Поетична збірка Богдана Боденчука «Море» має досить небезпечні складники. Серед них: любов, вона, ми, море і ще кілька проюзаних поколіннями понять, від чого вони, з одного боку, обросли інтерпретаціями, і самі по собі можуть правити за повноцінні тексти, але, з іншого, — відтягнувши на себе коц, ладні звести сказане до чергової мінестрелевої історії про Двох і Кохання. Проте все інакше.

Вируливши від небезпек овульгарнення, автор вийшов на свій шлях широкий, і таки зумів сказати нове та в новий спосіб про мовлене-перемовлене. Зрештою, нема нічого нового під цим сонцем.

І біля цього моря. Воно, отже, розлилося обкладинкою, присутнє чи не в кожному тексті в той чи інший спосіб: «А хочеш ми зникнемо десь біля моря // де хвилі молитву читають», «Ми як маяки у морях одинокі // Даємо іноді надію як світло для інших». Вода, як відомо, набирає різних форм, так і тут. В одному випадку: життєва волога, місця зародження життя, зрештою, й з’яви Афродіти. Тому до моря щораз вертається і звертається ліричний герой. В іншому випадку: море — топос омріяний та очікуваний. Топос здійснення: «І кохати тебе сильніше // Торкаючись ранкової води із якої сходить сонце // Води по якій ходив Ісус».

Далі таке:  «мені від вулиць і міст нічого уже не потрібно // я твоє море терпке допоки у мене є ти». Вимальовується струнка композиція тези-антитези: місто-море; у першому - цигарки, вулиці, кухні, інше – наповнене піском і сонцем. Місто, як реально наявний топос; море, як щось, що існує на іншому рівні. Хоча час від часу одне заплітається у  інше: «Любов моя до тебе наче місто // Така ж одинока і трішки заплутана // Наосліп веде до своєї пристані // Стрибає у ріки тікає від русла».

Так само й «ти»-«ми» постійно присутнє: «ти знаєш і десь в далекому піднебессі // у наші серця вливають море», «у мене є ти а більше мені нічого не треба», «я твоє море терпке допоки у мене є ти». Роздвоєння на себе та іншого: відкрито та/або приховано. Інший присутній завжди, його очікується: «малювати двері відкритими // щоб ти могла увійти в них». Образ іншого маячить на горизонті, але залишається недосяжним і водночас вживленим, що позбавляє необхідності лиття сліз та інших рідин: «Ти живеш у моїх легенях // ти живеш у моєму слові».

Незважаючи на романтичність самої фігури очікування, бадьорить те, ще вона неовульгарнена та не загнана у загінчик того, що англійською гарно кличуть cаlf або puppy love, себто інфантильні виплакування й милування у стилі Дафніса і Хлої, Марусі та її кавалера. «Ми з тобою такі от собі пароплави //Що стараються тихо пливти оминаючи хвилі // Ми з тобою беззвучно німі».

Так само, як текстами розливається інший, ними розливається очікування. Очікування заради очікування, як мета і засіб. Очікування її та моря: власне, проектування себе у той-час-коли. «Знаєш напевно найважче чекати // Коли ти востаннє цілуєш уста осінні», «Мені б покинути все // пережити без тебе цю осінь і зиму // Зігріватись теплом зовсім інших // щоб не мерзнути у долоні».

І як доважок: символізм, звісно, гнила річ, але чорт забирай, таки добре на закінчення процитувати останній вірш  на останній сторінці: «а поки ти дівчинко слухай // пісні що рятують від смутку і болю // зачитуй поетів виписуй фрази буденні // чекаючи свого кохання що // пливе до тебе як човен».

На додаток:

Богдан Боденчук: поет, учасник літературної студії «87» ім. Юрія Завадського, організатор культурних подій, учасник гарту ALLSTARS, переможець П’ятого західноукраїнського поетичного батлу 2013 року. Наразі працює вчителем світової літератури.

Про збірку «Море» відгукнулися:

Дмитро Лазуткін:  «Боденчук продовжує шукати власний спосіб наближення до сакрального світу. Його поетика через побутові речі вступає у нескінченний діалог зі світом зникомих, але й до болю знайомих почуттів».

Юрій Завадський: «запізнюється, в поспіху дошукуючись нових слів, котрими сказав би все належно… Книжка «Море» навчить нас бачити нову сучасну поезію, непричесану й неочікувану, і навчить автора бути раціональнішим у формі й жорсткішим у спілкуванні зі своїм персонажем».

Андрій Любка: «вірші Богдана Боденчука такі різні, що його не можна назвати окремо «ліричним», «іронічним», «громадянським», «сучасним», «традиційним», «провокативним», «римованим» чи «неримованим» поетом, бо він є всім цим водночас».

Богдан-Олег Горобчук: «Море» — це передовсім збірка лірики, поезії очікування і передчуттів».

Богдан Боденчук. Море. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2013. — 50 с.