Завантажити

відданості їй найвірніших слуг, тому інколи злітали голови і з найвірніших... І були то не помилкові рішення, а системні нагадування про необхідність підтримувати постійно нев’янучу любов до імперської ідеї ощасливити людство своїми материнськими обіймами...
Офіцер поводив себе із затриманим мовби пересічний чиновник з міністерства соціального забезпечення, а не з цієї грізної установи, мовби втомлений чиновник, якого примусило сьогодні начальство поверх основної роботи ще й втовкмачити пересічні істини найсправедливіших і найгуманіших імперських законів недоумкуватому, але впертому прохачеві, котрого важко у будь-чому переконати, навіть у тому, що нормальні люди мають сповідувати нормальні моральні цінності, якщо державна влада вимагає, не прохає, а саме вимагає, то годі вже чіплятися за старі забобони і звичаї, за так звані “національні традиції”, за спогади про давно проминуле – треба відверто, без ніяких застережень, зректися хибних уявлень про наміри цієї влади щодо щоденних щирих клопотів про добробут для всієї спільноти і для кожного сущого зокрема, бо тільки вона у спромозі думати за кожного свого підданця, давати йому щодня роботу, хліб насущний і в дозованих порціях необхідні для збереження здорового духу розваги і видовища. Офіцер безперервно продовжував викладати штамповані загальники імперського міністерства пропаґанди, які й так муляли очі людям на всіх вулицях міст, містечок, сіл і вздовж всіх шляхів між ними, на кожному робочому місці в установах і фабриках, галасуючи з кольорових плакатів та транспарантів до кожного перехожого, до кожного обивателя, до кожного робітника. Здавалося, офіцерові було байдуже до кого говорити, тому і падали слова на підлогу біля столу дрібними крупинками снігу і танули враз і без сліду, щезали в порожнечі кабінету без ніякого відлуння слова, що були звернені мов ні до кого, і ставало від того на душі гидко, аж млосно. Його намагання якось опиратися не могло підвестись, бо розчавлювалось отаким безпристрасним і незворушним, майже ритуальним дійством подання інформаційного мотлоху, серед якого жодної свіжої думки чи навіть одненького вагомого слова, за яке можна було б зачепитись для ідейної суперечки із ворожою стороною, тої суперечки, до якої він був готувався ґрунтовно здавна і, вважав без сумнівів, що був досить підготовленим. Паморочилось від того, що замість погроз і залякувань, до яких він також був готовий, погроз від тих невідомих зверхників, які й знати його не хочуть, бо для них він виявився дрібним і зовсім безпечним весняним метеликом – одноденкою, що прокинувся сонячним ранком після довгої холодної зими на заквітчаній галявині, якого не стане ще до ночі. Його виводило з рівноваги те, що з ним не змагається, не судить його, не виголошує йому вирок, а просто бавиться з ним лишень пересічний представник тої високої зверхньости – втомлений і посивілий на державній службі офіцер:
– На превеликий жаль, я далеко не все зміг Вам сказати, що мав би – у мене зовсім обмаль вільного часу для теревенів, хоча мені справді було б приємно погомоніти із Вами довше, бо є про що, звісно, і побалакати, і подискутувати. Але, як це не прикро, у Вас також наразі зовсім немає часу не тільки на розмови зі мною, але й на обмірковування нашої пропозиції щодо свідомого самостійного вибору Вами оптимальнішого, я б сказав – кращого саме для Вас, варіанту Вашої подальшої долі тільки із двох можливих пропозицій, що хоче запропонувати Вам через мене наша контора, до якої Ви, наскільки мені стало відомо, ставитесь, я б сказав, не зовсім толерантно.
Офіцер так і сказав – “контора”, прозвучало це сухо і буденно, без посмішки і без натяку на іронію, бо для нього імперська таємна служба безпеки була звичайною роботою, на яку він віддавна приходить щодня так само, як будь-який чиновник іншого відомства змушений з`являтися до своєї контори. Робота як робота – дає хліб і до хлібу, і багато-хто з пересічних обивателів хотів би мати подібну роботу, бо і хліб тут смачнішій, і до хліба дають значно більше ніж в інших, також державних, конторах. Тільки треба було мати для того певне соціальне походження, лояльне ставлення до Імперії не тільки самого претендента, але і його близьких та найдальших родичів, і ще багато-багато чого такого, про що цим пересічним обивателям не могло й на думку прийти… Говорив і говорив, підкреслюючи майже через кожне слово ввічливе звертання на “Ви” до співрозмовника, якому не давав можливості навіть вставити до розмови коротким вигуком – “так” чи “ні”.
– Нам не треба від Вас ніяких політичних заяв, зізнань, виправдовувань чи пояснень. Маєте повірите мені, що ми і так знаємо про Вас і Ваших спільників геть усе і тому трохи більше ніж треба, маєте повірити на слово і саме зараз, а де Вам дітись, що нам всього цього ретельно зібраного компромату вистачає через верх для прийняття справедливого рішення суду і без Вашої безпосередньої участі. Я певен, що Ви достатньо обізнані із законодавством нашої Держави щодо безмежних повноважень саме

читати