Завантажити

тиском, із гіркотною правдою, що таки нема куди йому наразі втікати від мовчазного споглядання за змертвілими комп’ютерними екранами, де завис густий сірий туман. Впала на кін попеляста завіса, зімкнулися дві її половини тільки-но, навіть ще коливалися, наче намагалися відсікти вигадку сцени від реальностей глядацької залі...
Але сама вистава вже скінчилася. Згасли потужні прожектори і кришталеві люстри, вимикалися поступово пласкі плафони з написами “аварійний вихід”, але всі двері було забито. На щільні ряди м’яких пурпурових крісел насувалася густа темінь. Опиратися було і запізно, і зовсім даремно – сили були нерівні...
Від тої реальної гіркоти був готовий Лео зронити не одну солону сльозину за своїми втраченими ілюзіями. А більше на мокре його потягло відчуття близької розлуки назовсім із серпанковими спогадами про свої веселі та повчальні подорожі різними континентами. Але водночас ніщо не хотіло навіть легеньким натяком сповістити не про якесь його віддалене майбутнє, а хоча б про те, на що йому можна було сподіватися навіть за годину. І тонкими струмочками загадючилися непрохані сльози обличчям зажуреного Лео, як сумне прощання з вірними друзями і мінливими подругами з тих далеких доріг, що помережили густо всі заселені людством континенти старенької планети, яка так і не спромоглася стати йому рідним обійстям навіть у солодких снах...
5.
- Дякую, колеґо Влад, за ваш мужній вчинок минулої опівночі, якщо не лікаря, то справжнього чоловіка. Це моя відверта думка, якої не хтів приховувати, а собі як хочете, так і оцінюйте. Проте, ось, візьміть цього конверта, де до вас приязно усміхнеться чек із платнею за ще прийдешні колись шість місяців, там і мій рекомендаційний лист, з яким ви знайдете без зайвих клопотів не гіршу посаду. Мені шкода, що я змушений позбавитися вас, але першим було моє слово на ваш опір, яке обумовило такий мій наступний крок. Якщо чесно, хоча й запізно, то ліпше б того вашого слова і не було.
Та будемо економити час. Я не хочу на прощання пити з вами на брудершафт, ані просто так, ані за давньою традицією нашої клініки. Але ж ми не відправляємо вас на пенсію за віком, проте зараз зовсім не про те. Ви знаєте, що я принципово непитущий і я не є прихильником триматися за дурні традиції, які здебільша є попросту застарілими забобонами. Моя вузька спеціалізація мала б бути психоневрологія, але не судилося, проте, стрічаючись з неординарними подібними випадками, я завжди занотовую дещо до своєї картотеки. Вважайте, що я маю отакеньке добропорядне гобі. Не картайте мене занадто і не гнівайтесь, але з подій минулої ночі мені цікаво було б знати, що ви відчували, коли складали акта про припинення циркуляції різних водяних розчинів плутаною капілярною системою неживої колоди у подобі людського тіла. Вибачте за дурнувате запитання у такій химерній спосіб. Це заготовка до моєї наукової статті, яку має надрукувати солідний медичний журнал, а там специфічні вимоги до стилістики. Перепрошую, колеґо, але ви знаєте, що це не мій стиль розмови з підлеглими, але ви вже не є моїм співробітником знедавна, як тільки ви взяли до своїх рук мого прощального конверта...
Я не хочу своїм запитанням спровокувати вас на якісь неадекватні дії, не гнівайтеся. Просто згляньтеся на те, що маю звичайну людську цікавість до всього, що трапляється вперше в моїй практиці лікаря і хоч якось дотичне до психічних навантажень...
- Дякую, колеґо, за конверта, хоча дякую лише через те, що не можу від нього гонорово відмовитися, як мав би насправді вчинити за своїми переконаннями. Проте я спробую хоча б щось зробити не так, як ви гадаєте, як мені щиро рекомендуєте. Запевняю, що не зловживатиму вашими рекомендаціями, а навіть намагатимуся ніколи ними не скористатися, оскільки хочу знайти собі місце для заробітку на хліб насущний десь подалі, навіть, якщо вдасться, десь поза реальною практичною медициною, на що мені знадобиться певний час, тому ваші бруднуваті гроші не стануть на заваді...
Так мені хотілося б вчинити, але після минулої ночі вже не можу бути ані в чім певним. Мене навіть не дивує, що ви спромоглися наостанок ще більше принизити мене, ніж я на те заслуговую. Оскільки ви мені так щиро кажете про свою просту людську допитливість, то я мав би так само щиро зрозуміти ваше запитання інакше, ніж сприйняв його насправді. Не перебивайте, будь ласка, колеґо! Мав би, але не можу. Але я все одно відповім, якщо вам справді може бути для чогось просто цікаво знати, що я відчував після останньої нашої розмови, яка, на мій жаль, через мою слабкість не сталася гоноровою суперечкою праведного з гріховним....
Що я тоді відчував? А що може відчувати нормальна людина, яка від народження не відчувала у собі ніяких відхилень від тої нормальности, що будь-яке вбивство є одним з найбільших гріхів, якщо не найбільшим. І ви все одно хочете взнати, що людина відчуває, коли вбиває іншу людину, настільки немічну, що не має сили навіть розклепити очі, а через свою неміч, через відсутність

читати