Завантажити

народжувались самі собою віршовані рядки, але пам’ятаються з того тільки невеличкі уривки – “...і прилетять із дому журавлі на килими червоні з журавлини, то наша кров розлита на краплини”...
Де, в кого шукати допомоги? А якщо, справді, все-таки він, але як дістатися до нього?.. Тільки він – колись близький і рідний, а тепера геть недосяжний і не тільки для мене, до чого я не міг звикнути довгенько, а по його титулах з офіційних ґазетних публікацій чи радіорепортажів, навіть не міг повірити, що то пишуть і говорять саме про нього – бували в історії збіги і багато крутіші. Згодом до того спочатку призвичаївся, а потім стало мені якось зовсім і байдуже, а по якомусь часі почав і забувати про його можновладне існування. Майже зовсім забув, позбувся, начебто назовсім викинув його геть із своєї пам’яті, але сьогодні міг порятувати мене лише тільки він, тільки його можновладна посада. І я почав уважно слідкувати за всіма його переміщеннями неосяжною країною з ґазет та радіоповідомлень, намагаючись будь-що десь потрапити йому на очі чи просто встромити своє клопотання до рук одного з його численних помічників, якщо вдасться прослизнути через увагу пильних охоронців. Все інше мало статися автоматично, ціла служба досвідчених пропаґандистів працювала на створення і закріплення у народній свідомості образу мудрого і доброго урядовця. На кожне звертання відповідь була обов’язковою. Інша річ, яка відповідь – чи вирішення питання, чи обіцянка вирішити, чи доручення комусь розглянути його на нижчий владній сходинці. Ретельно виважуючи кожне слово, склав невеличкого листа до великого посадовця з уклінним проханням допомогти хворому ветеранові великих будов Імперії повернутися до рідного дому лікувати свої рани. Я настільки повірив у реальність вирішення своїх проблем через такий сумнівний варіант, що все поставив на нього і зрештою виграв, як іноді виграють випадково на єдиний, придбаний знічев’я чи подарований кимось для жарту, лотерейний білет...
Крапелька зілля розтеклася пошерхлим язиком, гострий біль трохи відступив від серця, поступово пішла рятівна теплота до захололих кінцівок, виступив на лобі рясними крапельками піт, але голова обважніла настільки, що ледь спромігся повернути її у бік прочиненого в ніч вікна. Десь там мало б уже почати сіріти, але зірки ще були досить яскравими на чорному небі, я легко вирізнив з поміж них оту, що постійно вказує мені напрям до величної столиці колишньої Імперії, де доживав свого віку він – мій колишній побратим і недавній рятівник, що став ізнову недосяжним і, відверто кажучи, зовсім непотрібним для мене у всій його величі на тому краю чужого світу... Допоміг і годі…
Зірки майже завмерли у своєму одвічному русі, повзли не кваплячись темним небосхилом повільніше за сонного слимака, але ота – провідна, вказуюча, майже зовсім щезла за дахом сусіднього будинку, чи може ізнову мені почало темнішати в очах так, що зробилась вона серед інших подібною до всіх, і я став неспроможним вирізнити її серед зоряного безладдя... Аби ж вдалося мені хоч трохи заснути, провалитися в небуття від дурних спогадів, але недавній біль, що був причаївся на час, зненацька прокинувся, вмостився поруч, безперервно нагадуючи мені про себе біля самого серця, торкаючись до нього хижо гострим своїм вістрям…
А чи порятував мене він?..Чим і від чого?..
Самотній старий волоцюга отримав в нагороду за десятиліття важкої праці таку дрібничку – на верхньому поверсі багатоповерхової кам’яниці на околицях міста однокімнатне помешкання для оцього болючого копирсання у спогадах про змарновані у бігах і схованках літа, аби знайти серед них хоч дрібку чого-небудь світленького чи радісного в суцільній маячні перегонів невідомо чого і з чим... Може я йому допоміг покласти на шальку милосердя такий винятковий для нього доброчинний вчинок, якщо має колись дійти до тих терезів, що визначають подальшу долю людської душі. Скільки таких, як він стрічалося мені скрізь, які й не досягали високих посад, проте були схожі одне на одного своїми поглядами щодо ставлення до пересічних для них людей. Забувалося і забулося майже все, хоча інколи щось лишалося надовше, коли запам’ятовувались й зовсім випадкові зустрічі, десь на хіднику серед натовпу буркне таке посадове мурло щось невиразне на ввічливе запитання стрічного і почвалає далі. Але чи прогулюються високі посадовці хідниками людних вулиць?..
Я сумирно, без зайвого ентузіазму, відпрацював після повернення на Батьківщину ще кілька років у різних будівельних орґанізаціях, і це дало мені змогу без довгих зволікань отримати, звичайну за своїм розміром, державну пенсію, на яку і животію сьогодні. Я повернувся тихо, непомітно, не здіймаючи й найменшого галасу навколо своєї особи, не намагався шукати для зустрічі кого-небудь серед колишніх знайомих із тих давніх днів, ледь не подумав – буремних і звитяжних, майже ніколи не ходив на різні мітинґи, віча, збори, сходи чи на якісь інші заходи численних партій і рухів, кількість яких зростала

читати