Завантажити

поступово все більш зрозумілим сенс власного існування між іншими, собі подібними, більш чи менш чисельними. Якось на поетичній тусовці в Латвії один швед у розмові зі мною страшенно мене збентежив, коли з поблажливою посмішкою відповів на мої неоковирні залицяння з приводу однакових кольорів наших прапорів та нашого спільного захоплення великим королем шведів Карлом ХІІ. Виявилося, що шведи й досі вдячні Карлові ХІІ не за його примарну велич, а за поразку під Полтавою, завдяки якій Швеція втратила надзвичайно реальний шанс стати великою імперією. Я не став тоді продовжувати цю тему, бо мені стало боляче – Швеція справді не стала, але дозволила перетворитися на імперію іншій державі.
Невже для нашого краю було наврочено бути під кимось всупереч всьому? Невже багатьом іншим народам так само кимось було пороблено на зле? Або це і насправді самозакохане людство просто йде до своєї згуби із заплющеними очима лише тому, що так вимагають невмолимі закони світобудови? Ні, не для того Творець сотворив прекрасну веселкову Землю і заселяв її різними народами, даруючи кожному з них свою мову. Прикро, бо люди поки що не до кінця усвідомили, навіщо їх крім розуму Творець наділив і душею. Женуть різні народи батогом чи обіцянками колись пригостити цукерками до глобального об’єднання, до якоїсь незрозумілої єдиної наддержави, хоча на сьогодні поки що є кільки ворогуючих центрів, кожен з яких мріє ощасливити підкорені народи своєю єдиною мовою, своїм “зверхнішим” розумом...
Людство йде, але ж має колись зупинитися, замислитися, аби знайти інші, більш розумні варіянти для власного поступу, бо все більше народів постає на боротьбу за своє збереження серед інших. І це стає водночас боротьбою і за долю інших, лише різноликі трубадури імперців поки що називають визвольні рухи народів тероризмом, бо володарі невзмозі поступитися гординею і піти на рівноправні перемови з повстанцями задля цивілізованого порозуміння. Через те боротьба стає все більш кривавою і більш глобальною, зачіпаючи вже територію метрополій. І боляче чути повідомлення про загибель людей у тій боротьбі... Про загибель окремих мов, тобто – про загибель окремих народів.





ДЕБІЛІЗАЦІЯ НА ҐРУНТІ ГЛОБАЛІЗМУ. (Хто або Що за цим стоїть?)
(«Бористен»№12,2006 та №1,2007; «Слово Просвіти»№28,2007)

...ми, мабуть, ніщо, ми – сіль скам’яніла
на висхлому дні океанів первісних
які вже іздавна пощезли на старенькій Землі,
що наосліп летить у незвіданий морок
із нашою сіллю на зморшках свого обличчя...

Одного разу, ще кілька років тому, я зовсім випадково зачепився за нову для мене на той час тему – явні неґативи й примарні позитиви етноглобалізму, як невід’ємної частки триваючих нині процесів загальної глобалізації людської цивілізації. Зацікавили мене різні його прояви в сучасних умовах нашого буття, як у ширшому розумінні посталих із ним загальнолюдських проблем щодо спілкування між собою різних етносів та можливостей виживання їхньої самобутности під жорстким тиском тотального наступу глобалізації, так і в більш вузькому значенні – з його проявами лише на мовному ґрунті серед різних народів, які вперто не хочуть щезати з етнічної мапи Землі. Довелося мені з тої тематики не тільки виступати з трибун на різних науково-практичних конференціях, звертаючись до науковців, а іноді й просто поговорити на творчих зустрічах зі своїми читачами. Останнє мене завше хвилювало навіть більше, бо міг спостерігати за живою реакцією звичайних людей, не заанґажованих науковою термінологією, скидаючи до них, як би мимохіть, дещо з наболілого поміж читанням своїх віршів, або відповідаючи на якісь запитання від присутніх. І те, і друге траплялося зі мною не лише в Україні, але й в Білорусі, Латвії, Польщі, Росії, Канаді та в деяких інших країнах. Зачепився за цю тему і затявся до того, що почав з тієї тематики публікувати в деяких часописах статті, виступати на різних радіопрограмах українського радіо, а врешті-решт перейнявся проблематикою настільки, що ця пекуча тема тепер уже ніколи, мабуть, не дозволить мені її покинути.
Добираючи різних фактів про те, як зникали колись і продовжують зникати нині по всьому світові окремі живі мови, тобто вмирають онімілі народи, зовсім щезають після втрати своєї мови, а частіше вони просто розчинюються поволі в інших етносах, я почав розуміти, що мені вже досить боляче почав муляти інший прояв глобалізаційних процесів серед теперішньої людської цивілізації. Може, не зовсім прояв, а скоріше потужний каталізатор, без якого багато чого з явних неґативних аспектів глобалізації не могли б постати так дужо, як воно відбувається в різних країнах сьогодні: чи в менших, чи в більших; чи всуціль демократичних, чи всуціль тоталітарних. В останніх – найдужче, бо там панує завжди лише одна “цілком правильна” ідеологія, нехай і тимчасово (з погляду історичного перебігу часу, а не окремої людини чи родини), але ж панує настільки потужно, що не дає нікому висловити бодай сумнів щодо “цілком правильних” її пануючих

читати