Завантажити

добробут, а гаразди всієї мої родини. Але ж! Але ж у протоколі жодного слова на існування в архіві клініки необхідного попереднього нашого звертання до Департаменту охорони здоров’я чи до якогось там благодійного фонду, чи простої згадки про наявність надісланого повідомлення до ЗМІ щодо наступної акції. Закон про евтаназію набрав чинности вже майже рік, то треба дотримуватися його задля пристойности нашої клініки і нашої з вами, колеґо, клятви до Гіппократа.
- У вас все?
- Далеко ні.
- Як ні? Здається мені, ви висловилися досить чітко, що хочете, блюзнірські посилаючись на мудрість і порядність давнього грека, зараз виставити себе переді мною абсолютним дурником, аби протиставити свою думку колективному рішенню десятка фахівців різного профілю – ваших колеґ, шановний колеґо. Більше вам нічого додавати і не треба. Як на мене, то й так набалакали більше ніж треба.
- А так, колеґо, тому далеко ні, бо я ще не встиг висловити Вам свою пропозицію, сподіваюся, що ми можемо досягти розумного компромісу. Давайте чесно поділимо на всіх відповідальність і всім буде легше потім – передрукуйте і перепідпишіть протокола ВАШОГО консиліуму із внесенням до нього додатково лишень двох необхідних фраз, і тоді я виконаю ВАШОГО наказа без жодного запитання.
- Хіба ж йдеться про наказ? – Головний лікар вклав всю свою спроможність виявити непідробне щире здивування на недоречну балаканину підлеглого, якому належало зараз лише побажати шефу приємного відпочинку десь на вільній природі, а не виявляти дивовижну непокору до виконання пересічного доручення, яких кожного робочого дня може бути вдосталь, інколи й забагато, хоча, як на те пішло, подібне доручення в цій клініці стало все-таки першим.
- Саме так, має бути ВАШ наказ по клініці. Ви хочете мене переконати, що й насправді не проглядали тексту закону? Або ж у тім, що на ваше розуміння деякі його статті не є суттєвими, тобто не є обов’язковими до виконання? – Світло-сині очі лікаря Влада випромінювали святу щирість наїву першокурсника медичного коледжу, який лише за завченим зі шкільної лави порядком піднімав питання щодо правомірности порушення приписів закону, коли вперше почув, що деколи постає серед людей доцільність “брехні во спасіння”. Натомість головний лікар нічого не почув, крім упертого натискання колеґи Влада на словах “ВАШ наказ”, якими цей колеґа наголошував більше на особисту відповідальність шефа, ніж на пошуки іншої форми, до якої краще було б вбрати сумнівну, на думку лікаря Влада, вказівку на відключення тіла пана Лео від всіх пристроїв, які підтримували в ньому подобу життя. У словесному герці поки що йшлося лише про сумнівні місця вказівки, бо лікар Влад зі своєю непокорою все-таки не наважувався поки що висловити вголос і просто у вічі шефові більш доречні слова – злочинну чи протизаконну вказівку. І той не став чекати:
- Колеґо Влад, я завше вам симпатизував, і ви це знаєте, тому вам не варто грати вар’ята, вибачте за вимушений каламбур. Постає між нами жорстока ситуація, до якої призводить лише ваша впертість, і вона не дозволяє мені вдаватися до жартів у ваш бік. Згідно згаданого вами закону треба буде витратитися на все про все стільки часу і коштів, виконуючи всі формальні приписи, що може проминути іще один рік до безповоротного прощання нашого колективу з колишнім тілом колишнього пана Лео, бо ж із ним самим його родаки попрощалися назавжди, якщо я не помиляюся, ще років із десять тому. Ви тоді вже працювали в нашій клініці. Скажіть, а що може змінитися за наступний рік? А задля цього, повторюся, суто формального дотримання згаданих вами приписів, точніше – одного повністю і частково другого, клініка буде змушена скоротити декілька працівників. Бачте, я уважно читав всі статті, тобто я свідомо їх порушую. Ви ж розумієте, що ніхто не відгукнеться навіть словом співчуття не те, що подасть необхідну суму на річне утримання, до того ж - абсолютно зайве, навіть недоречне, якогось там тіла, від якого ще десять літ тому відмовилися всі родичі. Я міг би іще трохи подискутувати з вами з приводу підходів до розумної межі, на якій можна балансувати поміж законом і доцільністю, але часу катма. Отже, маю скорочувати наші перемови. Вони не можуть бути чи вважатися хоч трохи рівними, бо в нас різні вагові катеґорї. Я просто змушений вашими вибриками нагадати вам, що термін вашого контракту з нашою клінікою збігає десь за неповний місяць. Чи не так? Я не помиляюся, колеґо Влад? – Головний лікар, звертаючись до лікаря Влада, не виголосив жодного роздратування на адресу впертого колеґи. Ані тоном, ані словом. Навіть погроза не подовжувати із ним контракта на наступний термін прозвучала зі щирим співчуттям, як зовсім вимушний захід, до якого призвела лише дивна поведінка лікаря.
- Саме через цю причину ви призначили незаконну акцію на моє чергування?
Головний лікар спочатку на якусь мить замислився, потім зітхнув, і раптом змінив тональність розмови на жорсткішу:
- Ви справді маєте нахил до аналітики, колеґо Влад.

читати