 
	Електронна бібліотека/Проза
- Лілі МарленСергій Жадан
- так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
 заготовляти трохи довші смуги.
    Ніхто не збирався сперечатися. Так і зробили. 
    А потім на смуги почали наносити, приготовлений з муки, клей.
     І коли все було підготовлено, я підставив табуретку і попросив, аби хазяйка подала мені, заправлену клеєм, шпалерку. Вона це залюбки зробила, і я прикріпив один кінець її спочатку біля самої стелі, а потім, приклеюючи її, опускав усе нижче і нижче, поки, тісно розправивши руками, не закріпив біля самого плінтуса. Валентина Юріївна пройшлася ще сухою ганчіркою по моїй роботі зверху донизу.
    –  Обов’язково ще й отак треба, – сказала і глянула на мене. Вперше я побачив такі  милі, такі виразно з лукавинкою очі. Не вірилося, що вони належать моїй новій знайомій, до того ж дружині відверто неприємного мені офіцера.
    Так ми з Валентиною Юріївною прикріпили до стіни дві смуги, і хазяйка нараз  збунтувалася:
    –  Щось ти, солдате, не так робиш. 
    –  Що не так?
    –  В тебе не стикуються смуги, а на смугах узори. А ще називає себе художником, – зауважила.
    Вона мала рацію. Візерунок на шпалерах був неточним, на правій половині трохи зміщений донизу.
    –  Злазь з даху, не псуй ґонтув.
    Я зіскочив із табуретки.
    –  А цо, пані розмавя по-польскєму?1
    –  О цо ходзі?2 Я ж із тих країв, що й ти.
    –  А саме?
    –  Із Рівненщини.
    –  А саме? 
    –  З Дубнівського району.
    –  То ми – ніби родичі.
    –  Як мій дід горів – то твій  щось там грів.
    –  Цікаво – що?
    –  А ти спитай в діда.
    –  Як вернуся з армії – то обов’язково спитаю.
    –  А коли думаєш вертатися?
    –  Коли твій Байсангуров одпустить, – несподівано для себе перейшов на «ти» і відразу ж запитав: – А що, якщо добре шпалери поклею, – може, посприяєш, щоб відпустив раніше?
    –  Можу зробити так, щоб пізніше відпустив, – і лукаво скосила очі на мене. – Це я можу пообіцяти.
    –  Яка ти хороша.
    –  Як бачиш. Тільки менше під халат заглядай, а то косооким вернешся додому.
    Той шовковий коричневий халат я вже давно помітив. Але ще більше мені приглянулися ноги хазяйки. Вони особливо випиналися з-під халата, коли Валентина Юріївна на витягнутих догори руках підносила чергову, підготовлену для клеєння, шпалерку. Тоді з-під халата освідчувалися напівпрозорі тоненькі плавки чи трусики. Такого знущання збоку хазяйки міг витерпіти не кожен. А я терпів. Я наносив на смуги клей і подавав їх одну за одною майорші. Я добре пам’ятав застереження досвідченого старшини і намагався відводити очі від гріха.
    І нарешті мої тортури кінчилися. 
    Остання смуга в спальні була приклеєна до стіни. Майорша  провела по ній вже не зовсім сухою байковою ганчіркою і з полегшенням видихнула: 
    – Здається, все…  – і мило подивилася на мене: – Після такої довгої і нудної роботи давай позмиваємо з себе той противний клей. 
    Я почав витирати об ганчірку руки.
    –  Хочеш – піди під душ, хочеш – у ванну. 
    Я вибрав душ, хоча можна було всього-на-всього господарським милом (як це завше робив удома) руки помити.
    В душовій я затримався недовго і стояв уже біля дверей, готовий відчинити їх, але ж треба було вийти з квартири якось по-людськи, хоч сказати хазяйці «до побачення». А хазяйка явно забарилася.
    Нарешті вийшла в легенькому квітчастому халатику. 
    –  Ти вже встиг одягтися? А я хочу з тобою розрахуватися. Присядь ось тут, – і показала на диван, –  а я принесу чогось похапцем, – підійшла до серванта, витягнула пляшку, коробку цукерок і два невисокі конусоподібні келишки.
    Я подивився на неї: 
    –  А як Байсангуров нагряне? 
    –  Боїшся?
    –  Не відаю, що сказати. 
    –  Не нагряне. Я його відправила замість тебе на Яворівський полігон. Вернеться аж у суботу.
    Ми випили по два келишки вірменського коняку, і вона відразу відкрилася:
    –  Якби ти знав, як мені тут… Як мені набридли ці дурні офіцерські розмови про політику… про військові навчання… про футбол… про баб. Якби їх рідні дружин  почули, як їх зневажають – й одненького дня не жили б з ними… Яка я самотня!
    Вона налила ще в келишки і підняла свій:
    –  Кажуть, третій завжди п’ють за любов. 
    І ми за любов випили.
    Нараз вона встала і недбало скинула з себе квітчастий халатик.
    Я не бачив, як виходила Афродіта з морської піни, але  уявив, як вийшла вона. Кажуть, піна була рожевою і тому тіло  античної богині було рожевим. Так, певно, кажуть ті, хто його бачив. Я ж бачив зараз оголений торс сучасної спокусниці. Вона якось невимушено, але граційно закинула ногу за ногу, злегка вигнувши в лівий бік усю свою поставу:
    –  Як  я виглядаю на цьому фоні? 
    І справді, на тлі китайських кремових шпалер її тіло було злегка рожевим, воно буцімто підсвічувалося тими шпалерами і випромінювало з середини той неповторний, приправлений незбагненими пахощами, одухотворений шарм, яким володіють лишень окремі й виняткові персони благословенної жіночої статі.
    –  Божественно! – майже вигукнув я.
    –  А ти хотів тут голубий фон зробити.
Останні події
- 30.10.2025|12:41Юний феномен: 12-річний Ілля Отрошенко із Сум став наймолодшим автором трилогії в Україні
- 30.10.2025|12:32Фантастичні результати «єКниги»: 359 тисяч проданих книг та 200 тисяч молодих читачів за три квартали 2025 року
- 30.10.2025|12:18Новий кліп Павла Табакова «Вона не знає молитви» — вражаюча історія кохання, натхненна поезією Мар´яни Савки
- 30.10.2025|12:15«Енергія. Наука довкола нас»: Старий Лев запрошує юних читачів на наукові експерименти
- 29.10.2025|18:12В Ужгороді започаткували щорічні зустрічі із лауреатами міської премії імені Петра Скунця
- 27.10.2025|11:2010 причин відвідати фестиваль «Земля Поетів» у Львові
- 26.10.2025|08:07У Львові відбудеться презентація однієї з найпомітніших книг сучасної воєнної прози: «Гемінґвей нічого не знає» Артура Дроня
- 25.10.2025|11:58Як підготуватися до Радіодиктанту національної єдности - поради від філологині Інни Літвінової
- 25.10.2025|11:51У Львові вручили премію імені Богдана Ігоря Антонича 2025 року
- 21.10.2025|11:27У Луцьку презентували посібник із доступності для культурних подій




