Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити
« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

заготовляти трохи довші смуги.
Ніхто не збирався сперечатися. Так і зробили.
А потім на смуги почали наносити, приготовлений з муки, клей.
І коли все було підготовлено, я підставив табуретку і попросив, аби хазяйка подала мені, заправлену клеєм, шпалерку. Вона це залюбки зробила, і я прикріпив один кінець її спочатку біля самої стелі, а потім, приклеюючи її, опускав усе нижче і нижче, поки, тісно розправивши руками, не закріпив біля самого плінтуса. Валентина Юріївна пройшлася ще сухою ганчіркою по моїй роботі зверху донизу.
– Обов’язково ще й отак треба, – сказала і глянула на мене. Вперше я побачив такі милі, такі виразно з лукавинкою очі. Не вірилося, що вони належать моїй новій знайомій, до того ж дружині відверто неприємного мені офіцера.
Так ми з Валентиною Юріївною прикріпили до стіни дві смуги, і хазяйка нараз збунтувалася:
– Щось ти, солдате, не так робиш.
– Що не так?
– В тебе не стикуються смуги, а на смугах узори. А ще називає себе художником, – зауважила.
Вона мала рацію. Візерунок на шпалерах був неточним, на правій половині трохи зміщений донизу.
– Злазь з даху, не псуй ґонтув.
Я зіскочив із табуретки.
– А цо, пані розмавя по-польскєму?1
– О цо ходзі?2 Я ж із тих країв, що й ти.
– А саме?
– Із Рівненщини.
– А саме?
– З Дубнівського району.
– То ми – ніби родичі.
– Як мій дід горів – то твій щось там грів.
– Цікаво – що?
– А ти спитай в діда.
– Як вернуся з армії – то обов’язково спитаю.
– А коли думаєш вертатися?
– Коли твій Байсангуров одпустить, – несподівано для себе перейшов на «ти» і відразу ж запитав: – А що, якщо добре шпалери поклею, – може, посприяєш, щоб відпустив раніше?
– Можу зробити так, щоб пізніше відпустив, – і лукаво скосила очі на мене. – Це я можу пообіцяти.
– Яка ти хороша.
– Як бачиш. Тільки менше під халат заглядай, а то косооким вернешся додому.
Той шовковий коричневий халат я вже давно помітив. Але ще більше мені приглянулися ноги хазяйки. Вони особливо випиналися з-під халата, коли Валентина Юріївна на витягнутих догори руках підносила чергову, підготовлену для клеєння, шпалерку. Тоді з-під халата освідчувалися напівпрозорі тоненькі плавки чи трусики. Такого знущання збоку хазяйки міг витерпіти не кожен. А я терпів. Я наносив на смуги клей і подавав їх одну за одною майорші. Я добре пам’ятав застереження досвідченого старшини і намагався відводити очі від гріха.
І нарешті мої тортури кінчилися.
Остання смуга в спальні була приклеєна до стіни. Майорша провела по ній вже не зовсім сухою байковою ганчіркою і з полегшенням видихнула:
– Здається, все… – і мило подивилася на мене: – Після такої довгої і нудної роботи давай позмиваємо з себе той противний клей.
Я почав витирати об ганчірку руки.
– Хочеш – піди під душ, хочеш – у ванну.
Я вибрав душ, хоча можна було всього-на-всього господарським милом (як це завше робив удома) руки помити.
В душовій я затримався недовго і стояв уже біля дверей, готовий відчинити їх, але ж треба було вийти з квартири якось по-людськи, хоч сказати хазяйці «до побачення». А хазяйка явно забарилася.
Нарешті вийшла в легенькому квітчастому халатику.
– Ти вже встиг одягтися? А я хочу з тобою розрахуватися. Присядь ось тут, – і показала на диван, – а я принесу чогось похапцем, – підійшла до серванта, витягнула пляшку, коробку цукерок і два невисокі конусоподібні келишки.
Я подивився на неї:
– А як Байсангуров нагряне?
– Боїшся?
– Не відаю, що сказати.
– Не нагряне. Я його відправила замість тебе на Яворівський полігон. Вернеться аж у суботу.
Ми випили по два келишки вірменського коняку, і вона відразу відкрилася:
– Якби ти знав, як мені тут… Як мені набридли ці дурні офіцерські розмови про політику… про військові навчання… про футбол… про баб. Якби їх рідні дружин почули, як їх зневажають – й одненького дня не жили б з ними… Яка я самотня!
Вона налила ще в келишки і підняла свій:
– Кажуть, третій завжди п’ють за любов.
І ми за любов випили.
Нараз вона встала і недбало скинула з себе квітчастий халатик.
Я не бачив, як виходила Афродіта з морської піни, але уявив, як вийшла вона. Кажуть, піна була рожевою і тому тіло античної богині було рожевим. Так, певно, кажуть ті, хто його бачив. Я ж бачив зараз оголений торс сучасної спокусниці. Вона якось невимушено, але граційно закинула ногу за ногу, злегка вигнувши в лівий бік усю свою поставу:
– Як я виглядаю на цьому фоні?
І справді, на тлі китайських кремових шпалер її тіло було злегка рожевим, воно буцімто підсвічувалося тими шпалерами і випромінювало з середини той неповторний, приправлений незбагненими пахощами, одухотворений шарм, яким володіють лишень окремі й виняткові персони благословенної жіночої статі.
– Божественно! – майже вигукнув я.
– А ти хотів тут голубий фон зробити.

« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери