
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
заготовляти трохи довші смуги.
Ніхто не збирався сперечатися. Так і зробили.
А потім на смуги почали наносити, приготовлений з муки, клей.
І коли все було підготовлено, я підставив табуретку і попросив, аби хазяйка подала мені, заправлену клеєм, шпалерку. Вона це залюбки зробила, і я прикріпив один кінець її спочатку біля самої стелі, а потім, приклеюючи її, опускав усе нижче і нижче, поки, тісно розправивши руками, не закріпив біля самого плінтуса. Валентина Юріївна пройшлася ще сухою ганчіркою по моїй роботі зверху донизу.
– Обов’язково ще й отак треба, – сказала і глянула на мене. Вперше я побачив такі милі, такі виразно з лукавинкою очі. Не вірилося, що вони належать моїй новій знайомій, до того ж дружині відверто неприємного мені офіцера.
Так ми з Валентиною Юріївною прикріпили до стіни дві смуги, і хазяйка нараз збунтувалася:
– Щось ти, солдате, не так робиш.
– Що не так?
– В тебе не стикуються смуги, а на смугах узори. А ще називає себе художником, – зауважила.
Вона мала рацію. Візерунок на шпалерах був неточним, на правій половині трохи зміщений донизу.
– Злазь з даху, не псуй ґонтув.
Я зіскочив із табуретки.
– А цо, пані розмавя по-польскєму?1
– О цо ходзі?2 Я ж із тих країв, що й ти.
– А саме?
– Із Рівненщини.
– А саме?
– З Дубнівського району.
– То ми – ніби родичі.
– Як мій дід горів – то твій щось там грів.
– Цікаво – що?
– А ти спитай в діда.
– Як вернуся з армії – то обов’язково спитаю.
– А коли думаєш вертатися?
– Коли твій Байсангуров одпустить, – несподівано для себе перейшов на «ти» і відразу ж запитав: – А що, якщо добре шпалери поклею, – може, посприяєш, щоб відпустив раніше?
– Можу зробити так, щоб пізніше відпустив, – і лукаво скосила очі на мене. – Це я можу пообіцяти.
– Яка ти хороша.
– Як бачиш. Тільки менше під халат заглядай, а то косооким вернешся додому.
Той шовковий коричневий халат я вже давно помітив. Але ще більше мені приглянулися ноги хазяйки. Вони особливо випиналися з-під халата, коли Валентина Юріївна на витягнутих догори руках підносила чергову, підготовлену для клеєння, шпалерку. Тоді з-під халата освідчувалися напівпрозорі тоненькі плавки чи трусики. Такого знущання збоку хазяйки міг витерпіти не кожен. А я терпів. Я наносив на смуги клей і подавав їх одну за одною майорші. Я добре пам’ятав застереження досвідченого старшини і намагався відводити очі від гріха.
І нарешті мої тортури кінчилися.
Остання смуга в спальні була приклеєна до стіни. Майорша провела по ній вже не зовсім сухою байковою ганчіркою і з полегшенням видихнула:
– Здається, все… – і мило подивилася на мене: – Після такої довгої і нудної роботи давай позмиваємо з себе той противний клей.
Я почав витирати об ганчірку руки.
– Хочеш – піди під душ, хочеш – у ванну.
Я вибрав душ, хоча можна було всього-на-всього господарським милом (як це завше робив удома) руки помити.
В душовій я затримався недовго і стояв уже біля дверей, готовий відчинити їх, але ж треба було вийти з квартири якось по-людськи, хоч сказати хазяйці «до побачення». А хазяйка явно забарилася.
Нарешті вийшла в легенькому квітчастому халатику.
– Ти вже встиг одягтися? А я хочу з тобою розрахуватися. Присядь ось тут, – і показала на диван, – а я принесу чогось похапцем, – підійшла до серванта, витягнула пляшку, коробку цукерок і два невисокі конусоподібні келишки.
Я подивився на неї:
– А як Байсангуров нагряне?
– Боїшся?
– Не відаю, що сказати.
– Не нагряне. Я його відправила замість тебе на Яворівський полігон. Вернеться аж у суботу.
Ми випили по два келишки вірменського коняку, і вона відразу відкрилася:
– Якби ти знав, як мені тут… Як мені набридли ці дурні офіцерські розмови про політику… про військові навчання… про футбол… про баб. Якби їх рідні дружин почули, як їх зневажають – й одненького дня не жили б з ними… Яка я самотня!
Вона налила ще в келишки і підняла свій:
– Кажуть, третій завжди п’ють за любов.
І ми за любов випили.
Нараз вона встала і недбало скинула з себе квітчастий халатик.
Я не бачив, як виходила Афродіта з морської піни, але уявив, як вийшла вона. Кажуть, піна була рожевою і тому тіло античної богині було рожевим. Так, певно, кажуть ті, хто його бачив. Я ж бачив зараз оголений торс сучасної спокусниці. Вона якось невимушено, але граційно закинула ногу за ногу, злегка вигнувши в лівий бік усю свою поставу:
– Як я виглядаю на цьому фоні?
І справді, на тлі китайських кремових шпалер її тіло було злегка рожевим, воно буцімто підсвічувалося тими шпалерами і випромінювало з середини той неповторний, приправлений незбагненими пахощами, одухотворений шарм, яким володіють лишень окремі й виняткові персони благословенної жіночої статі.
– Божественно! – майже вигукнув я.
– А ти хотів тут голубий фон зробити.
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року