Електронна бібліотека/Проза
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
заготовляти трохи довші смуги.
Ніхто не збирався сперечатися. Так і зробили.
А потім на смуги почали наносити, приготовлений з муки, клей.
І коли все було підготовлено, я підставив табуретку і попросив, аби хазяйка подала мені, заправлену клеєм, шпалерку. Вона це залюбки зробила, і я прикріпив один кінець її спочатку біля самої стелі, а потім, приклеюючи її, опускав усе нижче і нижче, поки, тісно розправивши руками, не закріпив біля самого плінтуса. Валентина Юріївна пройшлася ще сухою ганчіркою по моїй роботі зверху донизу.
– Обов’язково ще й отак треба, – сказала і глянула на мене. Вперше я побачив такі милі, такі виразно з лукавинкою очі. Не вірилося, що вони належать моїй новій знайомій, до того ж дружині відверто неприємного мені офіцера.
Так ми з Валентиною Юріївною прикріпили до стіни дві смуги, і хазяйка нараз збунтувалася:
– Щось ти, солдате, не так робиш.
– Що не так?
– В тебе не стикуються смуги, а на смугах узори. А ще називає себе художником, – зауважила.
Вона мала рацію. Візерунок на шпалерах був неточним, на правій половині трохи зміщений донизу.
– Злазь з даху, не псуй ґонтув.
Я зіскочив із табуретки.
– А цо, пані розмавя по-польскєму?1
– О цо ходзі?2 Я ж із тих країв, що й ти.
– А саме?
– Із Рівненщини.
– А саме?
– З Дубнівського району.
– То ми – ніби родичі.
– Як мій дід горів – то твій щось там грів.
– Цікаво – що?
– А ти спитай в діда.
– Як вернуся з армії – то обов’язково спитаю.
– А коли думаєш вертатися?
– Коли твій Байсангуров одпустить, – несподівано для себе перейшов на «ти» і відразу ж запитав: – А що, якщо добре шпалери поклею, – може, посприяєш, щоб відпустив раніше?
– Можу зробити так, щоб пізніше відпустив, – і лукаво скосила очі на мене. – Це я можу пообіцяти.
– Яка ти хороша.
– Як бачиш. Тільки менше під халат заглядай, а то косооким вернешся додому.
Той шовковий коричневий халат я вже давно помітив. Але ще більше мені приглянулися ноги хазяйки. Вони особливо випиналися з-під халата, коли Валентина Юріївна на витягнутих догори руках підносила чергову, підготовлену для клеєння, шпалерку. Тоді з-під халата освідчувалися напівпрозорі тоненькі плавки чи трусики. Такого знущання збоку хазяйки міг витерпіти не кожен. А я терпів. Я наносив на смуги клей і подавав їх одну за одною майорші. Я добре пам’ятав застереження досвідченого старшини і намагався відводити очі від гріха.
І нарешті мої тортури кінчилися.
Остання смуга в спальні була приклеєна до стіни. Майорша провела по ній вже не зовсім сухою байковою ганчіркою і з полегшенням видихнула:
– Здається, все… – і мило подивилася на мене: – Після такої довгої і нудної роботи давай позмиваємо з себе той противний клей.
Я почав витирати об ганчірку руки.
– Хочеш – піди під душ, хочеш – у ванну.
Я вибрав душ, хоча можна було всього-на-всього господарським милом (як це завше робив удома) руки помити.
В душовій я затримався недовго і стояв уже біля дверей, готовий відчинити їх, але ж треба було вийти з квартири якось по-людськи, хоч сказати хазяйці «до побачення». А хазяйка явно забарилася.
Нарешті вийшла в легенькому квітчастому халатику.
– Ти вже встиг одягтися? А я хочу з тобою розрахуватися. Присядь ось тут, – і показала на диван, – а я принесу чогось похапцем, – підійшла до серванта, витягнула пляшку, коробку цукерок і два невисокі конусоподібні келишки.
Я подивився на неї:
– А як Байсангуров нагряне?
– Боїшся?
– Не відаю, що сказати.
– Не нагряне. Я його відправила замість тебе на Яворівський полігон. Вернеться аж у суботу.
Ми випили по два келишки вірменського коняку, і вона відразу відкрилася:
– Якби ти знав, як мені тут… Як мені набридли ці дурні офіцерські розмови про політику… про військові навчання… про футбол… про баб. Якби їх рідні дружин почули, як їх зневажають – й одненького дня не жили б з ними… Яка я самотня!
Вона налила ще в келишки і підняла свій:
– Кажуть, третій завжди п’ють за любов.
І ми за любов випили.
Нараз вона встала і недбало скинула з себе квітчастий халатик.
Я не бачив, як виходила Афродіта з морської піни, але уявив, як вийшла вона. Кажуть, піна була рожевою і тому тіло античної богині було рожевим. Так, певно, кажуть ті, хто його бачив. Я ж бачив зараз оголений торс сучасної спокусниці. Вона якось невимушено, але граційно закинула ногу за ногу, злегка вигнувши в лівий бік усю свою поставу:
– Як я виглядаю на цьому фоні?
І справді, на тлі китайських кремових шпалер її тіло було злегка рожевим, воно буцімто підсвічувалося тими шпалерами і випромінювало з середини той неповторний, приправлений незбагненими пахощами, одухотворений шарм, яким володіють лишень окремі й виняткові персони благословенної жіночої статі.
– Божественно! – майже вигукнув я.
– А ти хотів тут голубий фон зробити.
Останні події
- 17.05.2024|14:06Оголошено короткий список VI Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
- 10.05.2024|18:25ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Сергія Руденка "Анатомія ненависті. путін і Україна"
- 07.05.2024|08:2711-12 травня у Львові відбудеться Coffee, Books & Vintage Festival #4
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова