Завантажити

нашої служби. І рішення нами підготовлене і було б вже прийняте, але за Вашу особу клопоталося Ваше центральне відомство із столиці в особі заступника Міністра, який на наш офіційний запит підписав блискучу характеристику щодо Ваших інженерних здібностей, де йшлося про те, що їх справді можна і навіть потрібно досить ефективно використати в мирних цілях на благо всієї нашої Держави та її вірнопідданого люду. У нашої контори немає підстав не довіряти тій об’єктивній інформації від поважного міністерства, бо ми додатково перевірили, така вже наша звичка, що цю інформацію готували люди, які не мають із Вами родинних зв`язків чи постійних дружніх позаслужбових стосунків. Для нашої контори встановлено непорушні приписи, що найпершими мають вирішуватися ті проблеми, що мають загальнодержавне значення, і тільки з погляду загальнодержавної користі, а вже потім повинна розглядатися доля окремої, хай навіть такої непересічної, як Ви, людини.
Офіцер почав діставати із шухлядок свого столу тоненькі й грубезні канцелярські папки, вони були перев’язані банальними шворками зі скрученого брунатного паперу, було видко, що старшому офіцерові ці папки із документами були підготовлені й передані з якогось підрозділу імперської служби саме для цієї розмови, тобто затримали і привезли його сюди не випадково. Господар кабінету повільно складав папки з документами на височенький стос, приглядаючись тільки до назв, наче шукав щось конкретне, потім з найтоншої витяг тільки одного аркуша і простягнув його через стіл до рук затриманого.
– Отже, я Вам передаю з рук у руки офіційне запрошення Міністерства на переїзд до столиці метрополії на досить престижну посаду в центральному апараті Вашого відомства, до речі, з усіма побутовими і соціальними пільгами, які відповідають запропонованому Вам ранґу державного чиновника. Ви збираєте вдома за півтори години свої найнеобхідніші на перший час речі, прощаєтесь із батьками без зайвих сантиментів і сліз, бо вони мають зрадіти стрімкому злету Вашої кар’єри, після чого Вас доставляють мої співробітники на летовище із квитком, якого вже виписали за наш кошт на Ваше ім’я, у столиці Вас зустрінуть мої тамтешні колеґи і розмістять в досить пристойному і облаштованому помешканні, якщо йдеться про холостяка. На цьому поки все, бо подальший розвиток подій залежатиме вже тільки від Вас, від Ваших здібностей і Ваших прагнень, від Вашої поведінки і ставленні до чинних законів нашої Держави. Тепер коротко щодо альтернативного варіанту – ось, – офіцер повільно порозкладав на столі папки з документами, потім взяв з них до рук іншу, трохи повнішу папку, – можете ознайомитися із ордером на Ваш арешт, якого ще вчора підписав міський прокурор, після ознайомлення з нашим поданням до прокуратури, де Ви звинувачуєтесь у тяжких кримінальних злочинах проти безпеки Держави, за переліком і вагомістю яких нам просто необхідно відправити Вас без зайвої тяганини на добрий десяток років займатися зовсім не інженерними справами, ось, погляньте, які вони грубезні, що, мабуть, і без перебільшень можна припустити – вагомі томи Вашої персональної справи, де усе, про що я сказав, підтверджено юридично оформленими документами, завіреними показаннями свідків, серед яких, вибачте, так вже сталося, є і Ваші близькі друзі, і Ваші родичі. На жаль, зараз Ви не можете ознайомитись із цими матеріалами, не встигнете, оскільки на роздуми щодо самостійного вибору Вами одного із запропонованих варіантів даю тільки кілька хвилин, поки я випалю люльку, бо літака затримувати ми не маємо права, а власне і не хочеться – там таки більше сотні лояльних до Імперії пасажирів і, це Ви і самі добре розумієте, які ані в чому і ніколи – ні словом, ні вчинком, ні думкою не завинили, і будемо сподіватися, не завинять перед нею...
Офіцер полишив своє місце за столом, м`яким притишеним кроком підійшов до вікна, не поспішаючи розкурив коротку люлечку з вишневого дерева, поглядаючи через заґратовані шиби на вулицю, де сновигали із своїми дрібними клопотами городяни. Гомін вулиці ледь пробивався до кімнати через причинені щільно вікна, все у ньому зливалось до одного неголосного гуготіння: шум машин і людські розмови, шелест віття дерев із молодим листям, дзвінкий стукіт дівочих підборів о цеґлинки хідникв, старече човгання чобіт... Там, на волі, по той бік ґрат у кожного була своя реальна справа, свій клопіт, свої радощі, своє майбутнє... Там, під легенькими зітханнями весіннього вітерцю злітали з каштанів білі пелюстки на вулиці його міста, бо кінчалася весна, бо починалося літо... В цьому кабінеті змішалися до купи уламки причинної дійсності із химерними персонажами театру абсурду для одного глядача в залі, з одним актором на сцені та десятками паяців за лаштунками, і цей одинокий лицедій – якийсь недолугий офіцер, що намагався удавати із себе, Бог тільки відає, кого, нереальний офіцер із люлечкою, де натоптано тютюну всього на кілька коротких хвилин, суворий офіцер з манерами вихователя дитячого садка, який зараз із непідробним

читати