Завантажити

розгалужень налягли на весла і завдяки попутному вітру пливуть угору. Вертаються до родового гнізда. Звідки спочатку Лунь, а там і решта при Роді розлетілися на чотири боки…
„Як добре прижилися мадяри на чужині, –
пані Рогніда споглядає заможні обійстя, що раз у раз зринають упродовж дунайської подорожі. – Подолавши чималу відстань, зайди зберегли, не втратили власної гідності, а засівши придатний край – знеособили тутешняків...”
За Будою і Пештом бокор­човен звернув праворуч, у руків’я Тиси. Яжба пройняв знайомий вітерець. Небавом, у підгір’ї, він і вона попрощаються з Лунем, і вже пішки доберуться до різьбленого терема з чистими озерами, а старий окремішньо продовжить путь – один дочарує коло. Поклали на раді.
Бокорчовен притерся до рінистого берега, сів на мілину. Троє одне по одному посходили на кам’янистий берег, неподалік зібралися на моріжку. Лунь приніс кормило, передав Яжбу:
– Візьми.
Той невтямки розвів руками:
– Нащо воно мені високо в горах?.. Тільки людей смішитиму.
– Добре кажеш, – пожвавішав старий. – Привертай увагу до себе. Спершу, можливо, глузуватимуть, а там і зди­баєш такого, як сам. Проте, менш зважай на чиєсь хихотіння. Ти ж бо – Бог, а Бог – Яжбо. Нерівня тобі голь. Переймай­ся Говерлою, де малопомалу звиєте з пані Рогнідою теплий осідок, аби решта тяглася до вас. Сяйте повік! Пані Рогнідо, повсякчас пам’ятайте, що ви – жона особлива. Дорожіть Яжбом!
Лунь умах обернувся в білу хмаринку, повагом одійшов в блакитні далі, кинув перед дорогою: „Не буду вам заважати. Якось уже самі доберетеся до острова Див. Тут сухо, і комарі не кусають”. Сказав, і щез у Тисі, а там зринула хмарка, пливе вздовж берега. А пані Рогніда і Яжбо простують мочаром д’ горі. Чвакає під ногами. Поле у тра­вах чекає на косарів. За дзюркотливим потічком взялися круто вгору. Тільки колюче чагарниччя та подекуди хирляве деревце прижилися на скелястих схилах. Леле, тут ноги ведуть не так легко, як ондечки в долині. Пані Рогніда відсапується крок за кроком:
– Тяжко даються гори.
Яжбо ледь посміхається:
– На те вони й гори, – пристав. – Осідок дужих.
Там, нагорі, гора. На горі вода. На воді гора. На горі ґражда. В ґражді ґазда. Поблизу рибник. Водяться кити. Яжбові на славу!

15 лютого на Стрітення

читати