Завантажити

наближуються до світліших життєвих реалій. Наближувалися вони щораз поступово доти, аж поки не підійшли до нього й зовсім впритул, навіть взялися до дружнього обнімання одне одного. Пан Лео почав тішитися з великою насолодою своїми досягненнями, особливо рано вранці, коли він зі щирим задоволенням міг дозволити собі тепер недосяжну раніше ніколи великопанську розкіш – багато довше ніжитися в ліжку. Але не в реальному часі. Йому стало вистачати лише кількох десятків додаткових секунд, аби розтягати наче ґумку стрімкий для інших перебіг годин для будь-якого з безлічі задоволень, до яких все своє життя мріє пригорнутися кожна людина: і король, і пастух, і вільний воїн, і підневільний бранець...
Лео відчував щиру насолоду з того, як з його волі стрімкі секунди ставали хвилинами. А коли, майже водночас, вже і хисткі хвилини перетворювалися на довші години, Лео ставав і зовсім щасливим, бо тоді він досить довгенько міг не виходити з пестливих дружніх обіймів самого товариського з усіх прадавніх Богів – Гіпноса, якій був відповідальним перед колеґами по Олімпу за людські сни...
Все частіше й частіше баглося Лео і зовсім не щезати з отих штучних сновидінь – звідти, де він може отримувати для себе все те, в чім йому постійно відмовляють хамуваті реалії буденного животіння посеред собі подібних банківських клерків чи біржових гравців середньої ваги. Ті реалії зналися з ним під склепіннями старовинної помпезної будівлі щодень, рік за роком, без жодного перепочинку, навіть на кілька цілком законних днів, які мали для всіх законослухняних громадян статус офіційних державних чи релігійних свят. Справжніх празникових днів, які мали позначатися у всіх календарях цнотливим блакитним кольором про щиросердний дозвіл владою, церквою і небайдужими верствами суспільства леґалізовувати на всій території держави на деякий час всілякі неґативні людські слабкості, як неробство, пияцтво і переїдання. Ніщо з того ніколи не світило панові Лео ніяким надлишком. Це для інших, для тої переважної більшісти люду, яка не шанувала гасел з оточення Лео, приходила радість користування узаконеними вихідними з великою втіхою та насолодою, проте для Лео і його колеґ будь-який відпочинок був недосяжною мрією. Вони й такого святкового дня не мали найменшої можливости відірватися й на мить, хоча б подумки, від своїх комп’ютерних дисплеїв, від сотових телефонів та від усіх інакших засобів термінової доставки гарячої інформації. Вона нескінченими хвилями ллялася до них з найдальших куточків усіх теренів планети Земля, де частина людства теж призвичаїлася займатися щоденним біржевим бізнесом так само природно, як їсти і пити, як дихати, забуваючи водночас про відпочинок.
Лео теж належав до того гурту, де кожен так само мав право на їсти і на пити, як і на дихати, але здебільша на робочому місці, чи зовсім неподалік від нього, тримаючи перед очима кілька екранів одразу. Він не міг собі дозволити поводитися інакше навіть тоді, коли вже всівся до окремого пристойного кабінету і мав купу помічників. Не міг, бо такими вже були жорстокі правила їхньої бізнесової гри – бути або першим, або ніяким, якщо дозволити собі проґавити з’яву на відомих фондових біржах акцій новіших перспективних компаній, чи спізнитися до розв’язання цінових інтриґ довкола купівлі-продажу блакитних фішок привабливих стабільними прибутками акціонерних товариств, чи втратити відчуття пульсу стрімких коливань у співвідношеннях світових валют із власною. Всі свята у рідній державі й насправді проминали повз Лео і його колеґ постійно і десь далеко, десь зовсім осторонь. Навіть тоді, коли вдома мав би бути день вихідним, їм не можна було покладати рук, бо в сусідів за прозорим кордоном тривала напружена праця. Оскільки Творець дозволив у своєму світі постати різним народам і різним державам зі своїми відмінними традиціями та звичаями, тому в кожного народу, в кожній державі не тільки свята найчастіше є різними і не лишень різняться деякі офіційні дні великого вседержавного неробства, а навіть не завжди співпадають у часі звичайні вихідні дні, які надаються представникам трудового людства після закінчення кожного трудового тижня. Вихідним днем десь може бути п’ятниця, десь субота, а десь і неділя. Щоправда, інколи може трапитися таке, що і співпадуть якось празникові дні у всіх державах і для всіх народів, але за зовсім рідкісним винятком, жодного з них ніколи не міг пригадати Лео за всі роки своєї напруженої роботи, аби на честь такого всесвітнього гультяйства водночас припинила роботу абсолютна більшість його колеґ на різних континентах Землі...
Отже, відпочивати Лео не міг практично ніколи, такими вже йому дісталися разом усі людські відмінності: робота, талан, доля. Його на такий спосіб життя додатково постійно підштовхували приклади з учинків більш ледачих чи не дуже розважливих колеґ, які завжди програвали вщент, коли безвідповідально кидали свою роботу заради святкової забави. А їх на свята було багато різних, було з чого вибрати: або піти з родиною на

читати