і годували лелеченят. Коли батьків Василька в тридцятих роках минулого століття розкуркулила комуністична влада (маючи дві корови і коня - хіба це не куркуль?) і в їхню хату заселився комуніст, то лелеки залишили своє гніздо (так!). Куди вони подалися - Василько так і не дізнався.

Мальовничі краєвиди малої степової річки Сури, зарослі яри, широкі степові простори під голубим небом - все це пройшло через вразливу дитячу душу, закарбувалося в пам´яті, а пізніше вилилося на полотна картин, які художник почав писати у віці... 48 (так!) років. А що ж до цього? Ось коротенько-побіжно про долю людини.

Після закінчення школи Василь Григор´єв декілька місяців провчився у Дніпропетровському художньому училищі, а далі - війна, після війни - доля вчинила «викрутас» зовсім у інший бік від малювання - закінчив спочатку залізничний технікум, а пізніше здобув вищу освіту і став інженером-конструктором з будівництва. Працював на декількох будовах. Після війни не вистачало робочих рук, тож було амністовано багатьох засуджених, які мали будівельну професію. Ось такі робітники (та ще полонені німці) були в розпорядженні Григор´єва на будівництві заводу в російському місті Енгельс. На цій будові полоненим німцям платили майже втричі більше, ніж власним працівникам. Це викликало величезне незадоволення, а «винним» виявився найближчий керівник - Григор´єв. За період півторарічної праці на цій будові Василю Романовичу довелося пережити страшне - було вчинено 11 замахів на його життя. Допомогло вижити і володіння прийомами самбо, і... Божа допомога (в критичних ситуаціях Василь Романович завжди звертався за допомогою до Бога). Тільки Бог допоміг вижити Григор´єву, коли бригаді амністованих на тій же будові вдалося вкинути його в глибокий котлован і накрити дерев´яними щитами. Від кинутого в нього сталевого лома зумів ухилитися. Цей же лом і допоміг йому вилізти, адже стояла зима зі сорокаградусними морозами. Півтори доби в´язень котловану вирубував ломом в мерзлій землі сходинки, щоб піднятися вгору. Це було не останнє випробування. Власне, за великим рахунком, наше життя - це випробування обставинами. Якби ж це були тільки природні обставини! А якщо - людські-нелюдські обставини? За таких нелюдських обставин загинув і дід Григор´єва - Юхим. Мешкав дід у Дніпропетровську, неподалік приміщення відділку НКВС (народного комісаріату внутрішніх справ), де в підвалі цього закладу в довоєнні роки розстрілювали репресованих. Вночі возом, якого тягла власна конячка, дід Юхим вивозив трупи розстріляних. Трапилося так, що один із розстріляних виявився живим і дід дозволив йому втекти. Не пощастило обом - пораненого спіймали і розстріляли разом із дідом.

Новий етап у житті Василя Романовича розпочався після переїзду до Дніпропетровська, де працював у будівельному тресті, потім - з 1956 року - аж до пенсії пропрацював у проектній організації - «поштовій скриньці», закритій проектній організації, де проектувалися споруди космічної галузі. Службові сходинки привели селянського сина до звання головного конструктора проектів. Йому доводилося підписувати тисячі креслярських аркушів, перевіряючи розрахунками на міцність кожної конструкції, кожного вузла споруди. Досвіду у такому проектуванні не було взагалі у державі, тож доводилося бути першопрохідцями. Найголовніша небезпека - загроза вибуху, тож доводилося проектувати, наприклад, випробувальний корпус, з товстелезними залізобетонними стінами, щоб у разі вибуху ніхто не постраждав. За час своєї праці головним конструктором у розрахунках Григор´єва не вкралося жодної помилки, споруди до цього часу надійно послуговують промисловому господарству. Щоб уявити хоча б частково масштаби виконаної праці, досить навести приблизний підрахунок - Григор´єв за час праці головним конструктором поставив біля 4 (так!) кілометрів одних тільки підписів.

Василь Романович дуже гордився своїм козацьким походженням (підкреслював, що предки по матері були козаки Сидоренки). Тож не даремно велика доля творчої спадщини народного художника (він сам себе так називав народним, тобто вихідцем із простого народу) є тема козацької доби. Український патріотизм, безмежна закоханість у красу рідно краю - це найкоротша характеристика, квінтесенція творчої спадщини художника. В анонсований альбом ввійшли 80 картин (не ввійшли до альбому дві роботи - автопортрет і портрет внучки).

Мені, як співавтору видання альбому «Україна мила», пощастило переговорити з Василем Романовичем про сюжет кожної картини, про його намір подарувати людям, з допомогою Божого благословення, своє світосприйняття. В коротких віршованих текстах до кожної картини я намагався доповнити словами те, що вкладав художник у свої картини.

Тяжка життєва доля дісталася Василю Романовичу Григор´єву, особливо - останні роки. Прикутий хворобою до ліжка, напівсліпий (лікувати катаракту спочатку не було коштів, а потім - загальний стан здоров´я) художник просив у Бога щасливої долі не тільки своїм дітям (два сини і дочка) та рідним, але й своєму дітищу - картинам (бажаючи залишити всі картини в Україні, Григор´єв не спокусився на пропозицію іноземних покупців під час виставки картин у Києві). Випробовування обставинами продовжувалося і в кінці життя - три місяці тому залишила цей світ надійна помічниця, дружина. Доглядали діти, внук, але життєві сили поступово затухали, наче останні спалахи свічки, яка погасла 28 липня 2012 року.

Кінець минулого і початок нового століття-тисячоліття художник Григор´єв В.Р. був у постійних пошуках видавця, адже йому мріялося, щоб якомога більше людей побачили та оцінили його творчий доробок. Автор цих рядків теж допомагав у цих пошуках, аж доки не відгукнулися (мабуть, послані самим Богом) священнослужителі Свято-Покровського Храму в селі Рубанівському на Січеславщині. Священик В.Пишний, працівники видавництва «Навіки» В.Дерев´янко, П.Тєпін, Т.Сокиркіна за благодійної підтримки І.Чечеля все-таки здійснили мрію Василя Романовича - не тільки видали альбом у паперовому варіанті, але й розмістили електронну версію альбому.

Вказана версія надає змогу ознайомитися з творчістю художника Григор´єва Василя Романовича будь-кому. Кожен відвідувач цієї електронної версії має змогу і прокоментувати твори митця, і висловити свої враження від творчості художника, патріота України. Його творчість заслуговує на більшу увагу суспільства, але видавця, який би спромігся донести більшому колу поціновувачів художнього мистецтва, зараз знайти практично неможливо, на жаль.