Завантажити

речників і завзятих селян. Помалу зруйнуються „літаючі будинки”, що набили оскому мальовничим краєвидам. Міста, поселення, села й інші засиді вірних набудуть природного вигляду. Край (країна) засяє чотирикутною зіркою – ошатною світлицею арійської хати.
Вірним світитиме сакраментальний знак, знак свастики й тризуба. Свастика – чотири соняшні боки світу. Тризуб – спід, низ, гора (триєдиний стовбуровий вимір світу), їхня злагоджена спарованість вивершиться над прісними божками, ідолами, гербами, й ніхто не поклонятиметься мертвому. Тільки живе: сонце, вода, місяць, вітер надихатимуть вірних. А пори року, добові виміри, часові категорії скеровуватимуть їх до виважених дій, вчинків.
Яжбо не матиме ворогів, бо їхнє змаління лишень воз­величуватиме його. Духовноправова влада належатиме одному – Яжбу. Він же, хоробрий князь, знатиме толк панагосподаря. Не втручатиметься в чуже, але й чуже не буде йому байдуже. Завше шукатиме істину.
Яжбо втішатиметься молитвою. На самоті. А на покуті світитиме Місяць, або Сонце. Щоразу іншу молитву прова­дитимуть вірні, а не мимритимуть зазубрені склади. Їхні душевні славні славитимуть тільки себе:
– Я ж бо – Бог, а Бог – Яжбо.
Замість Еллади зрине Арійський Простір. Звідси, з країни Яжба, зачнеться нове звідання світу. Його сподвижники повер­нуть Панові вкрадену корову, а клятих збиточників скара­ють, аби знали, як пити з чужого вим’я молоко.
Ніхто з вірних не вживатиме надмірно хмелю, бо усвідомлюватиме, що п’янке зілля руйнує не лишень тіло й душу, а веде до занепаду (суспільства, країни – сім’ї, родини). Хоч веселощі, любощі, хороводи повсякчас супроводжуватимуть щедротних краян. А порушники громадського спокою виставлятимуться на людних майданах, аби іншим не кортіло там стовбичити. Знано, що впродовж тисячоліття горілкою споювали зречених задля позбавлення розуму.
Зашорені попи втратять роботу, а їхню ролю виконуватимуть істинно обдаровані відуни. Біле стане чорним, а чор­не побіліє. Тобто, як іще збереглося в народі: поставити на попа. А оте переставлення триватиме довго, аж доки вірні наберуть у рота студеної води. Свіжа прохолодь із власної криниці затягне виразки, й одужалі краяни більше не хворітимуть на занесені болячки. Обиратимуть з­поміж себе гідного, якому доручатиметься вводити в життя немовля, заручати наречених, виводити з немічних біду, відправляти на покій небіжчика.
За Яжба постане вимріяний вік спокою. Тихе, мирне життя оберігатиметься вишколеними дружинниками, що єдині в країні у своїх станицях не матимуть розміреного життя. Тут пануватиме невпинний рух м’язів, розуму, сили. Тут зустрічатимуть і виряджатимуть побратимів у далекі небесні мандри, звідки надходитимуть визначні вісті про інших. Тут словом зверхника дорожитимуть, а зверхник дорожитиме кошем. Тут жінкам буде зась, а чоловікам воля. Одне слово, як колись на Січі й в опришківських ватагах. Військові станиці переважатимуть на границях країни, вартуватимуть спокій і мир.
За Яжба відуниречники дбатимуть про кожного зосібна, а не одразу за всіх. Отара з пастухами буде тільки на вигоні. Кожна криниця, річка, гай, камінь вважатиметь­ся отою соборною віссю, де вірні славитимуть себе. Відунипорадники й відуниречники будуть присутні там під час дійства лише в разі потреби, коли звертатимуться по їхню допомогу. Відуни клопотатимуться переважно передбаченнями, зваженнями, духовно­правовими справами країни.
За Яжба селяни будуть найзаможніші. Їхній достаток визначатиме добробут країни. Нелегка селянська праця заохочуватиметься з боку Яжба значними пільгами. Кожна селянська родина, сім’я залучатиме з­поміж себе до роботи ремісників, кустарів, які виконуватимуть певні замовлення. Робітництво (пролетаріат) як таке зникне. Кшталт нації найматиме робітників з боку, аби вірних ріднила земля.
Занесені навіювання, або спроби заколоту тяжко каратимуться. Яжбо бажатиме далеким і близьким сусідам добра, проте коли хтось із них посміє простягнути руку на його край, – простягне й ноги. Сувора рівність визначатиме стосунки.
Пристале колесо набирає оберти.
6 травня на Юр’я

Доки княгиня читала його метрику, він розглядав біблійні малювання на стінах. Звісне, Яжба не зворушив хист отих богомазів. Народжений і викоханий природою, він зневажає будьяке штукарство. Тим паче чуже й вороже. А краяни, його ж земляки, так при­звичаїлися до того, що ладні мавпувати навіть перед віслюком, лиш би осел не опирався. Одначе, як мовиться, доволі бути приманкою, жмутом отави. Час би осягнути велике. Але знано ж, що тільки великі міркують про велике, а малі доводяться мізерним. І коли з­поміж них з’являється значна особа, вони охоче позбуваються її, аби не застеляла собою їхньої халабудки. (Може й розмісити).
– Яжбо, – стиха підійшла. – Дуже добре, що ви не заграєте перед загалом, – повернула прочитане. – Множина не варта одиниці. За що й страждає тьма, що темна, а він, отой самітник, най сторониться плоскогір’я. Його мета – Говерла!
– Либонь, пора… – кивнув праворуч, де в

читати