Завантажити

коли в того, котрого б`ють, руки перев’язані за спиною і так, що не має змоги в’язень ані здачі дати слабшому, ані дулі скрутити дужчому...
Тільки зовсім зле було Сірому з того, що тая чернеткова леґенда Довбні лишилася голою схемкою, бо ж якось мусила вже пообростати необхідними додатковими подробицями, побутовими деталями, усіма тими різними дрібничками, що змогло б наблизити її до життєвої правдоподібности, але ж де тепера часу взяти на фантазії – вчора треба було думати, вчора...
- За що? Маєш сам знати, не такий ти дуркуватий, як прикидаєшся, але я сьогодні навдивовиж лагідний і доброзичливий, тому нагадаю тобі, сучого ти батька стерво, що ти повинен нам повідомити зараз про дещо, і щоб ти знав – це ж необхідно тільки задля порятунку твого власного життя, ти мусиш мені чітко, виділяючи окремо кожен склад, продекламувати, як слухняний школярик перед своїм вчителем на іспиті, аби отримати жадану відмінну оцінку. І ти її матимеш усього за кілька правдивих слів: треба лишень назвати номера банківської шухлядки і шифр до неї, ще й віддати невеличкого такого ключика, до того ж, ключика простого, а не золотого.
До Сірого, так йому здалося, озвався з пітьми голос втомленого за довгий робочий день вчителя молодших класів, тихий і майже дружній голос, бо ж глумливе звертання з глибини помпезного фотеля прозвучало набагато лагідніше, ніж отой нещодавній жорстокий ляпас, наслідки з якого Сірий все більше відчував на своєму припухлому обличчі.
Це вже було деяким поясненням ситуації для Сірого, хоча він і так здогадувався від самого початку цієї прикрої оказії, що хапати його на виході з банку серед білого дня, ще й при сторонніх випадкових свідках, з ніякої іншої причини не було за що, але йому якось іще треба напружити пам’ять, аби відтворити для себе найменші дрібниці усіх подій останнього дня, аби зрозуміти – на чому він проколовся, де дурно схибив, чому втрапив до цієї халепи, тому Сірий було спробував трохи виграти часу для тих роздумів, навіть зробив спробу вдати, що знепритомнів від дужого удару й болючого падіння, але пружний струмінь студеної води нагло торкнувся обличчя і викрив ураз всю його незграбну хитрість. Від тої освіжаючої води, що брутально зволожила Сірому груди і спину, до нього повернулися деякі втрачені відчуття реальності саме того, що це не є дурним сном, в якому розум не здатний керувати фізичною оболонкою – все тіло вхопили холодні дріжки, він несвідомо засмикав ногами, намагаючись підібгати їх глибше під себе, наче від того мало стати йому трохи тепліше. Повільно перебираючи, скрученими за спиною, руками гострі нерівності на стінці, спромігся нарешті всістися на підлозі з притуленими до грудей ногами, спираючися спиною до стіни так, що навіть зміг повернути голову в бік своїх нападників, які мовчки спостерігали за незграбними рухами Сірого. Але пауза тривало недовго, хтось там, очевидно, що той самий здоровило, нервово переступив ногами, наближуючись до бранця, аби ізнову вдатися до бійки, якщо пролунає наказ.
- Невже скажеш, що забув, бо вже минуло кілька годин, як ти вийшов з банку, чи щось інше заважає тобі щиро побалакати із нами, га, небораче? – Якось надто весело спитав з висоти свого царського трону старший із супротивників, недоречно смішкувато прозвучало те запитання для Сірого, хіба що він зміг, наче навмисно, щойно розсмішити того супротивника своїм незграбним смиканням ногами на підлозі посеред свіжої холодної калюжі, а супротивник витримав зовсім коротку паузу і вже без ніякого гумору поставив бранцеві нове запитання, оскільки не отримав від нього і на попереднє зовсім ніякої відповіді:
- Прокидайся швидче, дурню, а може надто слабко тебе освіжили, то можемо додати, холодної води в нас не бракує, спритніше думай, чи лляти іще, аби ти нарешті спромігся на відповідь?
Зрозумів Сірий, якщо йому нема де дітися від своїх катів, то треба спробувати раніше встряти із ними до яких-небудь перемов, і відказав перше, що прийшло на розум, хоча воно, покищо, лишень дотично вписувалося до заготовленої Довбнею леґенди, але могло здатися нападникам досить правдоподібним з-за своєї несподіваності. Без сумніву, що ключи від хати вже були у них в руках, нападники повигрібали з кишень захопленого геть усе, але що і як їм міг пояснити Сірий, чому немає в його кишенях ключика від банківського сейфіка, він ще не знав, а правда могла йому більше нашкодити, ніж допомогти. Тим ключиком опікувалася секретарка Довбні, котра зайшла до банку трохи раніше від Сірого і зачекала на нього у просторому вестибюлі на кріслі для відвідувачів під штучною, а може і справжньою, пальмою, а коли отримала ключика від шухлядки, то зразу віднесла його до помешкання Сірого, бо так наказав зранку Довбня. Вона вийшла з банку на п’ять хвилин раніше від Сірого, де на неї чекало службове авто Довбні, та поїхала на ньому спокійно до Сірого додому, аби там залишити оцього ключика від сейфу, которого вимагає нападник, і той ключик дійсно є простим, а не золотим, навіть не

читати