Літературний редактор «Грані-Т» і батько трьох дітей Іван Андрусяк, який регулярно тішить малюків дивовижними віршиками, цього разу заговорив прозою, ближчою для дітей середнього шкільного віку. І в прозі мова Андрусяка така ж мелодійна, як і у віршах, до того ж не позбавлена сучасних кумедних «словечок». Новий твір – що не зовсім і новий: скорочена версія повісті була опублікована 2010 року в журналі «Барвінок» – несе повчальну місію. Читачі мусять навчитися розрізняти свою і позичену мрію.

Головний герой повісті, попри всі асоціації, що викликає її назва, – школяр Івась Бондарук на прізвисько Бурундук, якого турбують ті самі проблеми і який живе таким самим життям, як і безліч сучасних українських хлопців: «Якщо ти розгорнув – або розгорнула – цю книжку, тому що хочеш прочитати щось цікавеньке про бурундуків, ховрахів, пацюків чи інших гризунів, – тоді нам з тобою не по дорозі! Закрий її негайно, поклади на місце – і забудь» (ст.5).

Із перших сторінок книга захоплює настільки, що навіть доросла людина легко занурюється у вир шкільного життя, що й казати про однолітків головного героя. Це реалістична історія дитячого життя. То Івась збирає гроші на нову мобілку, то читає «Айвенґо» й кайфує, попри те, що це твір за шкільною програмою, то знаходить у бабусиній хаті старезний журнал «Перець», то їде разом із батьками та сестричкою в село до бабусі, яка може годинами розповідати про цілюще повітря села та шкоду міста. А ще Івасів тато добре розбирається в комп’ютерах. Саме ці знайомі для всіх нас – і дітей, і дорослих – деталі роблять твір захопливим і цікавим, адже ми так любимо знаходити у книзі щось знайоме, щось із свого життя.

При цьому, навіть коли чимало нинішніх і колишніх школярів не надто охоче поринуть у світ шкільних переживань і підліткових пошуків себе, у повісті зустрічаються такі позитивні люди, що атмосфера сама собою стає приємною. Від Івасевої бабусі віє лагідністю і мудрістю. А його тато відчуває, коли не треба зайвий раз розпитувати сина. І, помітивши похнюплений вигляд Івася, лише підбадьорює жестом. А ще тато дає синові мудрі поради і ставиться з розумінням до всіх дитячих «дурощів». Це міцна родина з дуже теплими взаємовідносинами – певно, звичними для автора книги. А ті маленькі читачі, які не мають підтримки від батьків та в житті не бачили директора школи, що з розумінням ставиться до складних підліткових періодів учнів, певно, з радістю читатимуть про такий собі еталон родини і школи.

Окрім зрозумілих кожному школяреві повсякденних справ і проблем, юні читачі, безумовно, оцінять таємничу історію про зніщє і чорта-антипка, яка так захопила головного героя. А ще у повісті зустрічаються дуже смішні моменти. Наприклад, як п’ятирічний Івасик телефонував лелекам з батькового робочого кабінету, щоб замовити братика. Хлопці (а треба сказати, що книжка таки більше хлоп’яча), певно, вподобають роздуми Івася про жіноцтво. Івасик міркує так: мама ж «дівчинка, а в дівчаток усе як не в людей…», а свою сестричку він дуже любить, але в неї є одна вада – вона дівчинка.

Ну і головна «фішка» цієї книжки – це, звісно, ілюстрації Ганни Осадко. Кожний більш-менш важливий момент ілюструють дитячі замальовки – так ніби Івасик про всяк випадок замальовує героїв своєї історії. Ці малюнки дуже пожвавлюють читання.

Не впевнена, що книжка в очах підлітка виглядатиме аж так повчально, як це замислювалося (про що свідчить післямова казкотерапевта Катерини Єгорушкіної). Перш за все Івась Бондарук – непопулярний у школі хлопчак, якого дражнять образливим прізвиськом, який любить учитись та не вміє грати у футбол, може, й нагадає тому чи іншому хлопцеві себе, але навряд чи стане героєм, на якого хочеться бути схожим. Звісно, у кінці повісті Івась усвідомив, що марно ганявся за ефемерним щастям, та ще й завоював повагу у класі і схвальний відгук «задерихвістки з паралельного класу – кісочки-бантики-сюсі-пусі», але однозначно не став героєм, які подобаються підліткам. Проте хто зна... Цільовій аудиторії видніше, тож, шановні «діти середнього шкільного віку», слово за вами! Із певністю можна сказати одне: повість Івана Андрусяка належить до тих книг, читаючи які в дорослому віці, зітхаєш і думаєш, як шкода, що в мене в дитинстві не було такої.