Завантажити

раритетного фотелю з вигнутими на всі боки ніжками, в м`яких принадах якого угніздився старший з нападників, без ніякого сумніву – старший, бо щойно наказував здоровшому напарнику, бо виглядав надто поважно, аж хизувався своєю зверхністю, і був зовсім пристойно вбраний, не по-робочому, а майже святково, навіть біленька хусточка виглядала з нагрудної кишеньки темного піджака.
Але не всі деталі виробничого антуражу і своїх нападників встиг розгледіти Сірий серед тих присмерків, в яких ховалося і обличчя того вальяжного керівника протилежної сторони на неофіційних перемовах із нагло захопленим заручником – занадто завеликий простір для таких балачок, а лампа замала і зовсім тьмяна. Від її непевного каламутного світла ще смерковішими виглядали закутки старого цеху, чорно випромінюючи невидимі тривожні хвилі якогось ще незнайомого, але досить близького у часі, паскудства. Тільки якусь хвилину все те міг розглядати Сірий, відколи його затягли сюди невідомі захопники, притулили до нерівної прохолодної стінки і зняли з голови чорного полотняного мішечка. Спершу Сірий відчув був якесь полегшення від того, що його нарешті звільнили від задухи і темної невідомості, що зміг нарешті побачити, майже впритул, обличчя своїх невідомих нападників, з якими мають ось-ось розпочатися із ним якісь перемови чи торги, задля яких і привезли Сірого сюди, до цього приміщення, але замість очікуваних балачок між двома договірними сторонами стався оцей несподіваний шалений удар під ліве око, що викресав з його голови цілого снопа різнокольорових іскор. Сірий не мав змоги допомогти собі зв’язаними руками, тому, падаючи на підлогу і відчуваючи підсвідомо навколишню захаращеність, машинально стулив повіки, аби не зачепитись за щось чи не наштрикнутись на що-небудь гостре, але потім відчув, що вже не зможе розплющити своїх очей.
“Без ніякого сумніву ці двоє нападників є отими спритниками, котрі ще влітку видурили у старого Вчителя кляті дискети, ми з Малим навіть марно намагалися їх наздогнати і зазнайомитись, але за кілька місяців після тої невдалої гонитви вони самі наздогнали мене і зараз, не вітаючись і не знайомлячись, розпочали бавитися зі мною, мов двійко наїжених котяр із пійманою мишкою. Аби знаття: чи з`їдять, чи відпустять, але ж самий початок їхнього знайомства зі мною не віщує нічого приємного для мене. Добре, що я не траплявся їм раніше на очі, але шкода, що і в мене про них обмаль інформації. Чому Довбня нічого про них не розповів, коли він зумів дещо там вивідати, бо ота, здобута Довбнею, інформація навіть надала змогу повернути до себе ізнову вчителеві дискети, а може то зовсім інші новіші конкуренти, зі ще невідомої для нас бандитської зграї, котра також забажала взяти участь в перегонах за скарбами Вчителя? Хоча навряд, бо дискети ми перехопли тільки вчора пообіді, тому, крім попередніх власників, не було кому хапатися сьогодні за втрачене вчора, але як вони встигли отак швидко вийти на мене?” – Намагався зорієнтуватися в ситуації Сірий, напружувався, продираючись думками крізь добряче гудіння у своїй голові, а в очах ще й миготіли спалахи гаснучого фейверку, хоча, вже було цілком очевидно, яскравим спалахам довгенько не доведеться гаснути, бо розпочаті отак суворо проти нього переговорні дійства нападників не могли скінчитися одним, нехай і дужим, ударом – він це відчув і розумом, і всіма своїми зболілими м`язами, завмер у напруженому чеканні, що, ось-ось, гримне наступна сальва, а від тих додаткових палючих фейверкових іскор вже зможе спалахнути все його покручене тіло, якщо він не знайде терміново якогось несподіваного, але прийнятного і зрозумілого для противника, виходу з цієї жахливої халепи, до якої вскочив з-за свого необережного поспіху в надто простій операції в банківському сховищі – приніс, поклав, зачинив і вийшов. Довбня щось поспіхом проторохтів перед самими відвідинами банку про необхідність запам’ятати Сірому простеньку леґенду, так, лишень про всяк випадок, якщо вже трапиться несподівана приключка, бо ж тільки береженого Господь убереже, на що Сірий тоді подякував із удаваною ввічливістю, всміхаючись подумки з незрозумілих побоювань товариша, але тільки тепер він зрозумів, що й при виконанні найпростішої операції може трапитися з її виконавцями все, що завгодно. Тому Сірому спало на думку, що наступного разу, якщо він видряпається з цієї халепи і якщо буде в нього бажання продовжити колись подібні забавки, він буде готуватися до них ретельніше. Яким би не був досвідченим Довбня, але блідо виглядало б зараз озвучення тої схематичної леґенди, складеної знічев’я шефом, у нерівних змаганнях з вишуканою брутальністю цих суворих нападників – щось подібне було скинулося в голові Сірого саме за мить до того несподіваного стрімкого удару, котрий щойно приклав його всім тілом до холодної підлоги. Блідо чи яскраво, але ж нічого ліпшого на цю хвилину в нього не було, аби якось спробувати зав’язати розмову зі своїми ворогами – будь-яка балачка завжди набагато краща за биття обличчя, особливо тоді,

читати